Зимова сесія ПАРЄ, яка вчора завершила роботу у Страсбурзі, розвіяла всі сумніви (якщо в когось вони ще зберігались) із приводу принципів, на яких базується діяльність Ради Європи.
Якщо прочитати перші статті статуту цієї організації, то вас охопить захват від того, які чудові людинолюбні ідеї лягли в його основу. «Ми переконані, що досягнення миру, базованого на справедливості та міжнародному партнерстві, життєво необхідне для збереження людства та цивілізації», — йдеться у преамбулі статуту. І ось далі моя улюблена третя стаття: «Кожна країна-член Ради Європи зобов’язана приймати принципи правовладдя та забезпечення всім громадянам в межах її юрисдикції прав людини та фундаментальних свобод».
Кожна з 47 країн-членів, які підписали статут, взяла на себе зобов’язання дотримуватися цих принципів. Стаття восьма передбачає, що в разі порушення статті восьмої державу можуть виключити з Ради Європи. Це цілком логічно і справедливо: порушив принципи — тобі не місце в колі цивілізованих демократичних країн, прошу на вихід, виправляй помилки, а тоді вертайся.
Історія відносин Росії з ПАРЄ, яка триває ось вже п’ятий рік, може стати сумним прикладом подвійних стандартів і лицемірства старої Європи. Окупація Росією українського Криму, переслідування кримських татар, розпалювання війни на Донбасі, захоплення політичних заручників — це грубі порушення норм міжнародного права і статуту Ради Європи. За це ПАРЄ спочатку позбавила росіян права голосу, а потім, піддавшись фінансовому шантажу Москви, росіян до сесійної зали таки повернула, знехтувавши власними ж резолюціями, закликами й занепокоєннями. Швиденько змінила регламент, щоб затяті українці та грузини більше не погрожували депутатам Держдуми санкціями, після чого ПАРЄ смиренно заявила: «Ми готові до діалогу. Ви тут прославляйте Путіна, розказуйте про російську демократичну конституцію, поширюйте брехню й пропаганду, нехтуйте рішеннями Європейського суду з прав людини, нічого, ми хочемо почути вашу думку».
І російська думка вже на повну гучність звучить гарно поставленим голосом колишнього телевізійника віцеспікера Держдуми РФ і віцепрезидента ПАРЄ, україножера й путінського підлабузника Петра Толстого. Коли чую його виступи, здається, що навіть світло в залі ПАРЄ тьмяніє, настільки обурлива брехня, яка звично і легко ллється з його чорного рота. Він говорить, що Грузія й Україна — держави-невдахи, вбивають своїх громадян, а Росія їх рятує, що 20 (!) мільйонів росіян в Україні не можуть говорити рідною мовою, а також про те, що Росія нікому не дозволить повчати її. Між іншим, жоден член російської делегації не приєднався до якоїсь із політичних груп у ПАРЄ, вони всі позафракційні. Очевидно, тому, що путінська політика не співзвучна з жодною політичною силою в Європі.
Доповідь нідерландського комуніста Тіні Кокса про підтвердження прав російської делегації в ПАРЄ стала фактично одою на адресу Москви, в якій він жодним (!) словом не згадав про анексію Криму й війну на Донбасі. Головними підставами, на яких, на його думку, треба підтвердити повноваження російської делегації в ПАРЄ, — звільнення українських моряків, яких російська ФСБ із застосуванням зброї захопила в українських територіальних водах біля українського Криму, і виплата внесків, яких Москва не виплачувала навмисно, щоб втягнути Раду Європи у старий як світ двобій принципів і грошей. Тіні Кокс так палко розповідав про досягнення і прогрес Росії, що, здавалося, зараз кинеться цілуватися з російськими депутатами.
Вразила, звичайно, не позиція комуніста Кокса, а те, що її підтримала більшість депутатів ПАРЄ, крім грузинської, литовської, латвійської, естонської, польської та шведської делегацій.
Ми сперечалися з колегами, що це було: сеанс масового затуманення мозку депутатів ПАРЄ? Їхня гіпертрофована ліберальність і віра в те, що добро може перемогти зло за допомогою проповідей? Славнозвісне російське бабло, любителів якого вистачає у ПАРЄ? Історичний закон маятника, який почав свій рух у зворотному напрямку?
Тут, очевидно, зіграли в унісон усі ці чинники. Але головне, щоб незмінною залишалася позиція України. А протистояння з Росією в ПАРЄ гартує наших депутатів, виховуючи з них справжніх європейських політиків. І на цій сесії українська делегація діяла дуже гідно (крім деяких одіозних членкинь). Від уже досвідченого Олексія Гончаренка, який, як лев, відбивав атаки зграй російських пропагандистів у кулуарах ПАРЄ, і до нових членів делегації — Єлизавети Ясько, Лесі Василенко, Марії Мезенцевої, які емоційно, але аргументовано захищали свою державу. Тож доки наша позиція єдина і ми маємо на своєму боці таких друзів, як Грузія, Польща, Швеція, Литва, Латвія, Естонія, путінські посланці в ПАРЄ нам не страшні.