Життя обертається найнесподіванішими сторонами, які інколи набувають навіть саркастичного вигляду. Бо хто б міг подумати, що люди, які нині виходять під Офіс Президента з гаслом «Ні капітуляції!», ще вчора палко аплодували йому під час інавгурації.
Коли вони були щирими — тоді чи тепер? Чого від них можна очікувати завтра? Миттєвих відповідей на всі ці запитання отримати годі. Про них можна хіба що пороздумувати-подискутувати. Недарма ж кажуть: немає повної правди, є лише думки з приводу.
«Нація може мати єдину душу, єдине серце, єдині груди, які вона підставляє під удар, але лихо їй, коли в неї лише один мозок», — сказав колись автор влучних афоризмів поляк Станіслав Єжи Лєц.
З огляду на це оцінімо як ведмежу послугу позицію тих, хто між продовженням воєнних дій на сході і прагненнями нинішнього керівництва країни вийти на мирний дипломатичний шлях врегулювання конфлікту обирають перше. І це попри те, що тверезомислячі давно зрозуміли: війна приносить у домівки українців дедалі нові трагічні звістки, а її продовження аж ніяк не гарантує перемоги.
Криками про «зраду» чи «капітуляцію» намагаються прикрити небажання бачити Донбас у складі України. Так принаймні вважають експерти. І з цим складно не погодитись, як і з тим, що від ура-патріотизму до лжепатріотизму доріжка коротка.
Історія конфлікту на сході знає чимало сторінок, коли нестача логіки і здорового глузду завдала всім нам шкоди. «Геройська блокада Донбасу» завершилася чим? Тим, що Україна втратила можливість отримувати доходи від підприємств на окупованій території й податки від них, які раніше переказували в бюджет України, тепер збагачують бойовиків. Виборець, зрештою, дав оцінку ініціаторам «блокади», не дозволивши їхній політсилі навіть наблизитися до прохідного парламентського бар’єра.
На Закарпатті в шати патріотів вирядилася організація «Карпатська Січ». Та таких, яким жоден закон не писаний. Привласнивши назву організаторів і захисників Карпатської України 1939 року, послідовники лише компрометують її. Зокрема голова напівмілітарної організації (не називатимемо його прізвища, щоб не популяризувати) скоїв правопорушення, яке мало наслідком кримінал. За його плечима — п’яний бешкет у нічному ресторані, опір і погрози правоохоронцям, за які його так і не покарано. На рахунку сучасної «Січі» — напади на активісток, які 8 березня тримали плакати за ратифікацію Стамбульської конвенції, протестували проти насильства в сім’ї й над жінками. На цьому акцентувала учасниця акції Ярина Денисюк.
А скільки в Ужгороді зіпсованих «січовиками» фасадів, на яких намальовано автомат і виведено жирним назву організації? Це звучить як застереження: «Ми є повсюди і дістанемо вас, хоч би де ви були!» Де тут толерантність і європейські цінності, якщо символ організації, яка називає себе громадською, — зброя?
У розумінні того, чим патріотизм відмінний від лжепатріотизму, можна послатися й на Назіпа Хамітова — українського філософа, письменника, доктора філософських наук, професора. «Любов до Батьківщини можна виявляти патріотизмом пристосуванця, який насправді любить не її, а певну маску на її обличчі, — вважає Назіп Хамітов. — А можна любити ту її глибину, що таїться за зовнішньою маскою, тобто те, що вічне». «Патріотизм за тієї умови, що є одним із найбільш соціальних, водночас інтимне, непоказне почуття десь біля серця», — стверджує мислитель в одній із публікацій.
Із цим складно не погодитися. І в цьому світлі зовсім по-іншому сприймається демонстрація почуттів на публіку з намаганнями переконати: «Моя любов до Вітчизни більша, ніж у вас. Тому я заслуговую на те, щоб мені більше від неї дісталося». Такі патріоти першими беруть слово на мітингах і, виступаючи найгучніше, сподіваються отримати за відданість якісь преференції. Чи у вигляді гучніших оплесків, чи матеріальних заохочень.
Один «патріотично» рве на собі сорочку, закликаючи до дій. А інший мовчки бере в руки лопату і риє канаву, щоб пустити воду і врятувати тварину, яка опинилася в пастці. Один збирає звідусіль речі і, залишивши найкращі з них собі, відправляє решту на фронт. Інший віддає власний одяг, часом не маючи за що купити собі новий. Перший із гордістю назве себе волонтером, другий не скаже нічого. І хто більший патріот?!
Є, виявляється, різні види патріотизму. Але найогидніший той, який продається і купується.
Тому подумаймо, як уберегтися від тих, хто лже. Віддаваймо належне тим, хто вболіває за свою сім’ю, рід, народ, країну, волаючи про це на всіх перехрестях.
Погодитися зі мною чи ні — кожен вільний у власній думці. Своїм завданням бачу донести, що є й така позиція. Вона неголосна, але зрозуміла і має підтримку багатьох.