Невеличке село Землянка лежить у поліській глибинці на Сумщині, на чималій відстані від великих міст і гомінких автострад. Однак упродовж кількох останніх років воно дедалі частіше заявляє про себе як перспективний туристський центр. І все завдяки знаменитій землячці Пелагеї Литвиновій-Бартош, чиє ім’я місцеві ентузіасти повертають у національну культуру. Масштаби її дослідницької роботи вражають. Важко знайти сегмент народознавства, яким не займалася б ця працелюбна жінка. Знана в багатьох країнах Європи, вона в Україні більш як сторіччя перебувала в історичній тіні. Але тепер усе змінилося.

Нове ім’я головної вулиці

Ще років із 10—15 тому в Землянці про знамениту землячку мало хто знав. Мовляв, колись тут мешкала дворянка, яка вчила сільських дівчат вишивати, цікавилася народними обрядами, звичаями, записувала пісні, різні зразки фольклору. Коли ж розпочалася декомунізація і в Землянці вирішили перейменувати головну вулицю, тоді й згадали про таємничу панянку. Коли копнули глибше, були приємно вражені, а сумніви розвіялися: вирішили, що головну вулицю Землянки назвуть ім’ям Пелагеї Литвинової-Бартош.

Місцеві активісти настільки захопилися життєвим і творчим подвигом Пелагеї, що вирішили всіляко популяризувати багату спадщину великої землячки і створити музей. Ініціативу підтримали селяни, які почали зносити старовинні речі: рушники, скатертини, хустки, сорочки, корсети, наволочки, вишивки, світлини, картини, предмети побуту. З’явився навіть ткацький верстат — його передав Олександр Єресь перед продажем батьківської хати. Це історична реліквія, його виготовлено майже сторіччя тому. За ним працювали сотні односельців. І не тільки працювали, а й співали пісень, спілкувалися. Та й Пелагея мріяла відкрити в Землянці ткацьку школу.

Приміщення обрали в центрі села на пагорбі, поблизу Покровської церкви, яку, до речі, свого часу зведено за підтримки Пелагеї Бартош. Зберігся історичний будинок, якому понад 120 років. Спершу він слугував місцевому священникові, потім там розмістилася сільська рада, початкові класи школи.

Значну допомогу і підтримку весь час надавала і нині надає голова Березівської ОТГ Надія Артеменко. Як справжній поціновувач духовних традицій вона підтримала ідею створення музею, який стане основою туристського маршруту.

Музей для людей

За словами директора центру культури і дозвілля Березівської ОТГ Володимира Цюкала, з відкриттям громадського історико-етнографічного музею Пелагеї Литвинової-Бартошкультурне життя в селі стало цікавішим, і заклад нині — своєрідний духовний центр. Крім екскурсій, тут проведено понад десять зустрічей, вечорниць, майстер-класів. Запрацювала творча майстерня для дітей, де охочі навчаються писанкарства, ткацтва, інших народних ремеслел, запрацював літній кінотеатр.

Організували гурток історичного краєзнавства, керівником якого стала палка прихильниця рідної минувшини Людмила Блажненко. Його учасники досліджують історію села, навколишніх хуторів, місцевої традиційної кухні, обрядів. Музей брав участь у зйомках телешоу, експозиції виставляли на фестивалі «Мелодії рідного краю» в Шевченковому, Горілому, Березі, під час святкувань.

На час карантину музейники створили онлайн-проєкти «Різдвяні традиції села Землянка», «Великодня писанка», «Традиційні страви нашого села», «Вечорниці в Пелагеїній світлиці». У планах — провести онлайн-екскурсії музеєм та етнографічну квест-гру для школярів. Набув популярності самодіяльний гурт автентичного співу «Панянки із Землянки». Його учасниці популяризують старовинні народні пісні та обряди.

Експозиція постійно поповнюється. Відкрито оновлену «Весільна обрядовість села Землянка» за записами Пелагеї Бартош-Литвинової, підготовлено макети весільної обрядової випічки за її замальовками і нотатками. Музейне життя вирує, а коло учасників різноманітних заходіврозширюється. Є плани масштабніші: знайти, опрацювати та зібрати в музеї всі праці видатної землячки, які розкидані далеко за кордоном, налагодити стосунки з нащадками роду Литвинових і Бартошів.

Від допитків до одводин

Зберігся опис весільного обряду та інших народних звичаїв, який зробила Пелагея Бартош-Литвинова. Найвдаліша пора для весілля припадає на період від Покрови до Пилипівки, а вже потім — з Водохреща і до самої Масниці. Сама ж подія поділяється на 25 відповідних актів — від допитків до одводин. А між ними — колоритні й несподівані сватання і розгляди, заручини, або хустки і запоїни, єднання попа і оглас, змовини, коровай, покрас, чоботи тощо. Справжня народна вистава, в якій беруть участь не тільки наречений, наречена та їхня рідня, а величезна кількість селян. І в кожного своя роль і місія.

Крім детального опису обряду, Пелагея Бартош записала дві з половиною сотні (!) весільних пісень, а також власноруч зробила замальовки весільних атрибутів короваю, шаблі, вілечка.

Ось окремі пісенні зразки:

 Ішли дружечки рядочком

Попід вишневим садочком,

Вирвали квіточку зелененьку,

Нарядили Галечку молоденьку.

***

Куди ми не підем,

Да усе одним слідом,

Зеленою порошою

З молодою хорошою.

***

В Чорторіях грім гуде,

А в Глухові дощ іде,

В Землянці на ринку

Пили бояре горілку,

Частували їх дружочки

З золотої да кубочки.

 Нині в музеї земляки відтворюють окремі весільні елементи, щоб селяни та гості могли на власні очі побачити яскравий і колоритний обряд, який дійшов із глибини віків. За підтримки відділу культури та туризму Березівської сільської ради готують проєкт етнофестивалю весільних обрядів.

Як наголошують у Березі, найближчими роками земляки зроблять усе можливе, щоб Землянка стала одним із туристських центрів Сумщини,гордістю Березівської громади, куди приїжджатимуть численні шанувальники історичних духовних традицій не тільки з України, а й з-за кордону. У Землянці з’явилися й інші цікаві туристські локації, які варто відвідати: гостинна садиба «Медовий гай — партизанський стан»,  «Сімейна пасіка Чубунів», «Заповідна борть», «Etno,heart.простір».

ДОВІДКА «УК»

Пелагея (Поліна) Литвинова-Бартош (3 (15) 10.1833 — 8 (21) 09.1904). Український етнограф, фольклорист, громадська діячка. Народилася на хуторі Теребень поблизу села Землянка тоді Глухівського повіту Чернігівської губернії, нині Березівської ОТГ Сумської області. Навчалася в одному із приватних пансіонів Шостки, московському єлизаветинському інституті для шляхетних дівчат. 20-річною вийшла заміж за чернігівського поміщика Петра Литвинова, з яким мала десятеро дітей. Мешкала в чоловіковому маєтку в селі Богданове, нині у складі села Полошки на Глухівщині.

У 1970-х долучилася до громадського життя, допомагаючи дитячим притулкам, жінкам. Закінчила педагогічні курси в москві, 1875 року відкрила початкову школу в Києві. Упорядкувала «Азбуку для народних шкіл», адаптовану до потреб українських дітей, та «Оповідання для дітей». Усе життя збирала народні орнаменти, писанки, рушники, хустки, скатертини тощо, записувала народні пісні, легенди, перекази. 1886 року одержала у спадок хутір (нині село Землянка), де й прожила до останніх днів. Брала активну участь у роботі Глухівського земства. Постійно зустрічалася з місцевими гончарями, ткачами, золотарями, записувала їхні розповіді й замальовувала роботи. 1900 року у Львові видала книжку «Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту в Чернігівщині». Мріяла відкрити власну ткацьку школу, для чого у Кролевці замовила верстат. На ньому сама ткала, навчала землячок.

Її обирали членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Померла в Землянці, де її й поховали. Зберігся будинок, у якому мешкала, а в селі відкрили музей її імені.