Як відомо, люди, які мають у власності квартири метражем понад 60 квадратів та житлові будинки в понад 120 квадратів, зобов’язані сплачувати податок на так звані надлишкові метри. Дехто торік його вже заплатив. Та поки що більшість власників такого майна так і не отримали документів, які б конкретно їх до чогось зобов’язували. То врешті маємо платити чи ні, а якщо так, то скільки й коли? Що буде тому, хто намагатиметься ухилятися, і чи стосується це переселенців?
Відповідальності не передбачено
— Цей податок — не українське ноу-хау, він давно поширений майже в усьому світі. Та, звісно, підходи для його обрахування не однакові у країнах із різним рівнем економічного розвитку. Що ж до України, то процедура його обчислення занадто складна. І напевно саме тому держава вирішила перекласти функції його нарахування й утримання з громадян на органи фіскальної служби. А ось звичайному українцеві розібратися, чи правильно йому нарахували суму до сплати, якщо він захоче це зробити, буде занадто складно, — зауважує президент Спілки фахівців з нерухомого майна Віктор Несін.
Завдання для податківців держава прописала чітко: знайти відповідну нерухомість, потім — її власника, обрахувати, скільки людина має заплатити за так званий надлишок житлоплощі, і надіслати платникові податку повідомлення про те, скільки, коли і куди має сплатити. Якщо ж власник нерухомості не згодний із нарахуванням, може звернутися з претензіями і скаргами до органів фіскальної служби.
І тих, хто справді не згоден, за словами Віктора Несіна, чимало. Але замість витрачати час на з’ясування стосунків із відповідними службами, більшість з них вирішують… просто не платити. Чи відповідатимуть вони за це і як?
— Ви будете здивовані, та у вітчизняному законодавстві й досі не передбачено ніяких каральних санкцій для того, хто відмовляється платити. Там чітко прописано: «Якщо власник нерухомості не згодний із нарахуванням, він має право звернутися для вирішення питання до органів фіскальної служби». Зауважте, має право, але не зобов’язаний. Ось якби він був зобов’язаний, далі закон мав би тлумачити, що буде з тим, хто цього не зробив. Тож виходить, що нині тому, хто не платить, за законом нічого не загрожує.
Теоретично якщо податківці знають, що людина повинна платити й поінформована про це, але ухиляється, можуть подати на власника такого майна до суду і намагатися стягнути з нього кошти через накладення арешту на майно. Але, повторюся, в законі цього не прописано. Щоб змінити це й навести лад у цьому питанні, насамперед слід будо б унести відповідні зміни до законодавства. Але поки що цього ніхто не ініціює, — зазначив фахівець.
Він також зауважив, що величину ставки оподаткування в Україні затверджує місцева влада (міська, селищна, районна) на своїй сесії для кожного регіону окремо. Ще зовсім нещодавно вона коливалася в межах 1-3%. Та через збільшення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень на місяць максимальна ставка цього податку була паралельно знижена удвічі і становить нині не більш ніж 1,5%. А, наприклад, у столиці її встановили в розмірі 1% і тут-таки на сесії міськради прийняли рішення про введення пільги, яка знизила її ще на 0,75% — до 0,25%. За законом величина такої ставки може змінюватися не частіше, ніж раз на рік, тобто раз на один податковий період.
Та незмінними для будь-якого регіону залишаються категорії власників житла, які мають заплатити цей податок. Це ті, хто має квартири метражем понад 60 квадратних метрів і приватні будинки — понад 120 квадратів. Важливо розуміти, що мова йде про загальну, а не про житлову площу. І все це на одну людину. Тобто якщо у трикімнатній квартирі мешкають хоча б двоє, її площа має перевищувати 120 квадратів, аби за неї довелося платити цей податок. У нас же метраж трикімнатної квартири у стандартних багатоповерхівках зазвичай не перевищує 80—90 квадратів. Отже, на переконання фахівця, метраж, з надлишків якого вирішено брати податок, продумано і вивірено, аби не зачепити часом людину із зовсім малими статками. Також у законі чітко прописано, що нежитлові приміщення цим податком не обкладають.
Отже держбюджет цим податком суттєво не наповниться. І розрахований він здебільшого на дуже заможних власників чималої кількості нерухомості. Якщо ж людина володіє одночасно квартирою та садибою і чесно це декларує, кількість квадратів, які не підлягають оподаткуванню, в цьому разі збільшуються до 180.
Слід також розуміти, що загалом плата за надлишковий метраж — це пільга. І її можуть законодавчо скасувати будь-якої миті за рішенням держави. Тоді платити податок на нерухомість доведеться всім, незалежно від метражу. Останній лише впливатиме на величину виплати.
Ризики і нюанси
Про них фахівець розповів на прикладі. Скажімо, людина має квартиру в понад 60 квадратів, у якій живе сама. Закон не зобов’язує її йти до фіскальних органів і сповіщати, що має метраж понад норму й бажання поповнити держбюджет. Отже можна не хвилюватися і просто чекати до 1 червня кожного року на паперове повідомлення поштою від податкової. А коли воно надійде, матимете ще 60 днів, щоб сплатити або не погодитися й повідомити про це фіскалів.
Трапляється, що повідомлення вчасно не потрапило до адресата (загубилося на пошті, забули відправити або податківці просто не знали про людину з нерухомістю, за яку вона мала б сплачувати тощо). Більшість людей в такому разі вирішить: немає повідомлення — то і платити не треба. Так могло минути чимало часу: від 2015-го, коли ухвалили закон, і донині. Отже може бути, що коли податківці врешті виявлять того, хто має платити, але досі цього не робив, податок нарахують за всі роки сумарно. Далі є два алгоритми дії: заплатити або поскаржитися до суду. А це, звісно, час, гроші й нерви. Тож, можливо, є сенс тому, хто не отримав повідомлення, «знайтися» самому, аби уникнути зайвого клопоту. Також незайве знати, що існує термін позовної давності, який у цьому разі становить три роки. Отже, у 2018-му сплату податку за 2015-й вимагати вже не матимуть права.
Українські фіскали фактично не мають відомостей про нерухомість, якою володіють українці за кордоном. Чи зміниться це колись, покаже час. Поки що ж власники такого майна платять податки лише тим країнам, де це майно розташоване. А ще дія закону не поширюється на неприватизоване житло, а такого в Україні нині 18—20% житлофонду.
Податківці отримують дані про нерухомість українців з електронного Державного реєстру речових прав, створеного 2012 року. До того часу вся навала інформації про нерухомість зберігалася на паперових носіях. І якщо людина купувала нерухомість до того часу, дані могли й досі не потрапили в реєстр, навіть якщо надлишок квадратів там просто зашкалює. Й тут податківці можуть розраховувати лише на порядність власників, які виявлять бажання самі про себе повідомити.
Внесена ваша нерухомість до реєстру чи ні, це жодним чином не впливає на право власності на неї. А отже люди просто не бачать для цього стимулу чи заохочення. Зазвичай навіть навпаки. «Засвітитися» можна, лише якщо власник захоче її продати, подарувати або залишити у спадок. Оформлюючи для цього документи, доведеться звернутися до нотаріуса або інших державних чиновників, які зобов’язані повідомити про вас.
Якщо ж маєте нерухомість у різних областях держави і не знаєте, куди звертатися, фахівець радить… просто не робити зайвих рухів. Слід зачекати на повідомлення від податківців. У кожному такому документі буде чітко зазначено, щодо якого саме нерухомого об’єкта воно надіслане, й відповідно скільки, коли, куди слід сплатити. А отже ставки податку на майно для одного власника можуть бути різними, зважаючи на регіон розташування його нерухомості.
А як щодо внутрішньо переміщених осіб?
Віктор Несін вважає, що питання це досить гостре і спірне. Чимало переселенців ще 2014-го виїхали із зони бойових дій, покинувши нерухомість без нагляду й часом навіть не встигнувши забрати документи. Але якщо ці об’єкти було внесено до електронного реєстру й вони мають відповідну площу, їхні власники, які часом навіть не впевнені, чи вціліли ті квартири чи будинки, отримували запити на сплату податку на них. Нині ж, за словами фахівця, питання переглянули: внутрішньо переміщених осіб як з Донеччини та Луганщини, так і з Криму було законодавчо звільнено від сплати цього податку. Адже немає справедливості в тому, аби платити за майно, якого вже немає або його відібрали силою.
Підсумовуючи, президент Спілки фахівців з нерухомого майна зауважив, що нині, за його даними, податок на нерухомість сплачують у кращому разі 50% тих, хто законодавчо зобов’язаний це робити. Чи зміниться їхня кількість у бік зростання та чи стане врешті сума від цього податку значимою для наповнення держбюджету, залежить, на переконання фахівця, від почуття відповідальності власників нерухомості та сумлінності роботи податківців.