Минулого тижня Єврокомісія рекомендувала надати Україні статус кандидата в члени ЄС, що є обов’язковим формальним кроком перед розглядом питання на рівні Європейської ради. Після оголошення офіційної думки Єврокомісії одна з країн-скептиків, Нідерланди, оголосила, що готова підтримати надання Україні статусу кандидата. Європейська рада розгляне заявку України про отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі на засіданні 23—24 червня.
Укрінформ у Нідерландах поспілкувався із першою заступницею міністра закордонних справ України Еміне ДЖАПАРОВОЮ, яка провела зустрічі, щоб заохотити європейських колег підтримати Україну та надати статус кандидата на членство в ЄС.
— Єврокомісія 17 червня рекомендувала надати Україні статус кандидата у члени ЄС. Що це означає для країн-скептиків?
— На цю оцінку, думку будуть орієнтуватися, але це ще не все. Є інший нюанс: після того, як Європейська комісія оголошує свою думку, почнуться національні процедури, які передбачають ухвалення парламентами відповідних рекомендацій своїм урядам. А яка позиція переможе, це питання. Отож ми тут для того, щоб створити певне підґрунтя, аби рекомендація парламенту була на користь України.
— Пані Еміне, розкажіть, що ви відчуваєте після того, як уряд Нідерландів заявив про готовність підтримати надання Україні статусу країни-кандидата на вступ до ЄС. Як вдалося достукатися до скептично налаштованих Нідерландів?
— Відчуваю піднесення і точно можу підсумувати роботу великої команди людей, чия місія виконана. Те, що ми тут робили останні тижні, — забезпечили багатокомпонентну присутність, активно працювали з експертами, медіа, офіційними особами, парламентом, культурна дипломатія — всі можливі рівні ми залучили і щасливі від того, що отримали сигнали, яких очікували.
І меседжі, які ми доносили, мені здається, справили враження. Трансформація суспільної думки в Нідерландах відбулася, і уряд змушений іти в ногу з тим, що думають звичайні люди. А люди вважають, що ми частина європейського співтовариства, заслуговуємо бути країною, яка має приєднатися до ЄС. Водночас усі розуміють, що це шлях, який потребуватиме трансформації та реформ, величезних зусиль.
— Так, Україна все ще має багато зробити, і нам усі постійно про це нагадують. Що було зроблено за вісім років?
— Ми розуміємо, що 23—24 червня, коли Україні, сподіваюся, нададуть статус кандидата, це буде політична інвестиція в майбутнє, політичний сигнал. Але водночас країни мають брати до уваги те, що ми вже проробили, зокрема, 63% Угоди про асоціацію імплементовано. Ми інтегровані в усі можливі галузі Європейського Союзу — від енергетики до торгівлі. І цей шлях продовжуватиметься. 93% наших зовнішньополітичних рішень — в одну лінію з Європейським Союзом. Ми свідомо синхронізуємо свої зовнішньополітичні рішення з нашим головним партнером — Європейським Союзом. І це теж ознака того, що для нас це не просто патетика, а життя, і ми демонструємо свою європейськість на конкретних життєвих прикладах. Коли воюємо, коли вмираємо за цінності, тоді як у європейських країнах про них тільки говорять, а ми їх обстоюємо. І це величезний шлях, коли за таких умов ми виявляємо силу говорити про майбутнє, а не впадаємо в песимізм. І кожен українець робить те, що може. Війна путіна поставила під питання стабільність як явище. І нині дедалі більше європейських країн розуміють, що їхня політика в безпековій царині недостатня, неефективна, і без України вона не відбудеться.
— Чому Україна потрібна Євросоюзу?
— Україна буде потужним партнером. Ми не країна, яка з простягнутою рукою щось просить, як дехто нас уявляє. Ми країна, яка робить серйозний внесок, зокрема в безпековий вимір. Немає жодної країни в ЄС, яка б мала такий досвід війни, немає країни з такою армією, як у нас. Сільське господарство, цифровізація. Жодної країни в ЄС немає, яка б мала такий додаток, як «Дія», коли за кілька кліків ти можеш отримати більшість державних послуг. Ми це все обговорюємо з нашими партнерами, демонструємо.
— Минулого тижня президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі під час візиту в Україну побували в Київській області. Як демонстрація жахіть війни впливає на лідерів країн, коли вони повертаються додому з України?
— Коли бачиш на власні очі, що всередині Європи у ХХІ сторіччі можуть такі жахіття відбуватися, і не на сторінках газет чи у відеосюжетах, а на власні очі, чуєш людей, які пережили ці жахіття, то не можеш уже жити, як жив. І якщо здається, що війна далеко, то ні, вона дуже близько. Зокрема, нідерландці люблять їздити на відпочинок в Іспанію, і це така сама дистанція.
— Що означає для України статус кандидата на вступ у ЄС?
— Кожні стосунки на певному моменті потребують формалізації. Я так і казала, якщо висловлюватися мовою метафори: наприклад, коли хлопець освідчується дівчині й дарує їй обручку на знак того, що він хоче бути з нею, то це не гарантія, що вони одружаться. Але обручка — певна ознака, демонстрація серйозності намірів. Тож так само і ми розглядаємо кандидатство як певний сигнал, що ми частина європейського співтовариства. І якщо не отримаємо цей статус, то вважатимемо, що це буде сигнал путіну про можливість безкарно йти далі. Його апетити зростуть, і першими під загрозою опиняться інші країни. Ми стоїмо на порозі величезних загроз, яких ще не було після Другої світової війни. путін хоче переглянути всю сучасну геополітичну карту, тому ми й кажемо, що Україна потрібна Європі так само, як і Європа потрібна нам.
— Під час візиту в Нідерланди ви зустрілися з українцями, які через війну були вимушені покинути домівки. Якою була ця зустріч?
— Зустріч була не просто емоційною, вона була сповненою якогось родинного зв’язку. Ми ділилися своїми історіями. Я розповідала власну історію про те, як моя сім’я долає ці виклики війни, і так само українці ділилися зі мною своїми історіями та переживаннями. Головне, із чим я приїхала до них, — це те, що ми всі повернемося. Президент очікує, що всі українці повернуться додому. І ми працюємо над тим, щоб кожен українець міг повернутися додому і щоб було куди повертатися.
— Розкажіть про вашу зустріч з мером Маастрихта Аннемарі Пенн-те Страке, зокрема про подальшу співпрацю та можливість побратимства між Маастрихтом та одним з українських міст.
— Фантастична зустріч. Людина емпатична. Вона дуже багато зробила, щоб допомогти українцям тут. Вона питала, що ще можна зробити. Ми обговорювали можливість реабілітації наших цивільних, які постраждали від війни. Ми говорили про те, що можна підписати угоду про міста-побратими. І мер дуже позитивно та схвально поставилася до цього. Нині маємо опрацювати це питання й надати їм пропозиції.
— Минулого тижня в Роттердамі відбувся одноденний бізнес-форум з відновлення України. У заході взяли участь представники громадського та бізнес-секторів Нідерландів, іноземного бізнесу, українські та нідерландські асоціації у галузях агропромислового комплексу, енергетики, медицини, ІТ. Чому для України важливі такі заходи?
— Ми презентуємо урядове бачення реконструкції та розвитку країни. І це теж інвестиція в майбутнє, бо війна закінчиться, а відновлювати країну доведеться. І саме таке відновлення бачимо у партнерстві. Запрошуємо нідерландський бізнес, і майже 300 компаній зареєструвалися на цей бізнес-форум. Тобто бачимо, що є великий інтерес.
Зараз презентуємо нашу дорожню карту. Нідерландський бізнес має це почути. І на основі цього можна вже говорити про співпрацю. Цей бізнес-форум передбачав сигнали української сторони, що реконструкція та розвиток — це те, над чим працюємо. Що є план уряду, який буде презентовано в Лугано на конференції, є чіткі пріоритети, як ми це бачимо. Що насправді є бізнес, який ще триває, і є компанії, які інвестують в Україну навіть за таких складних умов. Що є життя.
І нам важливо шукати ці можливості, бо економіка та підприємці — кров будь-якої держави. Мене тішить, що велика кількість людей зареєструвалася, присутність була максимальною. Від нідерландської сторони є певні сигнали про інтерес, зокрема від міністра торгівлі, з якою ми мали зустріч та обговорювали деталі. Українські компанії — IT, сільське господарство, енергетика — приїхали сюди, щоб встановити контакти з нідерландськими компаніями. Бізнес контакт завжди працює краще, бо ми тільки можемо створювати умови.
І ще я дивилася на наших учасників: молоді, активні, з досконалою англійською мовою. Саме так уявляю Україну. Мені здається, що й нідерландці, дивлячись на таких представників України — чи то з бізнесу, чи то офіційних структур, — теж для себе роблять висновки, що це не радянський стиль роботів, які з аркуша читають промови, ледь говорячи або не говорячи жодною мовою, крім російської. Тобто це ознака того, що ми люди, які хочуть чогось, які воюють за майбутнє. Оскільки одне із завдань рф — убити нашу економіку, то для нас те, що ми демонструємо, зокрема на бізнес-форумі, — одна з контратак.
— Минулого тижня стало відомо, що шпигун рф намагався потрапити в Міжнародний кримінальний суд як стажер. Про що говорять такі дії рф?
— В українців уже давно немає ілюзій. рф — цинічна, підступна країна, яка використовує всі можливості, щоб фактично продовжувати свої злочини. Бо те, що під виглядом бразильця цей співробітник гур сергій володимирович черкасов намагався проникнути в МКС і фактично здобути інформацію чутливого характеру, яка стосується їхніх злочинів, означає, що вони відчувають: ці злочини є. Усі ми знаємо, що вони є, але якщо послухати російських офіційних представників та пропаганду, яка розповідає, що в усьому винна Україна, а вони намагалися рятувати світ від нацизму, то вся ця маячня — підтвердження того, що ця країна дедалі глибше йде в точку неповернення.
— Як змінилося ставлення світу до росії?
— Того, що маємо сьогодні щодо росії, недостатньо. Але такого, якою нині бачать росію, раніше не було. Нам постійно доводилося знаходити мільйон і тисячу аргументів, доводячи, що таке сучасна росія. Нас частково чули, частково ні. Нині набагато легше це робити. Проте навіть за таких умов у нас досі є голоси, які починають казати: а давайте домовлятися.
— Ідею створення спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України підтримали вже понад 40 країн. Коли та за якою процедурою його можуть створити?
— Злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, геноцид — усе це Міжнародний кримінальний суд може розглядати. Але для нас принципово довести, що рф — країна-агресор. Провідні світові юристи радили подумати про створення окремого трибуналу. Ми пішли цим шляхом. Тепер ведемо дипломатичну роботу з доведення позиції, чому Україна хоче започаткувати цей трибунал. Для нас ключове те, щоб він був міжнародно визнаним. Не просто національний суд в Україні, а міжнародний трибунал. І що більше країн буде там, то більший авторитет цього суду. І оскільки наша історія доводить, що все неможливе можливо, то і тут є сподівання, що країни підтримають цю ідею.
— росія використовує Крим з військовою метою. Розкажіть про примусовий призов в анексованому Криму та життя в окупації.
— Крим сьогодні напряму використовують як проєкцію сили. Бо в Крим військових везуть, техніку везуть, зерно везуть, яке крадуть, тобто Крим — це черговий хаб російської агресії. Люди у Криму, оскільки вони вже 8 років живуть в умовах окупації, бояться. Це ключове, що мають розуміти всі українці. Страх — це основне почуття людей там в умовах окупації.
А ще найбільш цинічне, що відбувається, — заміщення населення. Наприклад, коли за таких депресивних умов українці просто їдуть, а росіян завозять, стимулюючи жити там. Уже пів мільйона російських громадян приїхали у Крим. Це злочин. Нині намагаються залучати до лав російської армії наших громадян з окупованих територій, зокрема із Криму, і роблять це примусово. І якщо ти відмовляєшся йти в армію, то можеш сісти в тюрму. І це навмисна політика, коли вони фактично за рахунок наших же громадян руками наших же громадян вбивають наших же громадян. І звісно, для нас це велика людська трагедія. І така сама політика щодо кримських татар — зробити максимум, щоб у російській армії були кримські татари, яких би потім відправляли сюди воювати.
— На третій день повномасштабного вторгнення Україна направила позов проти росії до Міжнародного суду ООН з вимогою притягнути агресора до відповідальності за спотворення поняття геноциду. Адже росія задля виправдання свого нападу фактично намагається змінити реальність та все перекрутити, мовляв, Україна начебто винна в геноциді в Донецькій та Луганській областях. У березні суд зобов’язав рф негайно зупинити бойові операції, початі 24.02.2022 на території України. Однак рф ігнорує це рішення суду. Що далі?
— Наша позиція ґрунтується на тому, що рф маніпулює самим поняттям геноциду, щоб приховати власні злочини. І сьогодні ми запрошуємо країни зробити інтервенцію. Це така юридична процедура, коли країни можуть висловлювати свою позицію щодо цього, бо суд нам визначив, що до 22 вересня 2023 року ми маємо подати нашу позицію. Ми зробимо це протягом місяця, тобто раніше. І тоді, коли це зробимо, рф має відповісти.
Судові процеси, чи то стосується Міжнародного суду ООН, чи ідеї про окремий міжнародний трибунал щодо агресії, який ми хочемо започаткувати, тривалі. Одна тільки справа про скіфське золото показала нам, як очевидні для нас речі можуть роками тягнутися в просторі й часі.
— Так звані російські кримські музеї після поразки в апеляційному суді Амстердама пішли у верховний суд Нідерландів. Однак схоже, що так званим кримським музеям буде доволі складно, адже після повномасштабного вторгнення юридична фірма, що представляла інтереси кримських музеїв, відмовилася від своїх клієнтів. Що це означає для нас?
— Ми повернемо скіфське золото. Мені очевидно, що рф не має шансів. По-перше, слабка юридична позиція. По-друге, у цивілізованому світі важко знайти охочих представляти її інтереси в суді. Нікому захищати. Уявляєте, який рівень токсичності? Ніхто з тих, хто має світовий авторитет, не хоче з ними працювати, і це теж для нас перемога. Тому маємо продовжувати боротьбу.
Ірина ДРАБОК,
Укрінформ,
Гаага
(Надруковано зі скороченнями)