Голова Красилівської
районної державної адміністрації
Петро АРСЕНЮК
Намарне шукати обабіч центрального шляху до райцентру, та й у віддаленіших місцях Красилівського району, що на Хмельниччині, бодай сотку невпорядкованої землі: невисокі округлі пагорби аж до горизонту здебільшого засіяні озиминою, або зорані та заскороджені. І лише на кількох невеликих ділянках з достиглою кукурудзою механізатори збирають останній цьогорічний врожай, щоб вже наступного дня подрібнити рештки, й швидко підготувати грунт під наступний урожай. Такі ж упорядковані й чисті присадибні ділянки краян. Адже вже сьогодні, у переддень зими, справжні господарі мають подбати про добірне насіння, пальне, добрива, техніку — відомо ж бо, що в сільському господарстві, яке було і залишається провідним сектором економіки хмельницького Поділля, відпочивати, склавши руки, не доводиться.
Побачене свідчить не лише про синівську повагу до землі-годувальниці, віками заведений порядок та дотримання культури землеробства, а й переконує в тому, що рік, який добігає кінця, був для місцевих аграріїв успішним.
— І результат цей тримається на трьох китах: глибоко виваженому та економічно перевіреному розрахунку, важкій праці і належній організації сільськогосподарського виробництва, — каже наш співрозмовник, голова районної державної адміністрації Петро АРСЕНЮК.
— Відомо, що Красилівський район, розташований у центрі області, в усі часи задніх не пас. Вигідне географічне розташування, родючі землі і трудові резерви дозволяли йому посідати чільні місця в трудовому суперництві, сюди звідусіль приїздили за досвідом. Та чи так було завжди?
— На жаль, ні. У серпні 2010-го, коли Президент України призначив мене на посаду голови райдержадміністрації, ситуація виявилася набагато складнішою. Красилівщина втратила свої лідируючі позиції: хтось уже встиг зневіритися в своїх силах і майнув у світи за легшим і кращим життям, дехто опустив руки перед труднощами, справжні фахівці подались за заробітками до близьких і далеких сусідів. І щиро переймаючись турботами своїх земляків, я разом зі своєю командою взявся змінити такий стан речей: люди, що живуть і працюють на такій золотій землі, просто не мають права бути незаможними.
Потрібен був не косметичний ремонт — треба було кардинально змінювати все довкола: відновлювати економічний потенціал району, залучати інвестиції, забезпечувати надходження до державного і місцевих бюджетів, зміцнювати матеріальну базу закладів освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення.
Зосередилися на кадровій роботі: саме вона, на мою думку, може вивільнити людський потенціал, дати крила ініціативі. Адже просто змінити прізвище на кабінеті — це дуже спрощене уявлення про зміну влади. Зламати психологію виконавців значно складніше, ніж розписати, хто на які посади має прийти. Сьогодні ми сформували команду однодумців з державних службовців райдержадміністрації, керівників підприємств різної форми власності, голів місцевих рад, депутатів. Ділити нам нічого, а взяти на себе колективну відповідальність за добробут своєї територіальної громади — справа патріотична і благородна.
На Красилівщині знають: з доброго саджанця виростає міцне дерево. Фото автора
— Приємно було почути, що за промисловим потенціалом Красилівський район вийшов на друге місце після обласного центру.
— Справді, більшості наших промислових підприємств вдалося наростити обсяги виробництва та реалізації своєї продукції, покращити фінансово-економічний стан. Приміром, цукровий завод торік виробив 15,3 тис. тонн цукру, а цьогоріч вже 16 тис. тонн.
Стабільно працює державне підприємство «Красилівський агрегатний завод», колектив якого виконує замовлення вітчизняного оборонного комплексу. Торік тут впровадили інноваційний проект з виробництва акумуляторних водонагрівачів з системою сонячного теплопостачання.
Найпотужніше підприємство з вітчизняними інвестиціями «Оболонь»-Красилівська» і нині дає роботу та пристойні постійні заробітки 650-ти працюючим. На підприємстві «Атон» — одному з кільканадцяти виробництв, започаткованих на базі колишнього машинобудівного заводу, виробляють котли різної потужності, якість та ефективність яких дозволяють конкурувати із зарубіжними аналогами: зокрема угорці замовляють тутешнім машинобудівникам вже другу партію цих популярних виробів. Діють малі підприємства, зокрема хлібопекарські, як-от «Домашній хліб», «Мамин хліб», продукцію яких поширюють і на сусідніх територіях.
— В агропромисловому секторі поруч з місцевими господарствами успішно працюють й інвестори. На чому грунтується інвестиційна політика в районі ?
— Вочевидь сьогодні солідні вітчизняні і зарубіжні фірми охочіше орендують землю, вкладаючи власні кошти в техніку, мінеральні добрива, високоврожайне насіння. Спонукає їх до цього стабільність і прогнозованість влади, а також бажання та вміння місцевих спеціалістів працювати в новоутворених підприємствах. За дотримання цих умов обидві сторони залишаються задоволеними: місцевий люд має роботу і зарплату, а інвестор — віддачу від вкладених коштів.
Слава Богу, що минули часи, коли представники двох роботящих націй, які віками обробляли землю, — німецької та української ворогували між собою. Сьогодні один з поважних красилівських інвесторів з Німеччини (ТОВ «Лампка S. А-Агро»), який орендує 2,5 тис. га землі у Великих Зозулинцях, приїхавши в село, звично пересідає з легковика на трактор і оре поле. В очолюваному ним товаристві трудиться 22 працівники і зібраним тут врожаям зернових, сої, соняшника, кукурудзи заздрять довколишні сусіди.
Виявили бажання орендувати землю в районі і підприємці з інших європейських держав. Щоправда, більшість з них займаються переважно рільництвом, та нині є й чимало пропозицій розвивати тваринництво.
— Після оглядин молочної ферми ВАСТ «Антоніни», де господарює один з кращих зоотехніків області Євген Загаєвський, навіть язик не повертається назвати тваринництво збитковою галуззю. А чи правда, що цей керівник на пропозицію інвестора працювати разом відповів: «Не буде ферми, напишу заяву про звільнення!» ?
— Правда. І, врахуйте, взявся чи не за найскладнішу справу — відновлення поголів’я знаменитої вітчизняної породи українська білоголова. Вона і молока дає багато, і, головне, стійкіша за іноземні породи до хвороб.
Розвиватимемо в районі і свинарство: незабаром в одне з господарств з німецькими інвестиціями надійде партія високопродуктивного молодняка. Зараз тут ремонтують і оновлюють ферми, заготовляють корми. Це буде великий сучасний комплекс, продукція якого обов’язково матиме попит.
— У чому ж, на вашу думку, полягає управлінська функція держави в агровиробництві? Адже час, коли в райкомі лише ставили галочки і проводили нескінченні наради, давно минув.
— Маєте рацію. Ми не повинні сидіти в кабінетах, а йти до людей, слухати їх, радитися з ними. До цього нас закликає центральна влада, на цьому постійно наголошує і голова нашої обласної державної адміністрації Василь Ядуха. Наше сьогоднішнє завдання — зробити разом з виробниками реалістичні прогнози, в яких врахувати потреби ринку, собівартість виробленої продукції, ринки збуту. Ми в райдержадміністрації гостинно зустрічаємо кожного інвестора, та не забуваємо перевірити, чи, бува, не «халіф на годину» завітав у наші краї. Бо ж наші селяни сьогодні здадуть йому паї в оренду, а чи розрахується з ними котрийсь з ненадійних партнерів — невідомо. Так не повинно бути.
До речі, більшість господарств району вже розрахувалися з людьми, сплативши три і більше відсотки з паю. Не забуваємо нагадати новим господарям і про їхній соціальний внесок. Багато хто з підприємців, які працюють в нашому районі, розуміє, що треба опікуватися не лише виробництвом, а й підтримувати школу, лікарню, будівництво доріг. Дбаючи про громаду, намагаємося знаходити спільну мову з кожним інвестором.
— Брак кадрів у сільській місцевості відчувають сьогодні не лише на Хмельниччині. Що робите, аби мати хороших спеціалістів?
— У нашому ліцеї сьогодні навчається близько 400 учнів, які здобувають одну з робітничих професій. Частину з них безпосередньо готують на замовлення підприємств різної форми власності. Турбуємося, щоб в сільських школах було тепло і затишно, скрізь дітей довозять на уроки шкільними автобусами, фінансуємо обіди в шкільних їдальнях. Реалізуємо плани зведення житла для молодих фахівців. До речі, минулого року газифікували всі населені пункти в районі.
Справді, ще донедавна багато молоді виїздило на заробітки. Та зараз дехто повертається на рідні терени, заробивши кошти на чужині, вкладає їх у виробництво на малій батьківщині. Приміром, одна жінка зараз розбудовує швейну справу, має намір облаштувати робочі місця для земляків і шити домашній одяг. Таких підприємців мусимо підтримати.
— Побувавши на суботньому ярмарку в районному центрі, ми переконалися: на Красилівщині вирощують і виробляють майже всі продукти: овочі, м’ясо, рибу, хліб, крупи; реалізують тваринницький молодняк. Важливо, що торгували безпосередні виробники — працівники селянських товариств, фермери, малі підприємці. І ціни прийнятні, і жоден покупець з ярмарку не пішов з порожніми руками. Це також показник нормального соціального здоров’я районної громади.
— Подоляни завжди вирізнялися великим працелюбством, тому й жили заможніше. А ще Бог наділив моїх земляків розумом і виваженістю. З цією міркою й ми, управлінці, намагаємося підходити до всіх рішень — не лише суто економічних, а й оптимізації соціальної сфери, розв’язання гострих питань територіального устрою, подальших кроків земельного реформування. Гадаємо, що час переходити від поточного до середньострокового планування, адже це не рудимент минулого, а прогресивна практика багатьох країн світу.
Тішить, що за 82-ма показниками оцінювання соціально-економічного розвитку за дев’ять місяців цього року центральний район Хмельниччини вперше за останнє десятиліття посів третє місце.
Ірина НАГРЕБЕЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Петро АРСЕНЮК. 47 років. Народився на Хмельниччині. За фахом економіст, магістр державного управління. Очолював спільне українсько-німецьке підприємство, працював першим заступником голови адміністрації автомобільного транспорту Мінтрансу. З серпня 2010 року — голова Красилівської районної державної адміністрації (Хмельницька область). Заслужений економіст України.