Скрипаль-віртуоз
Олександр БОЖИК
Такого Україна ще не бачила: що лишень не витворяв зі скрипкою 29-річний скрипаль-віртуоз зі Львова Олександр Божик! Видобував неперевершені мелодії, тримаючи музичний інструмент на голові, за спиною! А коли на скрипці залишилась одна струна (решту відрізали одну за одною!) і полилася мелодія "Чардашу", йому аплодували не лише ті, хто був на концерті півфіналу телепроекту "Україна має талант", а й мільйонна аудиторія телеглядачів!
Та цим музичні сюрпризи від соліста Симфонічного оркестру Львівської філармонії не обмежилися: Олександр зачарував іншою "домашньою заготовкою", зігравши музичний твір одночасно на двох скрипках. Відтак львівський скрипаль перевершив власний рекорд - зіграв одночасно на трьох скрипках під час фінального концерту проекту "Хвилина слави" у Москві!
І віртуозно "Чардаш" на одній струні звучав...
- Ви зачарували українських телеглядачів, зігравши на двох скрипках. А як воно торкатись одночасно смичками струн аж трьох скрипок?
- Якщо скажу, що це зробити навіть фізично неймовірно важко, буде надто легко сказано. Бо йдеться не про те, аби прості звуки зі струн видобути, а про те, аби музичний твір від такого "оркестру" не втратив, а прозвучав потужніше, ефектніше!
- Не боялися з класичним номером виходити на сцену?
- Наполягла дружина Юля. Переконала, що зацікавлю глядачів віртуозним володінням музичним інструментом: тримаючи скрипку в різних положеннях. Приміром, на голові. У півфіналі повторив номер Паганіні: на моїй скрипці одну за одною відрізали струни, а що менше струн залишалося, тим віртуозніше звучав "Чардаш". Сюрприз чекав у фіналі: зробив те, що до мене ніхто не робив, - зіграв на двох скрипках одночасно.
- Як це вдалося?
- Такий номер, звісно, не експромт. До нього довго готувався. Маю добру фантазію і люблю експериментувати. Ретельно відпрацював технічні аспекти, неважко було навчитися тримати обидві скрипки (одну - шиєю, другу - на рівні живота), складніше орудувати двома смичками.
- Задоволені звучанням скрипок?
- У такому виконанні музичний твір звучить потужніше, гармонійніше, так, наче його виконують не один, а два музиканти. Завдяки цьому підсилюється звуковий ефект і водночас виглядає дуже ефектно. Щоправда, не всі твори підходять для такого виконання. Розпочав з музики до кінофільму "Реквієм за мрією". Опрацьовую нові номери: на дві скрипки дуже ефектно звучать українські танці, польки, коломийки. А недавно сам перевершив власний рекорд, зігравши під час проекту "Хвилина слави" у Москві (невдовзі програма вийде в ефір) одночасно на трьох скрипках! Але не в рекордах справа, а тим паче не в тому, як відгукувалися на виступ глядачі: одні казали - феноменально, інші - дивак. Для мене важливіше, що зумів багатьох зацікавити грою на інструменті. Опісля отримував листи з різних куточків. Автори висловлюють своє захоплення скрипковим мистецтвом, яке чомусь більшість вважала дещо застарілим, не модним, таким, що доживає віку. А послухавши гру, захотіли своїх дітей віддати в музичну школу "на скрипку".
- Олександре, ви, як і всі музиканти, львів'яни за походженням, шлях до мистецтва розпочали зі Львівської спеціалізованої музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької. А хто, власне, розгледів талант?
- У нашій родині професійних музикантів справді немає. Однак впевнений - любов до музики передалася генетично: дід Іван, мамин батько, був неперевершеним сільським скрипалем. Але найбільше хотів, аби я став музикантом, батько. Прочитавши якось оголошення в газеті, привів мене до музичної школи-інтернату. Вибрали кларнет. Але чи то від хвилювання, чи від ніяковості перед строгим екзаменатором не міг вимовити це складне слово, зате чітко сказав, що хочу вчитися на скрипці. Можливо, тому, що чув його не раз, і повторив легко. А може, то сама доля так скерувала. Відтак все за нас вирішив директор музичної школи. "Це руки скрипаля!" - впевнено заявив він.
Відтоді не уявляю себе без скрипки, хоча це надзвичайно складний музичний інструмент і вимагає від виконавця особливої працьовитості. Не кожній дитині вистачить терпіння займатися на скрипці 6-8 годин. Не раз хотілося кинути всі вправи і гайнути разом із друзями на футбол. Але не міг засмутити батьків. Наполегливо шліфував гами, етюди, а відтак і складні музичні твори. Водночас знаходив час і на читання, й на футбол.
- Напевне, не так просто було без надійної підтримки відомих музикантів творити самотужки власне "я"?
- А це був найкращий стимул. Цього дуже хотіли батьки. Задля того, аби я мав інструмент, з яким можна виходити на сцену (німецьку скрипку фабричного виробництва), батькові довелось їхати на заробітки до Москви. На сцену Львівської обласної філармонії вперше вийшов у 10 років - виступав з оркестром, виконував сольні твори. А вже з першого курсу навчання у Львівській музичній академії імені М. Лисенка співпрацював із симфонічним оркестром філармонії. Побачив якось новачка, який береться зіграти новий твір, щойно взявши ноти, тодішній концертмейстер колективу Маркіян Гудзій запросив до оркестру. Працював у багатьох інших оркестрах Львова, Києва, Донецька, Харкова, Ялти, оркестрах європейських країн. Виступав у складі музичних колективів ОАЕ, Південної Кореї. Півтора року співпрацював зі струнним квартетом у Нідерландах. Задля участі у фіналі шоу розірвав контракт.
- "Не хочу загубитися в Європі"
- Багато кому важко збагнути мотиви такого вчинку: коли інші рвуться, аби залишитися в Європі, бо для молодого музиканта - це чудова школа й нагода інтегруватися в європейське мистецтво, ви розірвали контракт з відомим колективом?
- Попрацювати на Заході мріє кожен музикант. Тамтешні і в кращих залах виступають, і забезпечені хорошими музичними інструментами, і зарплати пристойні отримують, і статус у суспільстві відповідний мають.
Але є речі, на які не можу погодитися. Чому я, український виконавець, чий рівень не гірший за майстерність європейських колег, маю працювати на принизливих умовах? І справа не лише в недооцінюванні праці українських музикантів, що з нами розраховуються за різною шкалою: своїм - більше, чужим - копійки. Не менше, аніж розмір гонорарів, важливий моральний аспект такого ставлення. У кожного на те свої аргументи. Одні погоджуються, бо "що залишається робити", якщо вдома й того не заробиш -гонорари низькі, та й до класичної музики інтерес спадає, інші змушені обирати - їхати на принизливі заробітки за кордон чи йти у шоу-бізнес, де гроші заробити легше, і на всі "100" викладатись не треба, або терпляче досягати високої мети вдома.
- Тож матеріальні вигоди вас не переконали?
- Мене запитували, задля чого це роблю? В Європі, мовляв, легше ствердитися, обіцяли різноманітну концертну діяльність. Переконували, що шансів у Нідерландах для росту матиму більше, аніж від участі в шоу в Україні. Пропонували контракт на три роки. Обмірковував пропозиції. Зважував усі "за" і "проти". Відтак чітко вирішив для себе чого прагну. Знаю: не хочу стати одним із тих, хто загубився (а таких немало!) в Європі, перетворитися у звичайного заробітчанина. Хочу стати відомим в Україні! А вже маючи ім'я, можна і Європу підкорити.
- До Києва не переманюють?
- Звісно! Пропозицій не бракує. Спокушають більшими можливостями розкрутитися у столиці. Але не можу надовго виїжджати з рідного мені Львова.
- Не хвилюєтесь, що можете зачахнути на периферії?
- Зачахнути мені не дасть робота. Багато працюю, маю чимало цікавих задумів, проектів. На один з них - шоу між класикою та сучасною популярною музикою - запрошую львів'ян уже наприкінці квітня. Це сольний концерт, в якому поєднаю свою власну музику з ритмами рок-гурту, звучанням оркестру, гурту автентичного співу з вкрапленням танцювальних номерів. Відтак після львівської прем'єри театралізованого шоу маємо запрошення на виступи у багатьох містах України.
- А яка музика вам до душі?
- Я за вдачею - романтик. Люблю і вмію мріяти. А тому особливо близька мені романтична музика Сергія Прокоф'єва, Петра Чайковського, Ференца Ліста, Ніколо Паганіні, Ежена Ізаї.
- Після телевізійного шоу запрошень на корпоративні вечірки напевне
не бракує?
- Музикант завжди має можливість вибору: стати
серйозним виконавцем чи перетворитись на весільного музику. Для мене важливіша
класика. Хоча можу охоче зіграти для публіки, яка розуміється на добрій музиці.
Навіть на власному весіллі не втримався і взяв до рук скрипку й зіграв кілька
улюблених мелодій для моєї чарівної нареченої Юлі та гостей. Від запрошень не
відмовляюся. Був у Грузії на запрошення президента Михайла Саакашвілі, виступав
у Калінінграді. Маю амбітну мету - підкорити віртуозністю Європу, записати диски
з класичною та власною музикою, і головне -зацікавити людей і передовсім молодь
класичною музикою. Прикро, що на такі концерти в основному приходять люди
середнього і старшого віку, і зовсім мало молоді. Тоді як у Європі переповнені
зали і слухачі вже з першої ноти впізнають симфонію.
- А яким чином можна підвищити загалом невисокий рівень культури в нашому суспільстві?
- Рецептів не пропонуватиму. Думаю, треба зі школи долучати до краси, світу музики, дбати про виховання естетичних смаків. Пригадую цікаві уроки музичної літератури. А чому б не запровадити щось подібне у звичайній школі? Відтак не виростала б нація безкультурною, зорієнтованою на смаки виконавців низькопробної попси. А зацікавити молодь не складно: аби лишень у державі модною стала культура і підтримували б її не на словах, а реальними справами. Тоді і юнь із властивим їй максималізмом не захоче відстати від моди. А ще - не шкодувати часу й працювати з молоддю. Бачу, як змінилися після шоу мої друзі: раніше шукали різні причини, аби не йти на концерт класичної музики, а пропонували зустрітися після виступу та погомоніти за пивом про "життя". Фанатами ще не стали, але концертами цікавляться.
ДOСЬЄ "УК"
Олександр БОЖИК, 29 років. Закінчив Львівську музичну академію імені Миколи Лисенка, соліст Симфонічного оркестру Львівської філармонії, лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів, срібний призер 2 сезону телепроекту "Україна має талант".