Масове отруєння людей в Ізмаїлі змушує пильніше ставитися до систем водопостачання й водовідведення в інших містах і селах. Черкащина в цьому сенсі — регіон не з найкращих. Недавно Катеринопільський район сколихнула справжня екологічна катастрофа. Тонни води із несправних очисних споруд потекли сільськими городами і потрапили у річку Гнилий Тікич. Якість води тут і раніше була невисокою, а тепер ситуація стала критичною.
Нарешті докричалися
У районному центрі очисні споруди не працюють уже чверть століття. Про свою біду люди не тільки говорили, а й кричали. Але їхні вимоги дотепер залишалися не реалізованими. Нарешті чиновники разом з підприємствами-забруднювачами змогли знайти 5 мільйонів на реконструкцію. За ці гроші можна буде не просто оновити, а фактично збудувати нові очисні споруди. Передбачено впровадження високоефективних новітніх технологій очищення. Будівництво об’єктів планують завершити до кінця літа. Устаткування придбають європейське, завдяки якому нечистоти перероблятимуть на чисту воду і масу, яку можна буде використовувати як добриво.
На жаль, подібні проблеми існують у багатьох інших містах і районах. Ще свіже в пам’яті повідомлення з Ватутіного, де навесні очисні споруди скинули неочищені каналізаційні стоки в річку Шполку, яка впадає в той-таки Гнилий Тікич. Як стверджують активісти ГО «Громадський контроль», через несправні очисні споруди у річку потрапляють не лише фекалії, а й промислові відходи ватутінського птахопереробного підприємства, звенигородського маслосиркомбінату та інших підприємств.
Жителі села Єрки в сусідньому Катеринопільському районі виявили, що технології очистки на місцевому підприємстві не дотримують, поля фільтрації і аерації заросли бур’янами, електричні мережі та обладнання демонтовано. До речі, біля тальнівського м’ясо-кісткового заводу теж склалася над звичайна екологічна ситуація, але ні місцеві «зелені», ні влада не реагують.
Проблема якості води в Україні загалом і на Черкащині зокрема стає дедалі гострішою. Як розповів заступник начальника Черкаського регіонального управління водних ресурсів Владислав Бондаренко, найбільші обсяги стічних вод у річки і ставки скидають підприємства житлово-комунального господарства. Саме вони переважно забруднюють поверхневі води. Загальна кількість скинутих у водойми області забруднених стічних вод торік збільшилася на 1,133 мільйона кубічних метрів. У краї виявили 17 водокористувачів-забруднювачів, з-поміж яких старобабаніська виправна колонія (не має дозволу на спецводокористування та гранично допустимі скиди), Ватутінський КВП «Водоканал» (перевищує гранично допустимі скиди), ТОВ «Уманський гранкар’єр» (з тієї самої причини).
Пан Бондаренко зазначив: із 38 комплексів очисних споруд в області понад половина потребує реконструкції. У Городищі, Драбові, Жашкові, Корсуні-Шевченківському і Шполі міських очисних споруд немає.
У Золотоноші питання вирішили
Загалом проблему низької якості питної води спеціалісти пов’язують із забрудненістю водних об’єктів стічними водами, захаращенням прибережних захисних смуг промисловим і побутовим сміттям, виснаженням підземних водоносних горизонтів та нераціональним використанням води.
Основну кількість водо очисних споруд побудовано 40—50 років тому, вони морально й фізично застаріли. На більшості з них застосовують недосконалі технології, реагенти і матеріали, що не здатні убезпечити від потрапляння в питну воду речовин, які негативно впливають на здоров’я людини. Актуальним залишається питання надійного знезараження води, особливо з урахуванням теперішнього стану водогонів і розподільних мереж, які постійно становлять загрозу вторинного забруднення води. Аби поліпшити якість питної води, що подається населенню, необхідно, вважають спеціалісти, активніше використовувати підземні води, постійно відстежувати еколого-гігієнічний стан якості води поверхневих водойм, використовувати додатково очищену воду, яку отримують у локальних водоочисних установках колективного використання або з індивідуальних фільтрів.
Як поліпшити якість питної води, коли майже всі водоканали приватні або бізнес має свою частку в цих підприємствах? Тож водоканали зацікавлені в ситуації, коли на підтримку їхнього застарілого устаткування потрібні величезні кошти. Ці гроші надають місцеві бюджети на поточний ремонт (очисні споруди, мережі тощо), при цьому кошториси таких робіт зазвичай завищують у десятки разів, а проблема залишається.
Забруднення водних об’єктів — джерел питного водопостачання спричиняє погіршення якості питної води та створює серйозну небезпеку для здоров’я населення. Відставання України від розвинених країн за показниками середньої тривалості життя, вважають лікарі, певною мірою спричинене саме споживанням неякісної питної води.
Є в цій історії й світлі сторінки. Жителі Золотоноші, приміром, чекали на повноцінний запуск очисних споруд півтора десятка років. І дочекалися. Тепер каналізаційні стоки тут проходять вісім етапів очистки. Серед них і біологічна. Насичена киснем і корисними мікроорганізмами вода відтепер не труїтиме річки. Ретельним очищенням води можуть похвалитися лише деякі міста України. Черкаси з майже трьома сотнями тисяч жителів свого відстійника не мають і користуються нині ресурсом місцевого хімічного підприємства.
Натомість інформація екологів шокує: 85% підприємств області скидають відходи виробництва у водойми. Звідти отрута потрапляє до осель та на столи українських родин. Чи покладемо колись цьому край?