Було б сумно жити, коли б не соціологи зі своїми дослідженнями. Останнє на часі не так розвеселило громадськість, як ще раз вказало нам на невиліковну суспільну виразку з глибокими метастазами, ім'я якій - корупція.
Виявляється, з-поміж вітчизняних вишів, студенти яких в середньому сплачують за одну справну оцінку в заліковці 372 гривні, беззаперечно лідирують ті, котрі, якщо можна так сказати, готують правників. Тож уже з самісінького початку омріяної кар'єри, з першого курсу майбутній суддя, прокурор, адвокат чи нотаріус призвичаюється в думці, що за все треба платити.
Причім не словами вдячності за глибокі знання, захоплюючі лекції, високу ерудицію, добрі педагогічні настанови, поради старшого наставника, як правильно повестися в тій чи тій не лише професійній, а й у життєвій ситуації. А грішми за оцінку, від величини якої залежить те, чи переведуть тебе на наступний курс, даватимуть державну стипендію, допустять до заліків чи екзаменів і, зрештою, до захисту диплому чи, боронь Боже, здобуття наукового ступеня.
Гадаю, що в античні часи, коли стверджували, що не задля школи, а для життя ми навчаємося, мали на увазі щось інше, аніж щоденне давання хабара вчителеві. В іншому випадку навряд чи давньогрецькі учені і митці залишили наступним поколінням блискучі зразки великої мудрості та мистецтва.
Чому ж не в технічних вишах, а саме там, де апріорі мали б прищеплюватися непримиримість до будь-якого беззаконня, нетерпимість до хабарництва, презирливість до продажності у всіх її проявах, укорінився цей суспільний бур'ян, який через деякий час щедро проростатиме таким же корупційним корінням?
Можливо, причина у нинішніх вчителях і наставниках, які обрали найлегший шлях, щоб у мутних ринкових хвилях не пропустити свою золоту рибку? Але ж їх, як і багатьох представників інших професій, у студентські роки вчили переважно інші педагоги.
Приміром, зразком непідкупності для студентів факультету журналістики КДУ 70-80-х років минулого століття була колишня фронтовичка Марія Устимівна Каранська. Якось перед екзаменом з української мови кілька наших однокурсників вирішили задобрити її, завітавши на квартиру до викладачки з пропозицією допомогти винести макулатуру. У відповідь почули суворе: "Даруйте, я вас не запрошувала. І запам'ятайте - без належних знань на іспиті вам ніяка макулатура не допоможе!".
Ми запам'ятали й у подальшому професійному житті намагаємося не осоромити наставницю. Чому ж нинішня вища школа з такою легкістю втратила те, що будувалося століттями, - незаплямовану репутацію?!
Корупція, яка сьогодні заполонила юридичні виші, це трагедія для суспільства, яке мовчки спостерігає за розклеєною зусібіч рекламою на кшталт "Узаконюємо незаконне будівництво", "Вибиваємо борги", "Допоможемо повернути НДС", "Адвокат, який лише виграє справи", "Юрист задовольнить будь-які примхи клієнта" і навіть "Оформлюємо самозахват землі". За всієї поваги до загалу правників на часі говорити про належність частини з них до зовсім іншої професії, котру небезпідставно називають першою найдавнішою...
З одним із таких, вочевидь недонавчених через власну ницість, лінощі та студентсько-викладацьке хабарництво юрисконсультом довелося не так давно зустрітися в професійних справах у суді.
Ще молодий чоловік поводився вкрай нахабно і зверхньо не лише з представниками іншої сторони, а й із суддею та присутнім у відкритому судовому засіданні журналістом. Суддя, ледь стримуючи роздратованість, переважно мовчав, найшвидше, пов'язаний із зухвальцем тими ж таки корупційними грошовими зобов'язаннями. Та зрештою, піддавшись поганому прикладові, замість справедливого судочинства почав звинувачувати у всіх гріхах... пресу.
Вочевидь суспільству надто дорого обходяться куплені в юридичних вишах оцінки й дипломи...
