Нещодавно їздив до рідні у Санкт-Петербург. Мої знайомі не вважали цей візит до північної столиці слушним, особливо в час військового конфлікту. І наводили історію одного українського журналіста, який поїхав до своєї дівчини у Воронеж, а натомість потрапив до місцевого слідчого ізолятора. Але навіть такий вагомий аргумент не подіяв на мене.
Придбав авіаквитки без проблем. Я був одним не тільки в авіакасі, а й навіть у літаку. Ятрили сумніви, а чи відбудеться взагалі рейс, якщо в авіасалоні буде лише кілька пасажирів? Згадуючи застійні брежнєвські часи і кілометрові черги до кас, починаєш усвідомлювати, що ми не в найгірші роки жили. Особливо коли озвучили рахунок за квиток — 2302 гривні лише в один бік, до Пітера! А раніше квиток коштував 27 карбованців, пізніше — 64. Нині літати — занадто дороге задоволення для пересічного громадянина.
Очікував запрошення на рейс, зручно вмостившись в одному з крісел і дивлячись на злітну смугу за вікном. Біля термінала стояли кілька білокрилих літаків «МАУ». Майже всі «Боїнги». Лише один бразильського виробництва «Ембрайєр». Саме на ньому ми мали летіти до Пітера. І тут раптом побачив наш Ан-32, на фюзеляжі якого виднівся червоний хрест. Літак набрав висоту і розчинився у небі... Небесний трудяга! Скільки вже десятків років він борознить п’ятий океан. Адже і Радянський Союз, і Україна, без перебільшення, були авіадержавами. І тепер маємо сучасний реактивний літак нового покоління Ан-148, який добре себе зарекомендував серед інших авіакомпаній світу, а за своїми технічними характеристиками аж ніяк не поступиться бразильському. Як тут не згадати слова одного з головних героїв фільму «Біле сонце пустелі» Верещагіна: «За державу обидно»!
І що найбільше мене приємно здивувало після прибуття в аеропорт «Пулково»: перший же літак, який побачив по приземленню, був наш Ан-148 авіакомпанії «Росії». Саме в цю хвилину він стрімко набрав висоту і пішов у свій черговий рейс. Це був один із шести літаків спільного російсько-українського виробництва, які вже кілька років використовує згадана авіакомпанія.
У сучасному терміналі ми швидко пройшли митний контроль. А ось на паспортному… Російські громадяни проходили майже вільно через двері «Для російських громадян», всі інші — через КПП «Для громадян СНД». Ось тут і виникали черги, оскільки паспортисти прискіпливо з’ясовували мету візиту. Ще вдома я про всяк випадок зробив ксерокопії всіх необхідних документів, і вони стали мені в пригоді. До мене, на відміну від інших пасажирів рейсу, особливих запитань не було, крім одного: «Коли врешті-решт закінчиться військовий конфлікт у нас, в Україні?». Це запитання прозвучало від вродливої контролерки, яка хвилювалася за долю своїх рідних з Донеччини, які вже тривалий час мешкають у підвалі. Що можна було відповісти? Єдине: ми також проти цієї братовбивчої війни і бажаємо її якнайшвидшого закінчення...
Так уже сталося, що мій приїзд до Пітера і початок мирних перемовин збіглися в часі. Перебуваючи у цьому місті, не відчував якогось зневажливого до себе ставлення з боку росіян. Вони цікавилися останніми подіями з України, адже їхні засоби масової інформації з точністю до навпаки трактували АТО на сході України. Чимало було відеосюжетів по телебаченню, присвячених біженцям з України, що для них Росія — це спасіння, тому і направляють українців працевлаштовуватися і жити до сонячного Магадана та інших депресивних районів. Постійно товкмачать по ТВ, що саме українська влада знищує мирних жителів Донецька й Луганська. Майже по всіх каналах демонстрували сюжет, зі своїми коментарями, про одного чиновника з міністерства освіти, який влаштував скандал і звільнив директора однієї зі шкіл Слов’янська за те, що вона буцімто підтримувала ополченців. Всі ці сюжети подають цілеспрямовано.
Інформативну війну в Росії проти України поставлено на відповідний рівень. Усі, з ким доводилося спілкуватися, вірять у цю пропаганду і впевнені, що влада воює проти свого народу. На моє запитання, а яким чином потрапили в зону АТО псковські десантники, казали, що вони заблукали, а якщо хтось і їде на війну, то лише одиниці, й ті добровольці. Один такий доброволець, який щойно закінчив… не повірите, лише 9 класів, за своїм політичним переконанням поїхав обстоювати інтереси «ДНР» та «ЛНР». ЗМІ з цієї дитини зробили майже героя сучасності.
Але правду не приховаєш. Далеко не всі громадяни Росії поділяють кремлівську політику. Росія починає прокидатися від масового зомбування путінською пропагандою. Свідченням цього є «Марш миру» проти російської агресії в Україні, який нещодавно відбувся у Москві. За даними організаторів, у марші взяли участь понад 40 тисяч людей. Він пройшов кількома днями пізніше після мого повернення на Батьківщину. Рано чи пізно ця братовбивча війна все ж закінчиться, а тим, хто її спровокував, навряд чи буде прощення.
Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»