АНТОЛОГІЯ
Окупована столична область не скорилась загарбникам
Анатолій ГАЙ,
голова Київської обласної організації
Національної спілки письменників України
Антологію поезії, прози та художньої публіцистики
чотирьох поколінь письменників Київщини, приурочену до 70-х роковин віроломного
нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз та присвячену подвигу нашого
народу в борні з фашизмом, випустило у світ за сприяння Київської
облдержадміністрації книжкове видавництво «Буква».
Страшна дата 22 червня 1941 року кинула свою трагічну тінь на кожного жителя Київщини. В перші ж дні війни на фронт було мобілізовано 450 тис. наших земляків. Ще 300 тис. чоловіків та жінок стали бійцями винищувальних загонів, народного ополчення і трудової армії. Вони боролися з німецькими диверсійними групами, евакуйовували з прифронтових районів у тил майно підприємств, колгоспів і радгоспів, споруджували оборонні рубежі.
Проте фашистські броньовані полчища стрімко просувалися вглиб країни, і вже наприкінці літа сорок першого Київщина була повністю загарбана. На 930 днів і ночей нависла криваво-чорна мла окупації...
Ставлення загарбників до українців з цинічним лаконізмом висловив рейхскомісар Еріх Кох: «Немає ніякої України... Землі України мають бути розділені між солдатами-переможцями». Після війни Гітлер і його оточення планували заселити наші благодатні чорноземи 25 мільйонами німців, румун, угорців. Найбагатші землі відводились під створення 8 районів лише для німців.
Ці плани перетворились на жорстоку військову диктатуру, націлену на винищення корінного населення. Непосильні побори і трудова повинність, за якої робочий день тривав по 14-16 годин, жорстока, аж до розстрілу чи повішення, кара за саботаж або неналежне її виконання. Вивезення найбільш працездатних на каторжні роботи до Німеччини. Абсолютна відсутність медичної допомоги населенню. Нещадне придушення не лише найменшого спротиву, а й покарання ні в чому не винних заложників, інколи цілих сіл — це далеко не повний арсенал засобів, які застосовувала гітлерівська окупаційна влада.
Ніколи не відболять у народній пам’яті розстріляні дошкільнята білоцерківського дитячого будинку «Малятко»; вкинуті живцем у колодязь мирні жителі Бишева; засипані в глибоких ровах переяславці; посічені з кулеметів жителі Кагарлика, Миронівки і Богуслава; спалені живцем селяни Кодри Макарівського, Раски Бородянського, Запруддя Іванківського, Ядлівки (нині Перемога) Баришівського районів та десятків інших населених пунктів Київщини; убиті, повішені, по-звірячому закатовані виродками з гестапо, есесівських зондеркоманд і поліцейських каральних загонів кращі сини й дочки київської землі.
Жертвами нацистського геноциду стали 236 400 мирних жителів — українців та представників інших національностей, які мешкали у 1941-1943 роках в містах і селах столичної області. 275 800 жителів Київської області загарбники примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
У відповідь на жорстокий окупаційний терор наші земляки об’єднувались у підпільні групи, йшли в партизани, саботували розпорядження окупаційної влади, знищували чужинців і запроданців, які згоджувались до них на службу. 10 підпільних груп діяло у Білій Церкві. Зривали плани гітлерівців щодо поставок продовольства та іншої сільськогосподарської продукції до Німеччини патріоти Баришівського, Білоцерківського, Сквирського, Тетіївського, Фастівського та інших районів Київщини.
У Розважівському і Кагарлицькому районах підпільники здійснювали саботаж і диверсії, вели агітаційну роботу серед населення. Керівник підпілля І. В. Сергієнко, закатований гітлерівцями у січні 1943 року, посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Цього ж високого звання посмертно удостоєний і керівник підпільної групи у Фастівському районі професор П. М. Буйко. Жах на окупантів наводили 54 партизанські загони, що діяли в районах Київщини звеликими лісовими масивами.
18 вересня 1943 року радянські війська вступили на територію Київщини. До речі, в боях під Лютіжем і Букрином більшість бійців становили щойно мобілізовані жителі визволених міст і сіл лівобережної частини Київщини. До 7 листопада гітлерівців вибили з Києва, а у березні 1944 року був визволений останній населений пункт Київської області.
Випаленою пустелею, в якій лише де-не-де жевріло життя, постала перед визволителями Київщина. Повністю або значною мірою було зруйновано 9 міст, 388 селищ і сіл, руїнами стали 6 тисяч підприємств. Але наш край вистояв, вижив і в короткий термін постав з руїн. Подвиги фронтовиків підкріплювали в тилу трудовими подвигами їхні батьки, дружини й діти.
Антологію створено на виконання указів Президента України і постанов уряду як один з обласних заходів, приурочених до 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та 65-річчя Перемоги над гітлерівською Німеччиною. Завдяки великій роботі упорядників в одній книзі зібрано твори півтори сотні наших земляків — членів Спілки письменників України чотирьох поколінь. Тут і така, що дихає недавнім боєм, поезія та проза письменників-фронтовиків М. Бажана, О. Гончара, В. Дарди, М. Карпенка, А. Малишка, Ф. Петрова, О. Підсухи, В. Сосюри, В. Швеця та інших, і осмислене, творчо опрацьоване розуміння величі всенародного подвигу молодших літераторів — дітей, внуків і правнуків тих, хто переміг у війні.