Із загарбанням Криму, розв’язанням війни на Донбасі втрачено чимало того, що вабило туристів, мандрівників. Але скільки унікальних природних шедеврів у країні! Можливості для відпочинку колосальні: привести б ті численні об’єкти до належного стану, знайти й відновити забуті, створити нові — й усміхнеться Україна.
Йдеться не лише про великі парки, комплекси, курорти, санаторії. Йдеться й про невеличкі об’єкти, скажімо, рекреаційні зони вздовж доріг, на берегах річок та озер, у лісових пущах, куди можна прийти з родиною чи друзями і з користю відпочити: помилуватися дивами природи, зміцнити здоров’я, знайти інтелектуальну поживу.
Такі зони останніми роками в нас активно створюють лісівники. До деяких, побудованих руками працівників ДП «Житомирське лісове господарство», і запрошую.
І в будні, і в свята
У прибережній смузі річечки Бобрівка, над якою проходить автотраса Житомир — Хмельницький, облаштовано рекреаційний пункт «Діброва». Привабливість його оцінили ще гості Євро-2012. Високу оцінку творчості й майстерності працівників Тригірського лісництва, очолюваного Валерієм Іщуком, дало прискіпливе журі: майданчик здобув перше місце в конкурсі серед споріднених об’єктів області. Тут усе зроблено для людей (і без найменшої шкоди природі): встановлено альтанки, столики й стільці зі зрізаних стовбурів, малі архітектурні форми, обладнано місця для розпалювання вогнищ, санітарно-гігієнічні куточки.
Торік додалася ще одна оригінальна новинка: альтанка на воді. Із задоволенням показували її старший майстер Олександр Собецький і майстер обходу Олександр Камінський. Цікаво, що підошву-короб виготовили з мореного дуба і щільно забили його сплющеними пластиковими пляшками. Використали їх майже 3 тисячі. Дах, стіл, лавки — усе з дерева. Погляньте на знімок: яка краса і зручність! Альтанка легко тримається на воді, її можна транспортувати вгору і вниз за течією річки. Щоб відпочити в диво-будиночку, люди записуються наперед. Й охоче платять за послугу — знають, що кошти йдуть на утримання «Діброви».
Інший рекреаційний пункт — «Лісова стежка» — розташований на трасі Житомир—Київ при в’їзді до Станишівського лісництва. Поряд і магазинчик відкрито, де торгують лісовою продукцією. Господиня його Ксенія Гриценко показала книгу відгуків, у якій лише приємні слова про комплекс. «Ми наче в казку потрапили, — написали водії-далекобійники. — Пройшлися доріжками, полежали в гамаках, розім’ялися на перекладинах — і друге дихання відкрилося».
Як і в Тригір’ї, тут теж усе передбачено для активного відпочинку. Та ще й для інтелектуального розвитку: на мальовничих щитах подано найрізноманітнішу інформацію про флору, фауну та інші характеристики поліського лісу, встановлено білборди на природоохоронну тематику. Особлива турбота молодого лісника Сергія Ткачука — спортивні та ігрові майданчики для дітей, кмітливі стінки. Не випадково «Лісова стежка» і в будні, і в свята заповнена відпочивальниками.
— Організовуючи такі загальнодоступні зручні куточки, ми одним пострілом вбиваємо не двох, а трьох зайців, — каже лісник. — По-перше, радуємо людей можливістю цивілізовано відпочити на лоні природи, по-друге, добиваємося скорочення засміченості зелених угідь, по-третє, підвищуємо рівень пожежної безпеки. Це важливий момент протипожежного облаштування території.
Мов у домівку до друга
На ще одному аспекті наголосив Сергій Ткачук: створення таких зон для відпочинку зменшує рекреаційне навантаження на ліси. Це й справді неабияка проблема. Ліси ваблять людей будь-якої пори року. Вартісне вираження суспільно корисних їхніх функцій намагаються знайти науковці багатьох країн. Підрахували, наприклад, що вплив насаджень на людину більш ніж утричі перевищує цінність одержуваної деревини. Тому не випадково зростає потік охочих провести відпустку, вихідні під шатами дерев.
Для всіх, хто має автомобіль, мотоцикл, нині не проблема дістатися найвіддаленіших, найглухіших куточків. А як йому, лісу, від такого напливу? Нелегко. Наведу ще одну цифру: згідно з даними спеціалістів, котрі підраховують темпи використання людиною природних ресурсів, три мільйони наших сучасників за силою впливу на природу прирівнюються до сорока мільйонів жителів кам’яної доби. Але якби кожен заходив у ліс як у домівку до друга… Швидше навпаки. Свідчення цього — купи сміття, понівечені дерева, випалена трава, зруйновані мурашники, вирвані з корінням квіти. Та й навіть тоді, коли, здавалося б, за всіма правилами поводимось серед дубів і беріз, вони не завжди раді нашій присутності. Особливо коли нас багато.
— На перший погляд, — розмірковує вголос лісник Валерій Іщук, — жодної шкоди не завдаємо дорослим деревам, однак думка така хибна. Навіть лісовим гігантам перепадає: страждають від ущільнення верхнього шару ∂рунту, а саме там здебільшого зосереджені тонкі корінці, які поглинають воду з розчиненими в ній мінеральними поживними речовинами. Пройдеться група людей, ущільнить землю — і вже важче дихати насадженням. Ще одна компанія проведе день у затінку дубів — ще менше повітряних проміжків залишиться у ∂рунті, зменшиться кількість кисню — і «задихатиметься» коріння. Погіршуються умови водно-мінерального живлення дерева, воно уповільнює ріст, не дає приросту за висотою й діаметром, зріджується крона, в хвойних вкорочуються хвоїнки, згодом з’являються сухі гілки, всихає вершина.
Тож виникає питання: запалити червоне світло при вході до зеленого храму? Ні. «Ліс — єдине відкрите для всіх джерело благодіянь, куди з доброти чи підступності природа не повісила свого пудового замка, — згадується вислів головного героя роману Леоніда Леонова «Російський ліс» професора Вихрова. — Природа ніби ввіряє цей скарб розсудливості людини, щоб та здійснила тут справедливо-плановий порядок, якого сама вона здійснити не може».
Наводити саме такий порядок і взялися в Житомирському лісгоспі. Мета: наблизити ліс до людини, аби вона користувалася його благами і водночас не шкодила, не порушувала стійкої природної системи, не заважала лісу жити за власними, виробленими віками, законами. Гіркий досвід переконав: стихійне використання його ресурсів для відпочинку не відповідає й запитам самих відпочивальників. Слід виокремлювати спеціальні зони, впорядковувати їх. Ось і впорядковують.
А водночас дбають про те, щоб було чим озеленювати, прикрашати рідну землю — рік у рік вирощують дедалі більше сіянців та саджанців, і не лише традиційних українських порід дерев, кущів, а й екзотичних заморських. Вистачає як для власних потреб, так і для задоволення потреб населення. Донедавна декоративний садивний матеріал отримували тільки з відкритою кореневою системою, тож зазвичай відпускали його навесні й восени. Аби підвищити ефективність роботи, 2010 р. на основі розсадника створили окрему структурну одиницю — Житомирський базовий лісорозсадник. Опікуватися ним доручили Марії Ткачук, заслуженому лісоводові України, яка 22 роки керувала Станишівським лісництвом, перетворивши на школу передового досвіду для багатьох працівників галузі. Нині біля керма його старший син Марії Георгіївни Сергій, який успішно продовжує її справу.
— Торік, — запрошує господиня до розсадника, — звели дві сучасні теплиці з поливом туманного типу. Всі сіянці, як бачите, в контейнерах, у них вони формують розгалужену кореневу систему, після висаджування у ∂рунт стовідсотково приживаються, за рік дають приріст до 40 см. За такої приживлюваності можна садити меншу кількість на гектарі, проводити менше доповнення, економити кошти на догляді протягом перших п’яти років. Ще один плюс: з’являється змога садити протягом усього вегетаційного періоду. Ось що таке вирощування сіянців із закритою кореневою системою.
Рослини в теплицях, з усього видно, почуваються комфортно. Поблизу обладнали майданчик, де вони загартовуються перед висаджуванням у відкритий грунт, влаштували міні-виставку екзотів у горщиках. Асортимент уже наближається до півтори сотні.
…Залишав я квітуче господарство Марії Ткачук, а на думці довго були сказані нею слова: «Оточуймо себе лісом — і серце наше великій любові відкриється».
ПРЯМА МОВА
«Робимо усе, щоб збагатити душу»
Руслан КАРЧЕВСЬКИЙ,
директор ДП «Житомирське
лісове господарство»:
— Приємно, коли люди дякують за турботу про них. На території підприємства ми створили вже понад два десятки спеціальних рекреаційних пунктів, де одночасно можуть відпочивати до 300 осіб. Розташовані вони здебільшого вздовж автотрас Київ—Чоп та Житомир—Хмельницький. На цьому заспокоюватися не збираємося: виробнича діяльність лісгоспу дає змогу дещицю коштів виділяти і на таку важливу галузь як рекреаційна.
Маємо міцну матеріальну базу, згуртований висококваліфікований колектив, завдяки чому працюємо ритмічно, забезпечуємо стабільний фінансовий стан. Так, за шість останніх місяців реалізували лісопродукції на 31,2 мільйона гривень (приріст до відповідного періоду минулого року становив 109%). Вчасно проводиться внесення платежів і сплата податків до бюджетів усіх рівнів та єдиного соціального внеску: за січень-червень перерахували 6,9 мільйона гривень.
Зрозуміло, що головний напрям нашої діяльності — ведення лісового господарства. Із цим завданням успішно справляються лісництва, очолювані грамотними, досвідченими фахівцями. Ліси відновлюємо цінними породами — на 75% площ це сосни і дуби. Витрати ж постійно зростають, покриваються переважно за власний рахунок. Лише за 6 місяців на ведення лісового господарства спрямували 8,1 мільйона гривень (торік за цей час — 7,3 мільйона). Із них бюджетні асигнування становили лише 139 тисяч гривень (1,7%). Тобто на 1 га загальної площі лісгоспу витрачено 194 гривні власних коштів і 3 гривні — бюджетних.
І надалі робитимемо все для того, щоб люди могли в нас не лише подихати свіжим повітрям, а й збагатити свою душу, навчитися читати мову дерев, а також безпечно поводитися серед природи, пройнятися відповідальністю за зелене майбутнє своєї малої батьківщини та всієї України.
Микола ПУГОВИЦЯ
для «Урядового кур’єра»
(фото автора)