Колись давно, на початку 1990-х років, не раз доводилося спілкуватися з очевидцями й навіть учасниками молодіжного підпілля під час нацистської окупації Краснодона й інших містечок і сіл Донбасу в роки Другої світової війни. На тоді вони нарешті вже мали змогу вголос сказати, що роман «Молода гвардія», як і загалом міф про юних загиблих хлопців і дівчат, дуже суперечили дійсності.

Те саме засвідчили вже частково розсекречені архіви. А люди зі згаданих населених пунктів без вагань підтверджували здебільшого лише жорстокість німецьких загарбників та місцевих поліцаїв. І немов змовившись, скорботно й водночас упевнено казали: «Дітей убили ні за що!»

Архівні документи і зокрема протоколи допитів поліцаїв, причетних до затримання і розправи над юними «молодогвардійцями», підказують ще й таке. Міф про подвиги юних жителів Краснодона вся радянська пропаганда і сам письменник Фадєєв ліпили ще й із подачі окупантів-карателів та місцевих зрадників, які, стративши молодь, відзвітували про ліквідацію начебто великого і вкрай небезпечного молодіжного підпілля.

Так, загиблі ненавиділи нацистів, не тільки чекали на визволення, а й усіляко чинили опір і намагалися робити певну шкоду ворогам. Однак, на жаль, поплатилися життями ще й тому, що зіткнулися з надзвичайною жорстокістю окупантів, а ще з очевидною цинічною спробою нелюдів видавати себе героями і переможцями в боротьбі з «комуністичними диверсантами».

Історія, на превеликий жаль, повторюється. Нещодавно в тимчасово окупованому Бердянську рашисти та місцеві зрадники жорстоко вбили двох 16-річних хлопців. І тепер гордо розказують про знищення «українських терористів», «бойовиків» та «націоналістичних диверсантів».

«На ґрунті ненависті до росії»

Коли із шурфу краснодонської шахти №5 діставали понівечені тіла загиблих «молодогвардійців», непритомніли не тільки їхні родичі, а й чужі навіть бувалі в бувальцях люди. А нині вже сучасні рашистські карателі, не секрет, активно використовують і розвивають відомі садистські методи гестапо.

«У Тіграна між очей і в серці дірка від кулі з автомата. У Микити немає нижньої щелепи, живіт розірваний. Що в Тіграна, що в Микити черепа ззаду немає», — розповів батько одного із загиблих хлопців, якого після тривалих прохань та умовлянь таки пустили в морг, щоб побачив й впізнав їхні тіла.

А окупанти в цей час гарячково поширювали різні версії вбивства бердянських підлітків. Спершу повідомили, що ліквідували «українських терористів», які посеред дня почали розстрілювати цивільних людей на міському пляжі. Потім уточнили, що йдеться про «двох проукраїнських бойовиків» і напад на кафе. А затим поширили огидний сюжет про начебто… самогубство юних патріотів.

Що ж насправді передувало жорстокому вбивству 16-річних хлопців у Бердянську?

Тігран Оганнісян і Микита Ханганов народилися у приморському сонячному місті. Були друзями, навчалися в одному класі й до повномасштабного вторгнення рф відвідували військово-патріотичний гурток «Юний друг прикордонника». Вони обидва чітко трималися проукраїнських настроїв і ніколи навіть не приховували цього: брали участь у мітингах, де бердянці протестували проти окупантів, зривали московські прапори та іншу символіку, демонстрували відверту зневагу до рашистів та місцевих колабораціоністів з окупаційної адміністрації. І на олівець співробітників фсб потрапили, схоже, за підказкою тих зрадників України, які хутко перебігли на бік ворога.

Окремі місцеві жителі переконані, що друзів здав їхній наставник у військово-патріотичному гуртку  Олег Дрянєв, з яким вони принципово припинили спілкуватися, коли він став служити окупантам. Цей колабораціоніст справді добре знав позицію своїх учнів і міг повідомити нових хазяїв, що вони саме ті, кого потрібно «перевиховувати».

Окупанти почали переконувати підлітків і схиляли їх до співпраці. Ще торік восени слідчі орки попередньо сфабрикували справу щодо примарної «диверсії» на залізниці і влаштували примітивне судилище. Узявшись за хлопців досить серйозно, фсбешники посилили на них тиск і змонтували відео, в якому потерпілі зізнаються, що «на ґрунті ненависті до росії» вони звалили стовп біля залізничної колії на маршруті Берда — Трояни. Навіщо? «Щоб перешкодити збройним силам росії», — змусили окупанти одного із друзів сказати в камеру нісенітницю. За ці зізнання слідчі пообіцяли обом закрити справу і зняти всі вигадані звинувачення, проте, звісно, обіцянку ніхто й не думав виконувати.

Прикро, але проти хлопців узявся підгавкувати один із земляків: залізничний інженер на відео впевнено розповів про «надзвичайну шкоду» від «диверсії». Мовляв, міг зійти з рейок пасажирський потяг і загинули б люди, якби не пильність машиніста.

«Який ще потяг? Примарилося? Після окупації орками Бердянська ніщо там не курсувало. Цю колію окупаційна влада перекрила, не використовувала, і вона вже геть поіржавіла», — обурено каже місцевий житель.

Під час допитів один із хлопців таки розповів, що той стовп вони справді звалили, щоб зняти кольоровий метал. Але рашисти цю версію відразу забракували. Натомість почали звинувачувати підлітків у «неонацизмі», «екстремізмі», «тероризмі», інкримінували їм небезпечні дії, які дуже «заважають збройним силам рф у досягненні цілей сво».

Так, маячня маячнею, та вже у червні слідчий комітет рф пред’явив Тігранові з Микитою обвинувальний акт, який далі мали спрямувати до суду окупаційної влади Запорізької області. А невдовзі юних патріотів жорстоко розстріляли посеред Бердянська. І по-блюзнірському назвали самогубцями.

Прощальне «Слава Україні!»

З огляду на окупаційний режим та густі джунглі рашистської пропаганди складно однозначно висувати єдину достовірну версію подій того трагічного дня. Навіть окупанти кілька разів перебріхували те, що коїлося на вулиці. 

Рідні згадують, що буквально напередодні до них додому знову приходити окупанти, повідомили про передачу справи до суду і про щось довго розмовляли з «підозрюваними». А 24 червня хлопці пішли прогулятися містом: наближався день народження Микити, і вони мали намір обрати зручне і затишне місце, де можна буде відсвяткувати. Так принаймні вони казали й запевнили, що виконають прохання бабусі нарвати їй черешень.

Почувши стрілянину посеред Бердянська, місцеві люди спершу подумали про вже звичні розбірки підпилих «визволителів», які після чарки нерідко хапаються за зброю. Та вже надвечір у місцевих пабліках з’явилися «достовірні» повідомлення: «Приблизно о 19 годині, коли населення з родинами відпочивало на міській набережній, двоє бойовиків відкрили вогонь з автоматів», «Завдяки згуртованим і оперативним діям правоохоронних органів терористів було заблоковано і знищено», «Досі відомо, що одним з них був раніше затриманий за антиросійську діяльність Тігран Оганнісян».

«Люди, які були поблизу епіцентру стрілянини, кажуть, що спершу перелякані рашисти та їхні місцеві лакеї розбігалися в різні боки, немов зайці. Хтось бачив одного пораненого «правоохоронця», а інші свідчать про кілька знищених. У нас вважають, що хлопці з ножем напали на охоронця біля ЦНАПу й забрали в нього зброю. Далі вони почали стріляти у військових, які сиділи в кафе на перехресті поблизу парку Шмідта», — узагальнює почуте по сарафанному радіо тамтешній житель.

Чи мали шанси і бодай надію на порятунок Тігран та Микита в ситуації, коли окупанти кинулися їх переслідувати й оточили? Навряд. Про це свідчить коротеньке відео, яке записав Тігран: «Усе, це смерть, пацани. Прощавайте! Слава Україні!»

Утім, про останні хвилини життя юних месників поки що можна тільки здогадуватися. Існує небезпідставне припущення, що їх розстрілювали снайпери. Окремі бердянці переконані: вбивали підлітків не дагестанці чи кадировці, якими кишить курортне місто, а саме етнічні росіяни.

Трохи згодом на тамтешніх проукраїнських пабліках поширено версію про причетність до розстрілу хлопців місцевих співробітників окупаційної поліції. «Ярослав Шевченко та Дмитро Балан — саме вони причетні до тортур місцевих жителів, багато хто їх упізнав. Вони ненавидять Україну, за патріотичні погляди били людей. І вони тоді відкрили вогонь зі зброї й застрелили Тіграна Оганнісяна», — переконані автори цього твердження.    

Проте на такому тлі припущень чітко вимальовується ще й версія про свідоме доведення до відчаю юних патріотів і показову розправу, розроблена не без участі карателів фсб. Такий перебіг подій припускають і юристи української неурядової правозахисної організації «Медійна ініціатива за права людини».

«Ми можемо впевнено припустити, що Тігран і Микита були доведені до відчаю тиском та знущанням окупаційної влади і, як їм здавалося, безвихідною ситуацією, в якій опинилися. Припускаємо, окупаційне слідство могло залякувати хлопців, щоб спровокувати їхню втечу і збройне затримання. МІПЛ вважає, що хлопців могли вбити навмисно», — йдеться в заяві. 

Що ж, 16-річних Тіграна і Микиту окупанти жорстоко розстріляли, свідомо даючи зрозуміти юним і дорослим бердянцям: так буде з кожним, хто спробує навіть дихнути «на ґрунті ненависті до росії». Та, схоже, це та ситуація, коли брутальні залякування і нелюдська показова жорстокість рашистів мають зворотний ефект. Оскільки (якщо порівнювати з відомою трагічною історією «Молодої гвардії») досі ніхто з очевидців трагедії у Бердянську чи тих, хто тільки краєм вуха чув про неї, не зауважив сумно, що начебто юні патріоти загинули «ні за що».

НАСАМКІНЕЦЬ. Попередньо планували поховати неповнолітніх жертв рашизму 29 червня. Коли матеріал готували до друку, місцеві джерела підтвердили: окупанти досі не видали родичам страчених хлопців довідки про дозвіл на захоронення та їхні тіла, які досі перебувають у морзі під посиленою охороною орків. рашисти істотно посилили тиск для «виховання» неповнолітніх українців на тимчасово окупованих територіях Запорізької та сусідньої Донецької областей.