ОПТИМІЗАЦІЯ
«Урядовий кур’єр» проаналізував, що відбувається з закритими школами Донеччини
«Урядовий кур’єр» розпочинає акцію «Рік минув: що змінилося». Ми хочемо дізнатися, що було зроблено для вирішення актуальних проблем нашого життя через рік після виступу газети та як змінилася ситуація, описана в наших публікаціях.
Відкриває акцію матеріал про оптимізацію шкіл на Донеччині. Минулого року закриття окремих навчальних закладів, у тому числі з українською мовою навчання, викликало неабиякий резонанс громадськості. Що відбувається нині?
«Іноді, буває, сниться стара школа. Бачу наш клас і всіх-всіх однокласників, адже з деякими з них тепер зустрічаємося рідше. Що цікаво — навіть шкільний дзвінок, який кликав на урок чи перерву, у снах, виявляється, дзеленчить не так, як нинішній. І котлети в їдальні пахнуть інакше… Та хтозна, може, через рік-другий почне снитися вже й нова школа, до якої потроху звикаю?..»
Ось так статечно, по-дорослому розмірковував шестикласник однієї з місцевих шкіл, «оптимізованих», тобто закритих, ще в минулому році. Але достеменно відомо: ні стара, ні нова школа вже ніколи не навідаються у сни дев’ятикласника закритої макіївської школи. Адже 14-річний хлопець несподівано для всіх укоротив собі віку…
.jpg)
«Тут ніхто не хоче жити…»
У цьому селищі Радянського району Макіївки, де в суботу поховали школяра, досі не можуть відійти від шоку. Всі, хто знав хлопчину, не знаходять пояснень його вчинку. Тим більше, що ні раніше, ні цього фатального дня Володя нітрохи не був схожим на потенційного самогубця. Однокласники та вчителі не можуть пригадати навіть якихось натяків на ймовірний трагічний розвиток подій. За словами директора школи № 19 Валентини Симонової та класного керівника Вікторії Кравчук, цього дня учень 9 класу разом з усіма брав участь у генеральному прибиранні, грав у теніс. Потім з однокласником поїхав додому автобусом, вони жартували, сміялися.
Далі починається щось незбагненне. Приїхавши додому (мешкали з мамою у приватному будинку), хлопець розтопив піч, приготував обід. А потім… узяв мотузку для білизни, прив’язав до перекладини турніка, що стояв у дворі, поставив табуретку, роззувся… А перед цим ще й написав прощальну записку. Мовляв, пробачте, але так жити далі не можу…
«Нісенітниця! — злиться один із сусідів. — Тут будь-хто скаже, що не міг він цього зробити! Не міг! Бо був життєрадісним хлопцем, ні з ким не конфліктував. І в цей самий день дзвонив по телефону і домовлявся про зустріч увечері… Не секрет, є припущення, що йому «допомогли» потрапити в петлю. Але хто і чому? Нехай тепер слідство розбирається. Та наші люди налаштовані рішуче — ми не дамо так просто закрити справу. Або нехай доведуть самогубство, або знайдуть винних…»
«Та тут ніхто не хоче жити! — обурюється місцева жителька. — Все селище вимирає! Після того як ліквідували шахту, ми тут немов приречені. Потім закрили Будинок культури, хлібозавод, гуртожиток, аптеку, а в минулому році — ще й школу! Молоді люди іноді шукають тут будинки, які можна купити. Але коли дізнаються, що школу закрили, відразу припиняють розмови. Кому потрібна ця депресивна територія, напризволяще залишена на вимирання?»
Школа № 3, куди вісім років ходив покійний дев’ятикласник нинішньої школи № 19, справді минулого року потрапила до переліку тих навчальних закладів, які «оптимізували». Тобто ліквідували.
Рік судової тяганини довів: якщо боротися — перемога можлива. Фото автора
«А обіцяли нашим дітям кращі умови…»
«Урядовий кур’єр» неодноразово писав про цей непростий процес: протягом 2011 року в Донецькій області взялися закрити відразу 26 загальноосвітніх шкіл. У Макіївці в цей список потрапили 4 навчальні заклади, 3 з яких — з українською мовою навчання. Керівні освітяни та керманичі регіону тоді не втомлювалися заспокоювати обурених педагогів та батьків учнів. «Потрібно враховувати інтереси громади, і тому рішення про оптимізацію шкіл прийматиме саме громада, — патетично обіцяв тодішній голова Донецької облдержадміністрації. — Ми всі розуміємо, що реформи роблять для людей».
«А ми ж тоді хто?» — ошелешено питали учасники акцій протесту проти закриття шкіл, які відбулися в кількох містах Донеччини. Резонанс виявився таким, що в деяких випадках «оптимізаторам» таки довелося відступити. Приміром, у березні минулого року завдяки спільним зусиллям батьків та вчителів у тій самій Макіївці вдалося відстояти школу № 44 з українською мовою навчання. Натяки на здоровий глузд у діях чиновників міського управління освіти відшукати насправді важко. Школа, де навчаються більше 400 дітей, заповнена на 95%. Однак школярів пропонували перевести до навчально-реабілітаційного центру, де виховують дітей з неблагополучних родин. Першопричиною такого рішення називали стару котельню, та потім на зустрічі з батьками міський голова Олександр Мальцев пообіцяв, що цю проблему розв’яжуть.
Вирували пристрасті і навколо згадуваної школи № 3 в Радянському районі Макіївки. І недаремно. Бо замість навчального закладу, до якого було рукою сягнути, дітям цього селища запропонували школи на значній відстані. Щоправда, тутешні керівники гарантували зручне та безперебійне підвезення школярів. Утім, щедро обіцяного навесні батьки та учні на початку нового навчального року так і не дочекалися. Вони навіть зібралися на емоційний мітинг біля приміщення колишньої школи і поділилися своїми наріканнями. Може, щось змінилося за рік? Ось свідчення батьків учнів закритої школи № 3 наприкінці цьогорічного березня.
«Дітей справді підвозять автобусом до школи № 19, що від нас за 6 кілометрів. Возять із центру селища, куди 3 кілометри треба вести свого школяра. А після уроків дітей треба зустріти, а ми не можемо цього робити, бо працюємо. Пішки? Далекувато. Та й небезпечно малим самим ходити. Дороги жахливі: освітлення та тротуарів немає, трапляються відкриті каналізаційні люки…»
«Іноді возять дітей по черзі: старших, а потім молодших. Та все одно автобус переповнений. Буває, по троє-четверо на одному сидінні туляться, бідолахи. І ніхто не прибирає в салоні...»
«За зиму багато дітей хворіли, адже доводилося йти до автобуса, а потім чекати його на морозі. А кучугури снігу! Взимку дорогу жодного разу не чистили. Тут не кожен дорослий пройде, не те що дитинча з важким портфелем!»
«Нам обіцяли зробити для дітей кращі умови, ніж були в старій школі. І почали робити за рахунок наших коштів, які ми свого часу вклали у школу № 3. Відразу забрали звідси комп’ютерний клас, який ми самотужки обладнували. Вивезли парти, зняли й перевезли в ту школу навіть придбані нами карнизи та штори!..»
«Казали: як закриємо деякі школи, буде краще фінансування тих, які працюють. Ми цього поки не відчули. Знову треба здавати гроші. В чому тут оптимізація?»
«Дуже шкода школу. Спершу збиралися тут щось відкривати і якось використовувати приміщення, та воно досі стоїть пусткою і справляє гнітюче враження. Гірко на це дивитися!..»
І ще про один підсумок оптимізації, на який варто звернути увагу. Вчителі та батьки школярів під час зустрічі все частіше просять не згадувати їх прізвища. Чому? Бо в регіоні є певний досвід «роботи» з тими, хто активно відстоює навчальні заклади. Зокрема, влітку в Донецьку двоє невідомих погрожували фізичною розправою матері двох учнів «оптимізованої» школи № 111. Як розповіла тоді Ірина Круглова, їй чітко сказали: якщо не припинить боротися в судах проти закриття навчального закладу, їй повиколюють очі та відріжуть язика. А старшому сину пообіцяли ноги переламати. У Донецькому міському управлінні міліції тоді підтвердили: за фактом погроз жительці Петровського району здійснюють перевірку. Чи стало щось відомо нині про зловмисників? Як розповіла вона кореспонденту «УК», зухвалих молодиків правоохоронці так і не знайшли. А її «заспокоїли» — оскільки лиходії від слів не перейшли до діла, значить, боятися нічого.
Аби перемогти, треба боротися
Із вересня минулого року учні колишньої школи № 3 в Радянському районі Макіївки тепер відвідують інші навчальні заклади. Та ініціативна група — батьки отих школярів досі не втрачають надії довести в судах незаконність рішення про ліквідацію школи. «29 березня Донецький апеляційний адміністративний суд розглядатиме наш позов, — каже одна з активісток, керівник батьківського комітету закритої школи Анна Назіпова. — Дуже непросто відбувається це протистояння, та змиритися з тим, що відбувається в ході так званої оптимізації, теж неможливо. Нам іноді дорікають: мовляв, ми драматизуємо і нагнітаємо ситуацію. Але ми не обурювалися, якби від оптимізації наші діти виграли. Нехай чиновники поглянуть на ситуацію нашими очима, очима батьків. А якщо вдасться, ще й очима дітей. Бо можна тільки здогадуватися, що в них у душах коїться...»
Перемогою батьків закінчилася боротьба за школу № 111 в Донецьку. Цей заклад з державною мовою навчання у російськомовному місті у 1995-му допомагала відкривати українська громадськість з багатьох регіонів України. Та в минулому році керівники району вирішили перевести дітей до російської школи № 100 та двомовної № 101. Акції протесту, проведені батьками та вчителями, перешкодили цим намірам. А про пристрасті довкола навчального закладу красномовно свідчить і випадок брутального залякування однієї з активісток — матері двох школярів. Суд вже двічі скасовував рішення Донецької міськради про її закриття. Поки що 230 дітей продовжують навчання у своїй школі.
ПРЯМА МОВА
Наталя Софілканич,
прокурор Радянського району
м. Макіївки:
— Якихось слідів, що свідчать про здійснення стосовно хлопця протиправних дій, не виявлено. Перевірку за цим фактом проводить районний відділ міліції. Завдяки зібраній інформації встановлено: дитина жила з матір’ю, яка піклувалася про неї. Сім’ю характеризують позитивно. Хлопець навчався в одній із шкіл району, з однокласниками підтримував дружні стосунки, конфліктів не мав. Зараз встановлюють обставини, мотиви та причини того, що сталося, після чого буде прийнято процесуальне рішення.
СВІЖА НОВИНА
Українську школу в Донецьку вдалося відстояти
Рік триває боротьба за українськомовну донецьку школу № 111. У квітні минулого року Донецька міськрада ухвалила рішення ліквідувати її та ще кілька шкіл. Ворошилівський районний суд, розглянувши позов батьків, тимчасово зупиняв дію цього рішення, а Донецький апеляційний суд підтвердив законність такого призупинення. Наприкінці січня 2012 року Ворошилівський райсуд остаточно скасував рішення Донецької міськради, але міська рада оскаржила цю ухвалу. І от 27 березня 2012 р. Донецький апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу міськради на постанову райсуду, залишив у силі постанову першої інстанції, тобто підтвердив скасування рішення про ліквідацію школи. Щоправда, за законом воно ще може бути оскаржене протягом 20 днів у Вищому aпеляційному суді. Але рік судової тяганини все ж таки довів: якщо боротися, — перемога можлива.