Ім’я Миколи Сивого золотими літерами вписано в історію Рівненщини й України загалом. Талановитий заслужений лікар України, вправний медичний менеджер і багатогранна особистість. Він відійшов у вічність 5 березня 2023-го 88-річним, а з нагоди власного 85-річчя ще залюбки виконував зі сцени українські пісні. Талановита людина талановита у всьому.
Саме ця думка стала лейтмотивом презентації книжки Людмили Марчук «Микола Сивий. В ім’я життя». Вона відбулася в обласній науковій медичній бібліотеці в Рівному — спеціалізованій книгозбірні, до якої частенько навідувався Микола Сивий. І переросла у щиру відверту розмову про людину, що випереджала час, у якому їй випало жити.
«Книжка, яку сам Микола Сивий задумав як підсумок свого насиченого життєвого шляху, давалася мені непросто. Він був дуже вимогливим: про мене не треба, більше пишіть про людей, на яких мені щастило в житті. Був дуже прискіпливим редактором, разом вичитували кожне слово, щось додавали, переписували», — розповідає письменниця. Вона щиро радіє, що встигла не лише написати, а й ще за життя Миколи Сивого видати книжку. Ось тільки презентацію з об’єктивних причин відкладали.
Його батько пройшов Другу світову, повернувся додому з пораненням. І помер, щойно Миколі виповнилося 14. Тоді хлопець дав собі слово стати лікарем, щоб рятувати людей. І став, та ще й яким лікарем!
Очоливши 1971-го Рівненську обласну лікарню, за кілька років кардинально оновив матеріальну базу. Тоді тут з’явилися перші в Україні палати інтенсивної терапії. Згуртував колектив, бо його життєвим кредо була людяність. Знаходив час і у профільному міністерстві питання вирішувати, і зі звичайною санітаркою про життя погомоніти. Усе було заряджене на фаховість: віддаєшся справі сповна — отримуєш достойну винагороду. І не втомлювався рятувати людей: як висококласний хірург зробив тисячу успішних операцій.
«У лікарні, пригадую, він днював і ночував. А згодом задумав звести санаторій, щоб люди мали змогу пройти профілактику, і наголошував, що запобігти хворобі легше, ніж вилікувати. Сам вів здоровий спосіб життя. Він захоплено розповідав, як у Жобринському лісі виростуть корпуси «Червоної калини». Таку назву придумав одразу. Радів, бо допомагатиме людям і мінеральна вода, яку знайшли тут. А ще планував, скільки видів рідкісних рослин посадять у дендропарку. Це мало вигляд утопії.
Та батько реалізував мрію разом з аграрієм Володимиром Плютинським. 1993 року «Червона калина» прийняла перших відпочивальників і швидко набула популярності. Сюди приїжджали люди із 40 країн», — пригадує син Миколи Сивого Юрій.
«А сам санаторій отримав Державну премію за кращий архітектурний проєкт і за його втілення. Він став науково-дослідницьким центром, осередком людяності та добра. Для Миколи Сивого дрібниць не існувало: він у кожну проблему занурювався глибоко й відповідально її розв’язував. Щоп’ятниці зустрічався з відпочивальниками — розповідав про заклад і відповідав на запитання. А на завершення обов’язково співав зі сцени. Люди їхали «до Сивого», — пригадує перший представник Президента на Рівненщині Роман Василишин.
«Він ніколи не запізнювався, казав: «Я хірург і повинен бути точним». Наш співочий дует народився з легкої руки Миколи Сивого й проіснував 29 років. В інтернеті є ці виступи. Він учив насолоджуватися кожною хвилиною життя і любити людей», — додає народна артистка України Наталія-Марія Фарина.
Людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Його пам’ятають й у переддень Дня медичного працівника в «Червоній калині» друзі проведуть вечір пам’яті людини, що випереджала час і змінювала його.