Найстаріша в Україні Полтавська державна сільськогосподарська науково-дослідна станція імені Миколи Вавилова цьогоріч святкує черговий ювілей. Готуючись до заходів, що відбудуться восени, співробітники станції спільно з музейниками міста за підтримки Полтавської обласної державної адміністрації реконструювали музей історії Полтавського дослідного поля, перемістивши частину його фондів із старої будівлі на другий поверх адміністративного корпусу станції. Це зроблено задля збереження для нащадків безцінних експонатів, більшість з яких є тільки тут.

 

Законодавець, зачинатель, родоначальник

Увагу відвідувачів передовсім привертають габаритні експонати. Це кліматична камера, в якій досліджували цикли розвитку комах від яйця до дорослої особини, рефрактометр — з його допомогою визначали вміст цукру в рослині, «чарівний ліхтар» — перший вітчизняний проектор, виготовлений у 1865 році, шафи-камери з унікальною колекцією шкідників сільськогосподарських культур, яка налічує понад 30 тисяч комах. Зібрав її ентомолог Микола Курдюмов.

У трьох залах першої частини музею можна побачити й мікроскоп закордонного виробництва, яким користувався Микола Курдюмов, робоче місце Миколи Вавилова, стереоскоп, унікальні протруювачі насіння, старовинні друкарські машинки, колекцію бур’янів. Навіть є лінійка — віз, на якому об’їжджали поля, перевозили снопи, насіння, мішки тощо.

Величезну наукову цінність мають законсервовані зразки ґрунтів з ділянки з беззмінним житом, яким уже 131 рік, оригінальна карта ґрунтів Полтавщини, складена за підсумками Докучаєвської експедиції у 1893 році.

На першому поверсі адмінкорпусу станції розташована наукова бібліотека, яка налічує понад 70 тисяч книжок. Усі ці реліквії пов’язані з розвитком аграрної науки, в якій важливе місце займають Полтавська сільськогосподарська дослідна станція та її поле.

Мало хто знає, що перше в тодішній Малоросії дослідне поле заснував член Полтавського сільськогосподарського товариства князь Володимир Кудашев. Кілька гектарів цього поля були в його маєтку в селі Кирияківка Кременчуцького повіту. Князь на ньому почав багатофакторний стаціонарний польовий дослід з вивчення глибини оранки, впливу органічних добрив та строків оранки пару. Про це можна прочитати в монографії «Полтавське сільськогосподарське товариство (1865—1920 рр.): історія, звитяги, першопостаті» краєзнавців Віктора Самородова та Світлани Кигим. Полтавське дослідне поле заснували у 1884 році за підтримки Полтавського губернського земства. До формування його програми Полтавське сільськогосподарське товариство залучило найкращих учених країни, яких нині вважають класиками сільськогосподарської науки.

1910-го, через 26 років плідної роботи, з бюджетом 7—10 тисяч рублів на рік дослідне поле було перетворено на дослідну станцію зі спеціальними відділами і достатнім персоналом. Мета цієї установи, згідно з її статутом, — «науково розробляти практичні питання сільського господарства й давати відповіді на питання сільськогосподарської культури, вирішення яких найбільше потребували місцеві господарі».

Із часом Полтавське дослідне поле стало законодавцем упровадження у сільськогосподарську дослідну справу польового методу досліджень та його головних складових; новатором у розробленні агрономічних засад боротьби з посухою, які лягли в основу системи сухого рільництва; головним розробником підвалин прикладної ентомології; родоначальником першого за тривалістю у слов’янському світі досліду «Беззмінне жито».

Тут створювали азбуку агрономії

Відзначаючи важливість для науки й суспільства Полтавського дослідного поля, колишній практикант цієї установи, а згодом відомий учений-рослинник академік Іван Якушкін зазначав: «Полтавські першопочатки перетворилися на азбуку агрономії, і тепер багато хто не знає, а інші забувають склад тих відкриттів, якими дослідна справа і сільське господарство зобов’язані Полтаві». Існувала навіть спеціальна нагорода — Золота медаль Полтавського сільськогосподарського товариства «За труды по опытному делу», заснована до 25-річчя поля. Нею було нагороджено директора Полтавської сільськогосподарської дослідної станції засновника Полтавської наукової школи агрономії Сергія Третьякова та професора Дмитра Прянишникова. Усього п’ятьох спеціалістів.

Крім цих аграрних знаменитостей, на благодатній полтавській землі творив не менш відомий у наукових колах, а тоді вчений-самоук Іван Овсінський (1856—1910), який заклав основи безплужної системи обробітку ґрунтів. Сутність своєї теорії розробник виклав у праці «Нова система землеробства», опублікованій у 1898 році. Продовженням став широкомасштабний полтавський експеримент Федора Моргуна з його безвідвалкою. Тепер справу попередників достойно продовжує прихильник органічного землеробства Герой України почесний академік НААН Семен Антонець.

За зразком Полтавського дослідного поля побудовано більшість сучасних інститутів та національних наукових центрів. Усі підручники світу згадують про 135-річний беззмінний посів озимого жита й шанують за це український Ротамстед. Як відомо, Ротамстедська дослідна станція розташована неподалік Лондона. Там, як і на не менш знаменитій станції Бусинго у Франції, досліджували і нині досліджують рослини у лабораторних умовах. Полтавське дослідне поле від них відрізняється тим, що їх тут вивчають у природних польових умовах.

Показово, що від моменту заснування поле утримували коштом губернського земства і за благодійні внески місцевих землевласників, які жертвували значні суми. На Полтавському дослідному полі проходили практику перший президент Всесоюзної сільгосп­академії Микола Вавилов і президент Української сільгоспакадемії Олексій Соколовський. Уже в радянські часи тут практикувався і працював академік Петро Вавилов (не плутати з Миколою Івановичем, вони навіть не родичі). А за весь час існування тут побували понад 120 відомих науковців, серед них Анастас Зайкевич, Олександр Ізмаїльський, Павло Костичев, Володимир Вернадський.

Полтавська дослідна станція має прямий стосунок до заснування української наукової школи свинарства. Її відділ тваринництва із часом перетворився на зоотехнічну станцію, потім на інститут прикладної зоотехнії і врешті на сучасний інститут тваринництва й агропромислового виробництва.

В експозиціях музею є прилади, які використовували у метеорології. Першу на Полтавщині й, мабуть, в Україні метеорологічну станцію було засновано у 1885 році, а проведення спостережень та обробку статистичного матеріалу доручили першому директорові дослідного поля Борисові Черепахіну.

Без аграрної науки не обійтися

Документи свідчать, що в царині метеорології вели не тільки щоденну дослідницьку роботу, а й цілеспрямовану й цікаву популяризаторську. Статистик і етнограф Віктор Василенко написав книжку «Метеорология и земледелие по украинским народным воззрениям с программой для собирания материалов», якою користувалися всі аграрії країни. Діяльність Полтавських дослідної станції та її поля активно і різнопланово висвітлювали і в популярному тоді журналі «Хуторянин».

Представники Полтавського дослідного поля брали участь у найбільших тогочасних виставках, де їхні напрацювання викликали живий інтерес. Наприклад технології вирощування кукурудзи. Проводили тут досліди і з травосіяння.

Дізнаючись із «Хуторянина» й журналів Полтавського сільськогосподарського товариства про діяльність Полтавського дослідного поля, селяни з усіх куточків країни приїжджали туди на екскурсію. Виступаючи на засіданні економічної ради Лубенської повітової земської управи у 1912 році, її агроном В. Харченко розповів про свою поїздку із селянами повіту (67 осіб) на Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію. Він зазначав: «Екскурсією залишилися дуже задоволені. Вважав би за необхідне організовувати такі екскурсії частіше. Завдяки їм зміцнюється віра в агрономію».

Переконаний, що тільки позитивне враження залишиться і в пам’яті тих, хто відвідає реконструйований музей історії Полтавського дослідного поля, який нещодавно отримав статус народного.

Щодо самої Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені Миколи Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, то не все так однозначно, бо вітчизняну науку фінансують за залишковим принципом. Як розповів директор установи Андрій Кохан, на цей рік держава профінансувала їх тільки на 3% потреби. Не можуть похвалитися полтавські науковці й заробітними платами. Попри це співробітники станції проводять розпочаті попередниками стаціонарні дослідження (їх 11), здійснюють науково-видавничу діяльність. За останні шість років видали десять книжок, у яких пропагують свої передові технології, надрукували півтисячі наукових статей у наукових журналах.

— Перспектива у дослідного поля є, — стверджує директор. — Адже Україна — аграрна країна, і будь-яка галузь у нас не зможе розвиватися без наукових нововведень. Цінність таких установ, як наша, полягає в тому, що крім наших розробок, нашої селекції насіння, ми ще адаптуємо до певних умов технології, які аграрії хочуть привезти з-за кордону. Тому доки існуватиме сільське господарство, буде затребуване й Полтавське дослідне поле.