Є в Полтаві чудовий Музей авіації й космонавтики, в якому з понад 4 тисяч експонатів 80% унікальні й де у 1992—1994 роках працювала науковим співробітником бібліограф-дослідник Людмила Саприкіна. Про пані Людмилу можна прочитати у публікації «Давно вже нібито зниклі літери епітафії раптом проступили на камені під час зливи» («УК» №114 за 27 червня 2013 року). Вона відома тим, що знаходила і виправляла помилки навіть у словнику Брокгауза і Єфрона. Безцінний її внесок і в створення архіву та картотеки музею.
Але суть в іншому. Працюючи над завданнями завідуючого музеєм Дмитра Кального, пані Людмила принагідно «розкопала» чимало цікавого про найвідоміших конструкторів, інженерів, льотчиків, імена та наукові доробки яких так чи так пов’язані з містом над Ворсклою. Зокрема їй пощастило дізнатися, чому Олександр Шаргей став Кондратюком і як пізніше допоміг американцям висадитися на Місяць.
«Тунель» у космос
— Олександр Гнатович Шаргей, — розповідає вона, — народився 9 червня 1897 року в Полтаві, навчався в чоловічій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. Тоді й прочитав роман Бернгарда Келлермана «Тунель», у якому йдеться про спорудження під Атлантичним океаном тунелю між Європою й Америкою. Твір справив на юнака настільки сильне враження, що він і сам загорівся бажанням пробити глибоку шахту аж до ядра Землі. А коли зрозумів, що це йому не вдасться, направив політ творчої уяви в космос. Став роздумувати над тим, як на практиці здійснити міжпланетну подорож.
17-річним Олександр створив першу наукову працю в чотирьох учнівських зошитах, що нині зберігаються в архіві Інституту історії природознавства і техніки Російської академії наук у Москві. У них ідеться про основні умови польоту: бути керованим і не смертельним для людини і туди, і назад, витримувати надмірні навантаження. Не знаючи про роботи Ціолковського, закордонних науковців, юнак дійшов висновку, що «прилад» має бути реактивним, описав його форму, передбачив у ньому камеру для людини — приладів та їжі. Полтавський гімназист запропонував і розрахував можливість старту із Землі в космос реактивної ракети на хімічному паливі, чого до нього не робив ніхто. Але головне — він об∂рунтував схему, яку використають нащадки під час польотів із Землі до інших планет. Нині вона відома в науці як «траса Кондратюка».
Після закінчення гімназії Олександр навчався на механічному відділенні Петербурзького політехнічного інституту, служив проти волі у царській та білій арміях. За це ледве не поплатився життям, коли до влади прийшли більшовики. Щоб урятувати його, мачуха передала йому документи померлого в Києві від туберкульозу Юрія Васильовича Кондратюка. Наче передбачила, що генія потрібно звільнити від підозри.
Незважаючи на всі перипетії, він працював над рукописом, присвяченим проблемам міжпланетних подорожей. Кілька разів удосконалював і переробляв його, але врешті 1929 року в Новосибірську власним коштом видав книжку «Завоювання міжпланетних просторів» накладом 2 тисячі примірників. Фахівці ракетно-космічної галузі високо оцінили її. Деякі пропозиції, викладені автором, уже застосовано у практичній космонавтиці, деякі ще очікують свого часу.
Щоб посадка була безпечною
Олександр так і не закінчив інженерного інституту. На початку війни він пішов добровольцем на фронт і, за офіційною версією, загинув 25 лютого 1942 року в селі Кривцово Болховського району Орловської області. Однак місце його поховання залишається невідомим.
Після того як американці успішно завершили програму «Аполлон» і висадилися на поверхню Місяця, американський науковець доктор Джордж Лоу сказав: «Нам допомогла маленька непримітна книжечка, видана в Росії зразу ж після революції. Автор її Юрій Кондратюк об∂рунтував і розрахував енергетичну вигідність посадки на Місяць».
Не всі знають, що у нашого геніального земляка був двоюрідний брат Анатолій Володимирович Даценко, який також мав стосунок до авіації та ракетно-космічної галузі. На момент, коли я познайомилася з ним у Москві, працюючи над створенням особистого архіву Шаргея-Кондратюка, він уже був підполковником-інженером у відставці, а до цього викладав у Військово-повітряній інженерній академії ім. Жуковського. Так-ось, вийшовши на пенсію, він не залишився у Москві, хоч міг, а повернувся в рідну Полтаву. Тут він жив на Подолі, і я кілька разів була у його родини в гостях. Двічі й він відвідав нас із нині вже покійним чоловіком.
Анатолій Даценко — автор кількох видань про геніального брата Шаргея-Кондратюка. Три видання він подарував і мені, два — з автографами.
Людмила Саприкіна повідомила й таку новину. Коли тоді ще Олександр Шаргей жив у Петербурзі, з ним в одному будинку мешкав ще один відомий інженер-полтавець, винахідник першого у світі авіаційного ранцевого парашута Гліб Котельников, але за іронією долі вони так і не познайомилися. Гліба Котельникова з Полтавою поєднують родинні зв’язки, адже народившись у 1872 році в Петербурзі, він одружився з Юлею Волковою — донькою полтавського художника. Саме цей союз відкрив Глібові Євгеновичу шлях до полтавської інтелігенції. Він був багатогранною, непересічною особистістю. Професійний військовий, артилерист, актор, він автор п’єс і музики. У 1910 році, спостерігаючи за польотами перших примітивних літальних апаратів, Котельников став очевидцем трагічної загибелі відомого на той час льотчика Льва Мацкевича. Через незначну поломку літак упав на льотне поле і розбився разом з пілотом. Котельников цілий рік розробляв систему порятунку льотчиків у разі аварії літальних апаратів у повітрі й 1911 року запатентував винахід. Це було досконале оригінальне розв’язання проблеми. Віднині пілоти літаків, що зазнавали аварій, мають шанс на порятунок.
Побєдоносцев — звучить гордо
Усе життя Гліб Котельников вдосконалював свій винахід. Водночас створював транспортні й поштові парашути, а також гальмовий парашут для великошвидкісних літаків. Без значних змін парашути Котельникова використовували і використовують у космічних апаратах, що спускаються, у повітрянодесантних військах під час висадки важкої військової техніки й озброєння.
Зі слів Людмили Саприкіної, Шаргея-Кондратюка намагалися залучити до спільної роботи у Центральному аерогідродинамічному інституті (ЦАГІ) з «батьком» легендарної «катюші» лауреатом Державної премії СРСР 1941 року, видатним радянським науковцем і конструктором ракетної техніки, автором праць з теорії порохових ракет Юрієм Побєдоносцевим (20. 02. 1907—08. 10. 1973), навіть не підозрюючи, що вони земляки, обидва з Полтави. Щодо Побєдоносцева ця спроба виявилася вдалою, щодо Кондратюка — ні. Разом із давнім соратником Іваном Меркуловим Побєдоносцев прискіпливо переглянув і проаналізував усю відому на той час наукову спадщину видатного українського предтечі космонавтики. Результати пошуків винесли на розгляд міжнародної спільноти, оприлюднивши їх у доповіді «Творчий внесок Юрія Кондратюка у теорію космічних польотів» на XIII Міжнародному конгресі з історії науки, що відбувався в Москві 1971 року. Висока оцінка доробку теоретика космоплавання Кондратюка таким авторитетним науковцем у ракетно-космічній галузі, як професор Побєдоносцев, стимулювала інтерес до особистості маловідомого доти винахідника.
Ми розповіли про трьох талановитих синів Полтавщини. Полтавська земля давала наснагу й іншим відомим людям, які мали стосунок до ракетно-космічної галузі. Зокрема тут жили перший «ракетний» генерал Олександр Дмитрович Засядько (1779—1838), творець сільськогосподарської авіації, засновник першого полтавського аеродрому Микола Комарницький і перший руський генерал-пілот, командир та інструктор кадрової команди воєнних аеронавтів Олександр Матвійович Кованько (1856—1919). Радянський льотчик, Герой Радянського Союзу (в Полтаві є вулиця його імені) Сигізмунд Олександрович Леваневський (1902—1937) й творець ракети «Протон», з допомогою якої у космос відправляли орбітальні станції, місяцехід, міжпланетні кораблі на Марс і Венеру, Володимир Миколайович Челомей (1914—1984). Усього понад 100 інженерів, космонавтів, винахідників, авіаторів та інших спеціалістів аерокосмічної галузі в різний час пов’язували своє життя та роботу з Полтавою.