«Чи справді Юлія Тимошенко винна?» і «Невже українська та російська мови відрізняються одна від одної?» Ці два запитання ще донедавна найчастіше ставили мені французи, дізнавшись, що я з України. Проте за останній місяць їх обізнаність про політичну ситуацію в Україні значно розширилась, адже навіть місцева страсбурзька розважально-музична радіостанція включає до своїх п’ятихвилинних випусків новин повідомлення про ситуацію в Україні.
Після драматичних подій 30 листопада кілька мам однокласників мого сина попросили мене провести «політінформацію» прямо у шкільному дворі і пояснити, хто і чому протестує на Майдані у Києві проти влади. А у кафе Ради Європи працівники департаменту комунікації останнім часом зустрічають вигуками: «Ось хто нам розкаже про останні події в Україні!» «Дорога Вікторіє, ми весь час думаємо про тебе у ці важкі для твоєї країни часи і сподіваємося, що все вирішиться мирним шляхом», — таке зворушливе СМС я отримала від іншої своєї французької знайомої, Марджорі, 2 грудня.
Я коротко і лаконічно викладаю суть внутрішнього політичного конфлікту в Україні своїм європейським друзям, намагаючись занадто не обтяжувати свої пояснення прізвищами українських політиків і точною хронологією всіх подій. Але чи можна вкласти у десяток речень кількасотлітню історію кривавої боротьби, національної трагедії, втрачених шансів, марних сподівань і зруйнованих надій?!
«Ти думаєш, якщо ми в ЄС, то наш уряд менше корумпований і ніжно облюбований своїми громадянами?» — іронічно посміхається моя італійська подруга Алессандра. І розповідає про те, як південь Італії потерпає від мафії, яка проникла в усі сфери державної влади, про те, що сучасна історія її країни має багато темних сторінок, правду про які надійно приховують спецслужби, і що останні кілька років прості італійці потерпають від безробіття та безгрошів’я. Француженка Матільд, уважно вислухавши мою розповідь про події на Майдані, сказала: «Ти знаєш, більшість французів зараз дуже шкодують, що Саркозі не переміг Олланда на виборах, адже найбільший здобуток Олланда за ці два роки президентства — легалізація одностатевих шлюбів». За її словами, люди втратили надію на зміни, бо наразі серед французьких політичних діячів немає жодного, у кому б громадяни побачили справжнього лідера країни. «Існує велика ймовірність, що на наступних виборах у Франції переможе Марін Ле Пен, — підсумовує Матільд. — Адже в нинішні часи політичного протистояння та соціальної напруги її радикальні заклики та ксенофобські гасла знаходять живодайний грунт».
Я пояснюю своїм подругам, що, незважаючи на всі ці недоліки, політичні системи їхніх держав мають ту чітку межу, порушити яку не наважиться жоден політик: права людини, свобода слова, права дрібного бізнесу, повага до людського життя як найвищої цінності демократичного суспільства. А Україна зараз відчайдушно балансує на цій межі і кожної миті може зірватися у прірву, з якої так довго і так тяжко піднімалася.
Учора на прогулянці в парку незнайома дама глибокого бальзаківського віку в елегантному капелюсі заговорила до мене про погоду, але, дізнавшись, що я з України, переключилася на політичні теми. «Я дивлюся новини і знаю, що ви хотіли в Європу, а Путін вас не пустив», — вразила вона мене своїми знаннями політичної ситуації. Потім вона довго і плутано розповідала мені про свою прабабцю-росіянку і про особисте знайомство з нащадками князя Голіцина. «Я особисто не маю нічого проти, щоб Україна була з нами в Європі, — сказала вона мені на прощання. — Але не надто переймайтеся, мадам, адже з часом кордони між державами зникнуть узагалі, хоча шлях до цього буде складним».