З нагоди майбутнього шевченківського ювілею «Укрпошта» ще 2007 року розпочала випуск серії марок, блоків і конвертів «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка», що вирізняється високим художнім і поліграфічним рівнем виконання та гідно репрезентує доробок Шевченка не тільки в Україні, а й у світі. Однак уведення в обіг у травні поточного року марки під назвою «Казашка Катя» стало гірким розчаруванням як для шевченкознавців, так і філателістів (часто в одній особі).
Справа в тому, що малюнок сепією «Молитва за померлих» (1856–1857) Шевченка тривалий час був відомий у науковій літературі під помилковою назвою «Казашка Катя», проте ця хибна атрибуція давно спростована академічним шевченкознавством, і тим більш прикро, що нині вона розтиражована 210-тисячним накладом. Очевидно, в цьому є й провина науковців, оскільки саме під такою назвою сепія відтворена в загальнодоступному Повному зібранні творів Шевченка в десяти томах. Повторена ця помилка й в авторитетному «Шевченківському словнику» у двох томах (1976–1977). Отож широкий загал не має альтернативної думки.
Вперше на помилкову атрибуцію ще 1982 року звернув увагу відомий шевченкознавець Микола Павлюк, готуючи до видання «Спогади про Тараса Шевченка» (1982). Він спостеріг, що неправильна назва ∂рунтується на неуважному використанні мемуарів про Шевченка. У спогадах Наталії Ускової в записі її чоловіка М. Зарянка про цей малюнок сказано, що на ньому зображена «нянька Наташеньки, в киргизькому костюмі». Зі спогадів сестри Наталії – Надії Ускової (Смоляк) відомо, що в родині Ускових жила, крім няньки Авдотьї, також і її сестра Катя. Шевченко недвозначно зафіксував у своєму Щоденнику: «…нянька Авдотья, уральская казачка…».
Саме у першопублікації спогадів Надії Ускової в записі журналіста І. Проніна (журнал «Життя і революція», 1928, № 3) з невідомих причин обидві сестри названі «киргизками», хоч насправді вони росіянки-старообрядниці. На слушну думку М. Павлюка, в казахському одязі Катю зображено через те, що цього вимагала відбита на малюнку ситуація, пов’язана з місцевим звичаєм, який дуже зацікавив Шевченка і послужив темою ще двох його малюнків, надісланих 20 травня 1857 р. Броніславу Залеському (нині не відомі). «Я назвал их «Молитвою по умершим», — писав Шевченко в згаданому листі до Б. Залеського. — Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилась Богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?».
Правильну назву малюнку 1983 року запропонував науковий співробітник Музею Тараса Шевченка в Києві Володимир Яцюк, здійснивши скрупульозний мистецтвознавчий аналіз сепії у статті «Казашка Катя» чи «Молитва за небіжчиків»?». Міркування обох дослідників беззастережно сприйняті в наукових колах з огляду на їхню аргументовану переконливість. Це відображено, зокрема, в альбомі «Національний музей Тараса Шевченка» та інших виданнях.
Наголошуємо на відомих фактах для того, щоб давня помилка не набувала поширення, не потрапивши, приміром, до чергової книжки з описами поштових мініатюр — подарункового видання, яке регулярно випускається «Укрпоштою». Щоправда, як знаємо, філателісти заздалегідь сповістили поштове відомство про помилку, ознайомившись із тематичним планом випуску поштових марок на 2011 р., але «Укрпошта» чомусь не відреагувала на застереження.
Олександр БОРОНЬ,
старший науковий співробітник
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка