Про цей випадок мені розповіла однокурсниця з факультету журналістики Київського держуніверситету. Її рідна сестра Олена, яка живе в Німеччині, вирішила здивувати родичку несподіваним подарунком: запросила на екскурсію до Парижа. Зробити це було нескладно: у Франкфурті-на-Майні є кілька туристичних фірм, які організовують недорогі автобусні тури Європою для російськомовних громадян.
Олена, яка вже тривалий час мешкає на батьківщині Шиллера і Гете, передбачливо взяла в дорогу не тільки традиційні бутерброди, а й мінеральну воду. Найцікавіше трапилося перед тим, як туристи почали збиратися із французької столиці додому: Олена дбайливо склала у валізу дві порожні пластикові пляшки.
— Розумієш, у нас така система, — пояснила вона вкрай здивованій сестрі. — Мінеральну воду ми купуємо ящиками: здаєш 16 порожніх пляшок — береш стільки само повних. Так сплачуємо тільки за воду. А якщо використані пляшки загубиш, знайти такі самі важко.
Мені неодноразово довелося бувати в найзаможнішій країні Старого Світу. Звісно, звертав увагу на те, що поряд із кожним житловим будинком стоять по 3—4 контейнери для сміття. Крім того, на розі кількох вулиць зазвичай розташовані спеціальні контейнери для скляних пляшок — ходити сюди ніхто з місцевих не лінується. І це ще не все.
Ціна на слабоалкогольні напої в супермаркеті пишеться окремо від ціни на пляшку. Якщо купуєш, наприклад, пиво за євро, ще 15 центів платиш за пластикову пляшку або 20—25 — за скляну. Використані пляшки приймають у підсобці крамниці або через спеціальний пристрій. Автомат зчитує код, вибиває чек на відповідну суму. У підсобці це робить працівник крамниці на спеціальному апараті. На касі клієнт одержує гроші.
Фактично кожен відвідувач, купуючи прохолодні напої або пиво, залишає в магазині грошовий завдаток. На кожній пляшці існує штрих-код, тому проблем з їх поверненням не виникає. Хтось, як сестра моєї однокурсниці, купує сік, воду і пиво ящиками. Інші, здаючи використаний посуд, повертають частину грошей. Звісно, вони можуть викинути порожню пляшку в лісі або під час прогулянки, проте це влетить їм у копійчину. Тому, милуючись краєвидами на берегах Майну, ніколи не знайдеш ані скляної, ані пластикової пляшки. Якщо хтось із туристів і залишить її десь у закутку на набережній, вона миттю стане бажаною здобиччю якогось місцевого бідолахи, адже це гроші.
Інша картина на вітчизняних просторах, де гори сміття ростуть день у день. За даними екологів, кожен з наших співгромадян щороку викидає на звалища майже 250 кілограмів твердих побутових відходів, а у великих містах ця цифра сягає 380 кг. Харчові відходи і вторинні полімери, будівельне сміття, папір і картон — країна ризикує потонути у відходах, яких на сьогодні накопичилося понад 35 мільярдів тонн, а площа сміттєзвалищ — понад 165 тисяч гектарів (приблизно у п’ять раз більша за площу Мальти).
Зізнаюся щиро: сам з усмішкою слухав розповідь однокурсниці про те, як вона поверталася з Парижа з порожніми пляшками. Коли минулими вихідними побував в одному зі столичних районів на Лівому березі Дніпра і побачив нескінченну смугу стихійних звалищ уздовж дороги, стало не до сміху.