Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ Антон Кориневич, який займається питаннями створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії російської федерації, провів у грудні у Нью-Йорку переговори із представниками дипломатичних місій при ООН.
Розмовляємо з паном КОРИНЕВИЧЕМ під час короткої перерви між його зустрічами.
— Пане Антоне, насамперед поясніть, що являє собою цей орган, який називають спеціальним трибуналом, навіщо його створювати і чому він має займатися саме злочином агресії, а не якимись іншими злочинами — наприклад воєнними. Хіба наявні суди, зокрема Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, не можуть із цим упоратися?
— Агресія однієї держави проти іншої — одне з найсерйозніших порушень Статуту ООН і міжнародного права загалом. Її розглядають у двох площинах: як акт агресії держави і як злочин, що скоює конкретна особа. Тобто акт агресії здійснює держава, й одразу встановлюють, що за нього мають відповідати індивіди — ті, хто безпосередньо ухвалював відповідні рішення й реалізував їх від імені держави.
Традиційно злочин агресії називається leadership crime, тобто злочином керівних осіб, які мають змогу віддавати накази щодо акту агресії держави та ведення агресивної війни.
російська федерація вчиняє агресію проти України із 2014 року. Це найбільша війна в Європі після закінчення Другої світової. Ми переконані, що відповідь міжнародної спільноти на цей злочин агресії має бути сильною.
Щодо механізмів, які можна застосувати до винуватців, то, безумовно, необхідно використати всі наявні інструменти, зокрема Міжнародний кримінальний суд, коли йдеться про воєнні злочини, злочини проти людяності та злочин геноциду. Але МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії в нашій конкретній ситуації. У цьому питанні МКС обмежений так званими Кампальськими поправками до Римського статуту. У них зазначено: аби МКС мав юрисдикцію щодо злочину агресії, потрібно, щоб держава, яка здійснила напад, ратифікувала Римський статут і ці поправки (їх на сьогодні ратифікували 44 держави) або щоб цю ситуацію передала на розгляд МКС Рада Безпеки ООН. Але російська федерація не ратифікувала Римського статуту і ніколи не допустить ухвалення резолюції РБ щодо себе, користуючись правом вето як постійний член Радбезу. А злочин агресії — першопричина всіх решти злочинів, бо якби не було його, то не було б усіх інших.
Як зазначено у вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, агресія — «найвищий міжнародний злочин», оскільки «вона містить накопичене зло» всіх решти злочинів. Тому осіб, які його скоїли, необхідно покарати. Генеральна Асамблея ООН визнала російську війну агресією, і саме за неї вище військове керівництво рф слід притягнути до відповідальності. Але, як бачимо, для цього немає судового механізму на міжнародному рівні.
Національні суди України, як і будь-які інші національні суди, зіткнулися б з певними юридичними проблемами, зокрема імунітетом вищих посадових осіб іншої держави, який регулює міжнародне право. Їхня відповідальність саме за цей злочин одразу ставить їх на один щабель з нацистськими злочинцями періоду Другої світової війни. Адже на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі близько 80% вироків стосувалися саме злочину агресії. Тоді їх називали злочинами проти миру.
Отже, для притягнення до відповідальності вищого військово-політичного керівництва росії за злочин агресії не існує нині міжнародного трибуналу чи суду, тому нам необхідно за участі наших міжнародних партнерів створити спеціальний міжнародний трибунал.
— А такий трибунал може подолати імунітет вищих посадовців?
— Ми обговорюємо це питання з міжнародними партнерами. Думаю, є шляхи, як подолати імунітет саме через створення спеціального трибуналу.
— Як його можна практично створити, який його статус і яка роль у цьому ООН?
— Спеціальний міжнародний трибунал має бути створений ad hoc, тобто стосуватися лише конкретної ситуації, а саме агресії рф проти України. Не може йтися про якісь універсальні органи, тому що загалом злочинами агресії має займатися Міжнародний кримінальний суд. Але в нашій ситуації це неможливо в найближчій перспективі з названих вище причин.
Суд можна утворити з використанням різних моделей чи опцій. Перша опція, якраз із залученням ООН, — це угода України з Організацією Об’єднаних Націй на основі відповідної резолюції Генеральної асамблеї. Тобто Генасамблея рекомендує секретаріатові та Генеральному секретареві укласти відповідну угоду з Україною про створення трибуналу.
— Що в тій угоді має бути написано? Як ви це бачите?
— Про створення трибуналу й про те, як він діятиме…
— Якщо йдеться про міжнародний трибунал і рішення Генасамблеї, то це може робитися і без угоди з Україною?
— Цей шлях якраз означає, що ООН від імені міжнародного співтовариства укладає угоду з Україною як одним із членів міжнародного співтовариства про створення відповідного судового механізму, і до неї додається статут спецтрибуналу. Адже злочин агресії вчинено саме проти нас, ми є постраждалою стороною.
— А хто може входити до його складу?
— Це залежатиме від того, як буде виписано угоду. Це можуть бути судді, судові палати, апеляційна палата...
— Не обов’язково від України?
— Ні, звичайно. Це міжнародно призначені посадовці, які працюватимуть там, здійснюватимуть правосуддя.
— Тобто теоретично там можуть бути представники росії?
— Не думаю. Але ми розуміємо, що українці не можуть перебувати там у більшості. Адже цей трибунал має бути неупередженим і безстороннім.
Отже, перший шлях — угода з ООН.
Другий шлях — багатосторонній договір між Україною та певною кількістю інших держав про створення трибуналу. Що більше держав будуть учасниками, то більше міжнародне визнання він матиме.
Третій шлях — угода між Україною та європейською регіональною організацією — Європейським Союзом, Радою Європи чи обома цими організаціями.
Участь ООН у будь-якому разі вагома. Тобто навіть якщо врешті це не буде трибунал, заснований на угоді України з ООН, то все одно цьому судовому органові має бути надана підтримка Генеральної асамблеї у вигляді відповідної резолюції. Тому що підтримка Генасамблеї — це одразу легітимність, авторитет і міжнародне визнання. У будь-якому разі залучення ООН до цього процесу дуже важливе.
— А коли реально можуть ухвалити таку резолюцію?
— Працюємо над проєктом резолюції Генасамблеї, яка визначатиме необхідність притягнення до відповідальності за всі найтяжчі злочини, скоєні на території України, та міжнародні злочини, і яка підтримуватиме для цього всі наявні механізми й інструменти: діяльність Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, оонівської спільної слідчої групи, направлених в Україну міжнародних експертів, а також роботу українських правоохоронців. Цей документ має містити положення про необхідність притягнення до відповідальності саме за злочини агресії.
Ми вважаємо, що це може бути перший важливий крок з боку ООН — визнання доцільності створення механізму трибуналу для притягнення до відповідальності за скоєння злочину агресії рф проти України. Маючи таку резолюцію, нам буде набагато простіше рухатися далі, зокрема й тут, в ООН, для подальшої підтримки.
— Тобто надалі потрібна буде щонайменше ще одна резолюція — для створення спецтрибуналу?
— Вочевидь, так. Залежно від того, який шлях буде обрано. Але в будь-якому разі зараз нам потрібна резолюція щодо політичної підтримки ідеї притягнення до відповідальності за вчинення злочину агресії.
Про конкретні дати поки що не можемо говорити, бо не все залежить від нас. Як відомо, Президент Володимир Зеленський і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба постійно закликають членів міжнародного співтовариства підтримати ідею створення міжнародного трибуналу, зокрема відповідну резолюцію Генасамблеї.
— А які організації та країни вже офіційно підтримали цю ідею?
— Маємо на сьогодні хороший рівень політичної підтримки: чотири резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, чотири резолюції Європейського парламенту, дві резолюції Парламентської асамблеї НАТО, резолюцію Парламентської асамблеї ОБСЄ, резолюції й постанови національних парламентів України, Литви, Естонії, Чехії, Нідерландів, Франції. Багато держав, зокрема європейських, підтримують цей процес, хоч офіційних рішень не ухвалювали. Знаємо, що США вивчають це питання, і будемо раді залученню Штатів до роботи. У нас є добре політичне підґрунтя, щоб далі розвивати ці всі правові механізми.
— А як довести злочин агресії в судовому процесі?
— Питання доведення злочину агресії — це одна із причин, чому ми вважаємо за необхідне заснування трибуналу. Адже йдеться про злочин керівництва, який одразу веде до тих, хто віддавав і віддає накази про ведення агресивної війни. Його доволі легко довести. Для цього не потрібно збирати безліч доказів, на відміну від злочинів проти людяності чи воєнних злочинів, адже все ясно, все відкрито. Більше того, ми можемо знайти в мережі дуже якісні зразки модельних обвинувальних вироків щодо вчинення агресії — їх підготували американські професори міжнародного права.
— Наприклад, виступ президента росії по телебаченню перед нападом — доказ?
— Звичайно, це одна з підстав агресії.
— А відповідний наказ військовим? Рішення парламенту про дозвіл введення військ на територію України чи про приєднання загарбаних територій?
— Звісно, і наказ про здійснення так званої спеціальної воєнної операції — один з важливих доказів. Такий обвинувальний вирок можна підготувати за кілька місяців. Важливо, що злочин агресії легко доводити.
Ще один вагомий аргумент. Якщо візьмемо конкретний воєнний злочин, скоєний, скажімо, в Бучі, то нам буде досить непросто встановити зв’язок між ним і наказами кремля. Це, звісно, потрібно робити, але збирання доказової бази може зайняти дуже багато часу з невідомим результатом. Не можна допустити, щоб за кілька років було притягнуто до відповідальності лише безпосередніх винуватців воєнних злочинів на місцях або командирів середньої ланки російської армії. Щоб покарати тих, хто все це очолює, нам потрібен трибунал щодо злочину агресії.
— А як реалізувати судовий вердикт? Наприклад, путіна та його посіпак визнано винними й заочно засуджено до довічного ув’язнення. Що далі?
— Це залежить від того, як буде створено трибунал і чи працюватиме він in absentia (заочно, без явки обвинувачених). Це маємо погоджувати з нашими міжнародними партнерами, вже коли підійдемо до конкретних обговорень положень про суд.
Визнання вини має відразу передбачати визначення міри покарання. Більшість міжнародних трибуналів не працюють in absentia, лише спеціальний трибунал щодо Лівану допускає заочні провадження. Але ситуація змінюється, зокрема й у росії, і не відомо, що, хто й де буде через певний час. Уже сам обвинувальний висновок і ордер на арешт стосовно представників вищого керівництва, який можна ухвалювати і без їхньої присутності, — вже буде великим кроком до встановлення справедливості. Адже одна річ — дати політичну оцінку, заявивши, що керівник росії — злочинець, а інша — коли створений міжнародний трибунал видає обвинувальний висновок і ордер на арешт.
— Нагадайте читачам, яка типологія злочинів, що їх розглядають у контексті путінської війни.
— Під час війни вчиняють чотири категорії найтяжчих міжнародних злочинів, які традиційно потрапляють під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Це злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії.
Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду здійснює розслідування перших трьох типів злочинів в Україні. Наша країна визнала юрисдикцію МКС щодо них, і він може притягати до відповідальності осіб, які їх здійснюють на території України. Для цього не треба ратифікувати Римський статут, бо ми визнали юрисдикцію МКС ad hoc (для конкретної ситуації) на основі положення пункту 3 статті 12 Римського статуту, яка дозволяє державі, що не ратифікувала Римський статут, визнати юрисдикцію суду.
— У коментарях українські правоохоронці називали цифри: близько 50 тисяч різних злочинів. Чи всі вони підпадають під ці чотири типи?
— Ідеться про зафіксовані злочини, скоєні в контексті війни, якими займається офіс Генерального прокурора України.
— Маю на увазі, чи вважатиметься воєнним злочином пограбування, хуліганство або зґвалтування, якщо їх скоїли російські військові на окупованій території щодо цивільних?
— Різні злочини можна визнати воєнними, наприклад зґвалтування. Вони матимуть наслідком серйозніші вироки, бо підпадають під категорію найтяжчих міжнародних злочинів.
— На засіданнях Ради Безпеки ООН постпред росії василь небензя щонайменше двічі заявляв, що його країна цілеспрямовано обстрілює цивільну інфраструктуру України. Чи можна це вважати зізнанням у скоєнні воєнного злочину?
— Так, звичайно! Навмисні обстріли критичної інфраструктури — це воєнний злочин. Більше того, Женевська конвенція чітко встановлює, що це не просто атаки на цивільні об’єкти, це атаки на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення. Це може бути долучено до фактів обвинувачення.
— Чи сприяло б притягненню до відповідальності путіна і Ко визнання на міжнародному рівні росії державою — спонсором тероризму?
— Це важливий крок, бо завдяки йому ми визнаємо, що рф — це злочинний терористичний режим, і всі дії цього режиму злочинні. Це також важливо для подальшої конфіскації активів та інших процесів щодо притягнення до відповідальності.
— Чи варто відновити смертну кару для цього конкретного випадку? Учинити так, як зі злочинцями на Нюрнберзькому процесі?
— Нині міжнародне право не визнає смертну кару в діяльності міжнародних судів і трибуналів. До прикладу, Міжнародний кримінальний суд встановлює термін ув’язнення до 30 років або довічне позбавлення волі. Думаю, що нам не потрібно вигадувати якихось нових механізмів, а користуватися тими, які є в міжнародному праві.
Володимир ІЛЬЧЕНКО,
Нью-Йорк
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)