"Постійна представниця Президента в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева: «Після початку вторгнення рф стало зрозуміло: повернення Криму значно пришвидшиться»"

21 липня 2022

У квітні, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, відому правозахисницю, волонтерку і засновницю громадської організації «КримSOS» Тамілу Ташеву було призначено постійною представницею України в Автономній Республіці Крим. Минулого тижня вона відвідала США, у Нью-Йорку провела брифінг для представників дипмісій при ООН щодо ситуації в тимчасово окупованому Криму у зв’язку з війною.

Як змінюються настрої у Криму на тлі провалів путінського вторгнення? Яку роль відіграє півострів у цій війні? Як Україна звільнятиме загарбані території? Розмовляємо з Тамілою ТАШЕВОЮ про це та багато іншого.

— Пані Таміло, ми приблизно знаємо, чим займається голова обласної адміністрації чи обласної військової адміністрації. А які функції в постійного представника Президента в Автономній Республіці Крим, яка є тимчасово окупованою територією?

— Представництво Президента в АРК — конституційний орган, який працював і до 2014 року. Формує аналітичні матеріали, консультує Президента про все, що стосується тимчасово окупованого Криму.

— Тобто ви працюєте не в системі уряду, а безпосередньо під керівництвом Президента?

— Так, ми державний орган, який працює у вертикалі Президента під його керівництвом. Усі доручення нам дає глава держави. 

Після 2014 року цей орган евакуювали із Криму спочатку до Херсона, а після 2019-го ми почали працювати зокрема в Києві. Маємо два офіси: у Києві виконується стратегічна робота, у Херсоні — тактична, зокрема щодо звернень громадян.

Основний мандат представництва — робота з українськими громадянами, захист їхніх прав на тимчасово окупованій території, вдосконалення законодавства. Ми не суб’єкт подання законодавчих ініціатив чи нормативно-правових актів, але через інструмент звернення до Президента України напрацьовуємо проєкти цих документів, які стосуються Кримського півострова, і Президент або народні депутати подають їх зокрема до Кабінету Міністрів.

Скажімо, всі торішні акти — це і стратегія деокупації, і закон про корінні народи, і скасування закону про вільну економічну зону Криму, і закон про статус осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії, — все це робота нашого офісу.

Багато працюємо зі зверненнями громадян із тимчасово окупованої території або переміщеними особами. Ідеться про консультування, надання якихось сервісів тощо.

Проводимо роботу щодо «Кримської платформи». Торік Президент підписав указ, що розширив наші повноваження. Ми охопили міжнародний напрям, роботу з дипломатичними установами всередині України і за кордоном. Тобто ми відповідаємо і за внутрішню політику держави щодо Криму, і за забезпечення участі України у «Кримській платформі». Адже ми як держава Україна є тими, хто долучився до «Кримської платформи», хоч і є її ініціаторами на рівні з іншими країнами. 

Займаємося відповідним інформуванням українського населення та закордонної аудиторії про Крим.

— А як підтримуєте зв’язки із Кримом, щоб знати й вивчати настрої жителів?

— По-різному. Через відкриті джерела інформації, комунікацію з людьми, які там живуть, звернення громадян. 

Чимало людей звертається по різні сервіси, паралельно ми розпитуємо їх про ситуацію, часто громадяни нам пишуть, розповідають щось. Наприклад, після початку повномасштабного вторгнення деякі люди постійно передають нам певну інформацію. 

— Тобто це ваші агенти?

— Назвемо їх агентами України.

— Ви особисто спілкуєтесь із кимось?

— Звісно. Зокрема з тими, кого переслідують, з адвокатами, просто із громадянами, які там живуть, або з тими, хто виїхав з півострова вже після 24 лютого. Підтримую зв’язок з активістами, які влаштовують антивоєнні протести.

Зараз ми не ведемо прийом громадян — ще починаючи з ковідних обмежень, спілкуємося онлайн. Із дуже різними людьми.

Маємо інформацію, яку отримуємо не лише з відкритих джерел, а через взаємодію з іншими органами. 

Є небайдужі громадяни, які мають певний стосунок до окупаційних органів і передають нам важливі документи. 

Звісно, ми здійснюємо моніторинг відкритих джерел через різні інструменти, зокрема автоматизовані.

— Це соцмережі, ЗМІ?

— Соцмережі, різні форуми, телеграм-канали, так звані засоби масової інформації, сайти окупаційних «адміністрацій». Ми відстежуємо абсолютно всі процеси всередині Криму. Намагаємося формувати контрнаративи до тих, що поширює російська федерація на території Криму.

— Чи правда, що нині у Криму активно триває мобілізація в російську армію? Активніше, ніж раніше, і ніж на території росії?

— У Криму й протягом восьми років проходили призовні кампанії, це була п’ятнадцята кампанія, яка тривала з 1 квітня по 15 липня. За весь час було призвано близько 34 тисяч осіб. Це порушення міжнародного гуманітарного права.

Щороку в Криму призивають близько 5 тисяч осіб. Отже, частина тих, кого призвано навесні та восени 2021 року, очевидно, беруть участь у воєнних діях. Ми це побачили на прикладі крейсера «москва», на якому було багато призовників. За різними даними, вони становили від чверті до половини складу екіпажу судна.

У росії загальну мобілізацію не було оголошено, але всі розуміють, що і на території рф, і в тимчасово окупованому Криму мобілізаційна кампанія триває, але вона прихована. Люди підписують контракт із російською армією і йдуть на війну. Це особи, що колись порушили законодавство, їм пропонують підписати контракти за звільнення від кримінальних чи адміністративних переслідувань. Або, наприклад, медики, яких фактично силоміць відправляють у місця бойових дій на сході держави — в Луганську й Донецьку області. Ми бачили листи, які окупаційна адміністрація, зокрема так зване міністерство охорони здоров’я розсилало керівникам лікувальних закладів з вимогою відправляти своїх медиків на війну.

30 червня ватажок так званого уряду Криму аксьонов підписав «указ», згідно з яким створюють комісії з мобілізації різних рівнів, один із них — муніципальний (низовий) для формування резерву. Це фактично підготовка до повномасштабної мобілізаційної кампанії на території російської федерації, а також Криму. Тобто вже зараз активно підписують контракти через тиск, іноді добровільно. Відправляють на війну призовників, з якими теж поспіхом підписують контракти. Або, наприклад, підписують документи вже після смерті заднім числом. Тому що, згідно з російським законодавством, призовників не мають права відправляти в зону бойових дій, і вони так стають контрактниками, часом не знаючи про це.

— Скільки зараз політичних в’язнів і який їх національний склад? Переважно кримські татари чи не лише?

— Не лише. За останніми даними, там 138 політв’язнів, із них 105 — кримські татари. 

Кримських татар, як правило, звинувачують в екстремізмі й тероризмі, наприклад, за участь у батальйоні Номана Челебіджихана, який російська влада визнала терористичною організацією. Або їх переслідують за релігійною та етнічною ознакою. 

Здебільшого це представники «Хізб ут-Тахрір», яких теж визнано в росії терористичною організацією. Переслідують через причетність до Меджлісу, бо це теж «екстремізм». Усе це політично мотивовані переслідування, коли використовують переважно одні й ті самі статті — участь в «екстремістських» та «терористичних» організаціях. 

Або їм, як Наріману Джелялову, приписують диверсійну діяльність: буцімто торік 23 серпня він хотів підірвати газогін у Сімферопольському районі. Вони навіть символічну дату обрали, адже саме 23 серпня відбулася прем’єра «Кримської платформи», на яку Джелялов приїхав як заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Він відкривав наш національний офіс, виступав на панельних дискусіях, звертався до міжнародної авдиторії. 

І одразу після повернення, менш як за тиждень, його затримали. У матеріалах «кримінальної справи», яку слухають у «суді», претензій щодо диверсійної діяльності фактичних немає. У «матеріалах» фігурує головним чином комунікація із правозахисними організаціями, у його телефоні найшли виступ на «Кримській платформі». Вони вже не ховаються й відкрито показують політичні мотиви.

— Як ви бачите звільнення Криму?

— У 2021 році ми затвердили стратегію деокупації та реінтеграції Криму. Це був дуже важливий документ. Кажу це не лише як людина, що представляє державу. Я багато років пропрацювала у громадському секторі. Після початку окупації 2014 року ми на різних рівнях як представники громадянського суспільства заявляли, що важливо затвердити документ, у якому буде прописано основні шляхи та напрями звільнення півострова: що ми робимо в гуманітарній, соціальній, військовій, міжнародній галузях.

Тривалий час такого документа не було. І нарешті його було ухвалено. У ньому прописано, що основний інструмент деокупації — дипломатичний шлях. Але не лише. Ми не відкидали у стратегії й інші інструменти. Звичайно, після 24 лютого багато змінилося. Ми розуміємо, що першими на територію Криму все одно заходитимуть військові. Тому використання військових елементів у деокупації Криму напевне буде. Але основним інструментом усе одно використовуємо політику дипломатичного діалогу. Усе залежатиме від ситуації на фронті, на півдні, від того, як відбуватиметься звільнення інших тимчасово окупованих територій. Тому найперше — дипломатія, але також і воєнні елементи.

— Чи змінилися у Криму настрої після 24 лютого?

— Однозначно змінилися. Багато людей чекають звільнення загарбаних територій. Це відразу відчувається, коли починаєш спілкуватися з переселенцями із Криму й тими, хто там проживає. Усі розуміють, що після повномасштабного вторгнення повернення півострова значно пришвидшиться. Хоч ніхто не каже, що це відбудеться просто зараз. Звісно, є люди у Криму, які бояться воєнного шляху повернення. Є і проросійськи налаштовані та росіяни, які вже виїжджають із території Криму, бо розуміють: щось відбувається, і вони ці процеси не контролюють.

— А як саме зараз Крим росія використовує в контексті повномасштабного вторгнення?

— Передусім як велику військову базу. Уся інфраструктура, побудована протягом восьми років окупації, обслуговує російську армію. Наприклад, трасу «Таврида» використовують для швидкого перекидання військових. Так само Керченський міст. Тобто незважаючи на всі намагання росії переконати світ, зокрема ООН, що вони будують інфраструктуру для населення, бачимо: все це робили для посилення військового потенціалу. Мілітаризація Криму відбувається постійно. росія активно використовує медичну інфраструктуру для лікування поранених, тобто Крим слугує тиловою базою для рф. Це й ресурсна база для воєнних дій на півдні України. 

Вони викрадають майно наших громадян, грабують сільськогосподарські підприємства, відбирають зерно, фрукти та овочі. Крим використовують як транзитний хаб для насильницького вивезення нашого населення з окупованих територій, зокрема активістів, осіб, які стали політичними в’язнями, військовополонених. 

У Криму нині багато людей протестують проти війни, активно висловлюються та діють: псують машини з російською свастикою, розмальовують паркани, розсилають листівки, виходять на пікети. На вулиці почали виходити та здійснювати якусь діяльність люди, які протягом восьми років цим не займалися.

— Тобто опір зростає?

— Так. Люди, які протягом восьми років тихо ненавиділи росію, почали заявляти про себе. Наприклад, художник Богдан Зіза (Богдан Азізов), наполовину кримський татарин, не підтримував росію, але не робив якихось публічних дій. Але після звірств Ірпеня, Бучі почав робити публічні заяви в соціальних мережах, облив жовтою і блакитною фарбою будівлю євпаторійської окупаційної адміністрації. За це його переслідують, він перебуває в СІЗО, його звинувачують у поширенні фейків про російську армію, хуліганстві та ще чомусь. Але всі розуміють, що це переслідування за антивоєнні протести та висловлювання. Люди закидають «коктейлями Молотова» військкомати на території півострова. 

Ми бачимо протест у різних формах. Ідеться щонайменше про сотню епізодів. Гадаю, це лише верхівка айсберга — те, що ми дізналися через окупаційні російські «суди». Далеко не про всі випадки відомо. 

Я впевнена, що на півострові підтримка України величезна. Питання в тому, що Крим нашпигований військовими, «центрами протидії екстремізму», фсб тощо, і люди просто навчилися мовчати. Але в якийсь момент це почало прориватися.

— А що робити з тим російським населенням, яке прибуло туди за роки окупації?

— Усе просто, і це не суперечить міжнародному праву. Те населення, яке приїхало незаконно на територію півострова, має покинути Автономну Республіку Крим. Ніхто не каже про насильне виселення, це має бути добровільний виїзд із території, на яку вони незаконно прибули. 

Потім, якщо вони захочуть залишитися у Криму, то можуть подати офіційну заявку до українських органів, звернутися по дозвіл на проживання. Тут потрібні підстави, чому ми маємо надати їм таку можливість.

Звісно, певні заходи мають стосуватися не лише російського населення, а й українського, яке проживало там протягом восьми років. Маю на увазі не видворення, а певні люстраційні заходи. Це все співвідноситься з перехідним правосуддям, як визначено в документах ООН, і ці питання Україна вже опрацьовує. Ми розуміємо, хто точно підпаде під люстрацію. Це, звичайно, порушники прав людини, ті, хто скоював воєнні злочини, злочини проти людяності, акти геноциду. Іншу частину населення, яка здійснювала колабораціоністську діяльність, але не скоювала воєнних або інших важких злочинів, можна буде піддати або амністії, або люстрації. 

Однозначно, більша частина населення на території півострова не нестиме жодної відповідальності за те, що воно там проживало. Вони жертви порушень, а не порушники. 

Володимир ІЛЬЧЕНКО,
Укрінформ

(Надруковано зі скороченнями)



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua