Хочу розповісти про парк імені Пушкіна у Шевченківському районі столиці. Читачі можуть подумати: що про нього розповідати? Парк як парк. Але для мене це особливе місце, з яким пов’язана, можна сказати, історія моєї родини. Саме тут більш ніж сорок років тому познайомилися мої батьки. Коли народилась я, мама з візочком виходила прогулятися. Коли підросла, з татом приходила до парку атракціонів (їх згодом демонтували). Тому для мене цей парк — спогади про дитинство.
Коли народилася моя донька, ми також часто відвідували парк, нам подобалося посидіти у тіні старих розлогих дерев, послухати спів птахів, погодувати білок, які з часом стали ручними, просто з рук брали горішки, що ми їм приносили. Тож я мріяла привести сюди колись онуків.
А цього року довго не мала змоги відвідати парк, але коли почала з’являтися реклама про «Арт-пікнік», який проходитиме тут, відклала всі справи, взяла гостинці для білочок і поїхала. Те, що побачила, вразило: вся паркова територія набула нового вигляду — стала нагадувати циганський табір. Кілька десятків різноманітних фаст-фудів і наметів, надувні атракціони й безладні місця під майстер-класи. І все це — посеред парку, на зелених галявинах, які, до речі, вже нагадують місячний ландшафт. Вочевидь, до кінця літа з таким господарюванням парк потребуватиме повної рекультивації. І, як я розумію, за рахунок бюджетних коштів.
Але питання щодо нового формату міського відпочинку залишу для КП «Парки Києва» та міського і Шевченківського районного підрозділів культури.
За ті кілька годин, що провела в парку, дуже багато питань виникло до ДСНС, екологів та співробітників санепідемстанції. Тож усе по черзі: у парк завезено сотні, а можливо, й тисячі солом’яних тюків і дерев’яних пелет, які за літніх температур можуть зробити з парку згарище. Кожне третє дерево перетворено на електричну мережу з розетками. Дерева тут дуже старі, й наслідками невеликої бурі можуть стати сотні розкиданих під напругою електричних дротів.
Мої гостинці білочкам не знадобилися, бо немає вже тут білочок, пішли собі геть із парку. Не співають пташки, які звикли до спокою, а тут тепер суцільний гармидер. Дуже вразило, що на парковій території, де тисячі відпочивальників, працює лише чотири біотуалети, до жодного фаст-фуду не підведено води, немає каналізації. Чим миють посуд? Куди зливають брудну воду? А про розкидане сміття та харчові відходи годі й говорити.
І це тільки поверхневі питання щодо сучасного парку Пушкіна. Разом із білочками з нього пішли літні люди, мами з дітьми, активна спортивна молодь. А прийшов «новий відпочинок»! Думаю, не лише мені хочеться, щоб парк залишився таким, яким був багато років: тихим, спокійним, щоб восени з дерев злітало танцюючи кольорове листя, а не електричні дроти. Щоб це й був парк дитинства. Тож хочеться просто кричати: «Поверніть парк киянам!»