Скажу щиро: до поїздки в Запорізьку область не знав про ПрАТ «Пологівський олійноекстракційний завод», одне з найбільших і конкурентоспроможних у Європі підприємств з переробки олійних культур, майже нічого. Як і про торгову марку «Славія» та різницю між олією першого віджиму й екстракційною. Але готуючись до чергового відрядження, вирішив переглянути цьогорічні укази Президента Володимира Зеленського про відзначення достойних українців державними нагородами. Вони часто підказують, де шукати майбутніх героїв матеріалів всеукраїнського проєкту «Звучить гордо!»

І ось в указі глави держави від 27 червня 2020 року привернув увагу запис в розділі «присвоїти почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» директорові технічного ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» Шкабарні Віталієві Вікторовичу».

Чому саме цей запис? На початку осені я збирався у відрядження до Пологівського району, де в одному з його сіл Семенівці працює генеральним директором місцевого товариства «Семенівське» інший заслужений працівник, але вже сільського господарства України Володимир Сизоненко. Щоправда, поїздка не відбулася, бо їй перешкодили карантин та прохання самого Володимира Григоровича перенести зустріч на пізніший час.

А цього разу я вирішив відвідати Пологи. Надто що отримав згоду заводу на зустріч не лише з директором технічним, а й з іншими фахівцями, трудовим колективом, який торік відсвяткував 45-річчя підприємства.

Від першого залежить багато

Знайомити із ПрАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» мене почав водій автомобіля, який приїхав по мене на залізничний вокзал. Дорогою до ОЕЗ він встиг розказати, яку чудову олію з екологічно чистої сировини виробляють на підприємстві і що пологівська продукція йде переважно за кордон, не поступаючись представленим на українському та світовому ринках брендам і торговим маркам.

Про це говорили і з головою правління товариства, директором фінансовим Денисом Криловим, який очолює підприємство з 23 квітня 2019 року. Спілкування з цим 44-річним керівником нової формації, який став уже доктором економічних наук, доктором юридичних наук заслуженим економістом України, професором кафедри управління фінансово-економічною безпекою та проєктами Запорізького національного університету, справило на мене сильне враження, остаточно налаштувавши на цікаву, корисну й пізнавальну екскурсію на завод.

Пізніше, розмовляючи з підлеглими Дениса Валерійовича (до речі, трудову діяльність на ОЕЗ Денис Крилов розпочав 2004 року), зрозумів, чому підприємство таке успішне: якщо перша особа почувається впевнено у кріслі керівника, здатна приймати виправдано ризиковані рішення, що ґрунтуються на глибоких знаннях сучасних тенденцій розвитку підприємств, ефективно організовує спільну працю великого колективу, вміє переконати людей у правильному вибору шляху, то за нею підуть усі.

Саме за сприяння Дениса Крилова на території заводу розпочалася масштабна реконструкція: будівництво нового олійноекстракційного цеху з двома окремими автоматизованими лініями екстракції потужністю 1200 та 600 тонн на добу, котельні паропродуктивністю 36 тонн на годину із встановленням двох нових парових котлів зі спалювання лушпиння соняшнику, які можуть працювати на інших видах палива.

— Ми вже стали економнішими, що позитивно позначилося на собівартості продукції, — сказав пізніше головний інженер ОЕЗ Василь Бойко. — Раніше (на заводі працюю з 1986 року) лушпиння після переробки насіння соняшнику ми відправляли на гідролізні заводи. Коли вони закрилися і ці відходи виробництва стали незатребуваними, проблема їх утилізації постала надзвичайно гостро. Ми розв’язали її за рахунок переобладнання всіх котлів під спалювання лушпиння. А надлишок відходів іде на виробництво альтернативного палива — гранул. Цим займається наш партнер ТОВ «БИО-АГРО». Гранули популярні не лише в Україні, а й за кордоном. Тож став непотрібним мазут. Щодо природного газу, то на ньому працює лише один резервний котел, який запускаємо у виняткових випадках, наприклад після капітального ремонту заводу, коли нема запасів лушпиння.

Реконструкція виробництва

У день, коли я перебував на ОЕЗ, будівництво першої черги нового олійноекстракційного цеху тривало. Тоді й познайомився з директором технічним Віталієм Шкабарнею. Щоправда, лише у другій половині дня. Бо у першій Віталій Вікторович за звичкою спочатку обійшов виробництво (шукати його на величезній території заводу було неможливо), згодом провів оперативку з технологічним персоналом, який відпрацював попередню зміну, і насамкінець обговорив поточні питання з рештою фахівців.

— Наприкінці робочого дня, — поділився під час зустрічі директор технічний, — підіб’ємо підсумки зробленого сьогодні. Будівництво нового олійноекстракційного цеху розділено на два етапи. Перший загальною вартістю 85 мільйонів гривень триватиме сім-вісім місяців.

Обладнання переважно імпортне, наприклад, насосний парк німецький, але дещо закупимо у вітчизняного виробника із Броварів Київської області.

Він передбачає впровадження у виробництво новітнього обладнання передових європейських виробників, що дасть змогу підвищити вихід олії, скоротити потреби енергоресурсів на одиницю продукції та знизити втрати гексану. Будуємо безболісно для основного виробництва, тобто без його зупинки.

Весь проєкт коштуватиме заводу 500 мільйонів гривень. Це серйозне фінансове навантаження. Тому користуємося кредитами.

До речі, Віталій Шкабарня працює директором технічним з 2014 року. А на завод прийшов 1997 року після закінчення Дніпропетровського аграрного університету за спеціальністю «інженер-механік». Він член трудової династії, стаж якої понад 90 років.

Крім найстаршого з родини Віктора Васильовича, який з 1992-го по 2012 рік працював майстром олійнобакового господарства, апаратником локальноочисних споруд, ще п’ятеро членів династії в різні періоди пов’язали життя з підприємством: дружина Віктора Васильовича, берегиня роду, мудра привітна Світлана Шкабарня (1983 року розпочала з інженера із контролю діловодства та кореспонденції на заводі, нині пенсіонерка), вже знайомий нам директор технічний Віталій, його молодший брат Сергій (працював економістом фінансово-розрахункового центру підприємства, звільнився 2007-го). Дружина Віталія Наталія нині працює начальником зміни лабораторії сировини, а дружина Сергія Тетяна — заступником головного бухгалтера.

— Пишаюся батьками, власною і братовою родинами. Намагаюся не осоромити їх, — в голосі Віталія Вікторовича чути тепло. — Шість років уже працюю директором технічним, маю у підпорядкуванні майже 200 працівників. Усі технічні питання вирішую особисто, фінансові — колегіально на засіданнях правління. Власним досягненням за ці шість років роботи вважаю те, що зміг переконати власника підприємства у важливості реконструкції заводу. Заслужений працівник промисловості України — це звання можуть розділити зі мною колеги з технічної служби. Маю Грамоту Запорізької облради. А ось медалі та ордени, мабуть, ще попереду!

Ударна десятирічка

ПрАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» славиться трудовими династіями. Навіть кількох розворотів в «Урядовому кур’єрі» не вистачить, щоб розповісти про родину Сазоненків-Шлапаків, загальний трудовий стаж якої становить 192 роки. А династії Долі, Яцуків, Близнюків, Реученків, Воронянських, Кузьменків, Якименків, Багинських мають у послужному списку відповідно 135, 133, 104, 100, 103, 94, 84 роки.

Поєднані кровними зв’язками, члени родин самовіддано працюють на заводі, творять його історію. Аби віддати шану сотням фахівців різних професій, жителям Пологів, причетних до цього творення та зростання, на підприємстві вийшла книжка «Шлях довжиною 45 років». З дозволу її авторів часто посилатимуся на неї в цьому матеріалі, використовуючи історичні та інші факти.

Скажу щиро, не можна без хвилювання і водночас без гордості за наших героїчних батьків і дідів читати цю книжку, де кожна із 543 сторінок просякнута любов’ю та повагою до заводчан. Навіть спіймав себе на думці, що саме такої літератури не вистачає нині Україні для виховання молоді. Кримінальне чтиво заполонило всі полиці книжкових магазинів і бібліотек, бо друкують його величезними накладами, а ось розповідей про людей праці, без яких не можна виростити чесну, порядну, самодостатню націю, що не жебракуватиме у світі, а житиме на власній землі заможно та щасливо, бракує.

А розповідати ж нам є про що! І є чим пишатися! ПрАТ «Пологівський олійноекстракційний завод», наприклад, було спроєктовано 1964-го, коли заводи олійножирової галузі колишнього СРСР стали вже не спроможними переробляти насіння прибуткової та перспективної сільськогосподарської культури — соняшнику. І з місцем для майбутнього гіганта визначилися не випадково: Пологи мали, по-перше, дуже зручне розташування — на перетині жвавих залізничних ліній Запоріжжя — Донецьк, Дніпро — Бердянськ, а по-друге — канали постачання сировини, адже соняшник у великій кількості вирощували аграрії не лише Запорізької, а й сусідніх Донецької, Херсонської, Луганської областей та Республіки Крим. Тож ОЕЗ міг розраховувати на переробку понад 325 тисяч тонн соняшнику, що його вирощували в цих регіонах.

Звісно ж, будувати такий важливий для країни об’єкт доручили найкращим в Україні фахівцям: БУ «Пологбуд» тресту «Запоріжалюмінбуд», який став генеральним підрядником, і близько десятку ЗБУ з кількох областей — субпідрядникам.

Унікальний завод із бетону, скла й цегли став рости у 20-тисячному місті. Тож не дивно, що про героїв трудового фронту, які зводили до неба корпуси ОЕЗ, й досі говорять у Пологах із повагою. Адже лише одна будівельна бригада Володимира Супруна, наприклад, уклала на об’єкті близько 5000 кубічних метрів цегли.

Згадують добрими словами на підприємстві й тих, хто запускав завод: першого директора Івана Драгана, який керував ОЕЗ із 1971 по 1975 рік у найгарячішу стадію будівництва, головного інженера Анатолія Ярового, головного механіка Володимира Войновського, головного енергетика Володимира Дженчака, першого начальника олійноекстракційного цеху Бориса Брика. Завдяки їм та іншим фахівцям 22 грудня 1974 року о 21 годині 30 хвилин олійноекстракційний цех видав першу пробну продукцію, якість якої лабораторний аналіз визнав високою.

На повну потужність ОЕЗ вийшов через два роки. 24 грудня 1976-го державна комісія тодішнього СРСР прийняла в експлуатацію завод із переробки олійних культур, який виробляв за добу 1320 тонн продукції, а елеватор міг зберігати одночасно 76 тисяч тонн насіння.

За міжнародними стандартами

Нині ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» перетворився на компанію, що розвиває техніко-технологічну базу за новими інвестиційними проєктами, методами контролю, вимогами міжнародних стандартів. Товариство було і залишається лідером передових технологій у виробництві. Саме на ОЕЗ уперше в Україні 2004 року було впроваджено нову технологічну схему паралельної переробки двох олійних культур: соняшнику та сої. Це сприяло зростанню продуктивності виробництва з 1080 до 2200 тонн соняшнику на добу. А технологія захисту олій інертними газами із застосуванням азоту на різних етапах виробництва та зберігання забезпечує гарантовану якість показників протягом усього терміну реалізації.

Стабільно стійких позицій на внутрішньому та міжнародних ринках підприємство досягає й завдяки високій якості продукції та конкурентним цінам на неї. Нинішня стратегія ПрАТ полягає у зміцненні лідерських позицій як виробника високоякісної конкурентоспроможної продукції, що відповідає нормативним та законодавчим вимогам, а також очікуванням споживачів.

— Нині на підприємстві діють дві системи управління якістю, — розповідає менеджер системи якості Олена Жовніренко. — Це міжнародна схема сертифікації системи управління безпечністю харчових продуктів FSSC 22000, вимоги якої ґрунтуються на міжнародному стандарті якості ISO 22000:2005, і провідна схема GMP+FSA, що містить чіткі стандарти й вимоги, які гарантують безпечність кормів та кормових інгредієнтів. FSSC 22000 визнала Global Food Safety Initiative (Глобальна ініціатива з харчової безпеки) — організація, створена провідними світовими ритейлерами і великими виробниками харчової продукції. Схему застосовують для аудиту та сертифікації системи безпечності харчових продуктів організацій-учасників харчового ланцюга, які переробляють або виробляють швидкопсувну продукцію тваринництва, продукти з тривалим терміном зберігання при кімнатній температурі, в нашому разі олію. Кормовий сертифікат, розроблений 1981 року в Нідерландах, а нині міжнародний, має ще жорсткіші вимоги.

Наша продукція відповідає міжнародним стандартам халяль для просування її в мусульманських країнах відповідно до норм шаріату та кошер — продукти, дозволені для вживання згідно з єврейським релігійним законом.

Цим, мабуть, і пояснюється те, що 98% продукції ОЕЗ відправляють за кордон. У країнах не лише Європи, Азії, Америки, а навіть Африки ТМ «Славія» знають краще, ніж у деяких областях України. Значну частину пологівської олії експортують іноземним споживачам через морські порти в цистернах, флекситанках (ємності на 22—24 тонни, пристосовані для перевезення різноманітних наливних вантажів).

— Сьогодні наливом відвантажили 60 тонн олії, — приєднується до розмови начальник дільниці олійнобакового господарства Тамара Клименко. — А через годину очікуємо на подачу флекситанків для відправлення ще 720 тонн вантажу.

Звісно ж, наливом вигідно експортувати олію. Але в деяких країнах споживачі віддають перевагу фасованому товару, купуючи його в супермаркетах. Задля цього ОЕЗ бореться нині за отримання ще чотирьох міжнародних сертифікатів: британський очікують отримати в квітні, інші три — у січні-лютому 2021 року. Як запевнила Олена Жовніренко, всі вони і вже чинні підтверджують, що ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» уміє, може й стабільно виробляє продукцію високої якості. Щороку в цьому переконуються закордонні аудитори, а раз на три роки сертифікат потрібно поновлювати. Тоді підприємство повністю перевіряється і складає сертифікатні іспити.

Ніде більше

— Високоякісна олія «Славія» — і рафінована дезодорована, і нерафінована — це передовсім натуральний продукт, у складі якого всі необхідні природні компоненти, — бере слово начальник виробничо-технічного відділу Сергій Касминін. — «Пологівський ОЕЗ» — унікальне підприємство в Україні та чи не єдине, де олію не купажують (екстракційна — пресова). Чиста і прозора олія за всіма показниками відповідає світовим стандартам.

— Після пресування у побічному продукті шроті — пресованій крупці насіння і бобових олійних культур — залишається майже 20% олії, — уточнює начальник олійноекстракційного цеху Олексій Юрченко. — Ми її звідти вилучаємо за допомогою гексану — сертифікованого продукту, який можна використовувати в харчовому виробництві. Гексан після переробки дає змогу отримати додатковий продукт і залишати у шроті лише до 1,5% олії.

До речі, ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» виготовляє за добу високоякісної олії стільки, що нею можна, як запевнила начальник цеху рафінації олії Яна Подлєсна, забезпечити потреби споживачів Пологівського та інших районів Запорізької області. Не випадково жителі міста, додала колега Яни Подлєсної Світлана Доля, інших населених пунктів приїжджають у фірмовий магазин підприємства, щоб купити саме олію ТМ «Славія».

— Приємно працювати на такому шанованому господинями підприємстві, — зробила висновок Світлана Доля, — навіть у двозмінному режимі. У нашому цеху фасування олії 63 працівники. Люди дорожать робочими місцями, бо їм своєчасно виплачують зарплату й аванс, забезпечують спецодягом, вони можуть розраховувати на виплату лікарняних, відпускних. У Пологах є ще кілька підприємств, але наше у плані соціального захисту поза конкуренцією.

Мабуть, тому, чимало працівників заводу, які приїхали в Пологи за направленням після закінчення вишів, знайшли тут свої другі половинки й щасливо живуть на новому місці. Майстер зміни цеху рафінації олії Інна Усик, з якою теж поспілкувався, родом з Херсонщини. Дев’ять років вона вже працює на підприємстві після закінчення Херсонського національного технічного університету.

«Не шкодую, — каже Інна, — що потрапила сюди. Завод цінує працівників, виявляє турботу про кожного. Особливо помітно це було під час жорсткого карантину. Виробництва ми не зупиняли, і щоб люди не так гостро відчували обмеження і транспортні незручності, на роботу й додому всіх розвозив спеціальний транспорт».

Задоволені умовами праці, роботою працівники інших виробничих підрозділів. З кінця серпня і до липня наступного року, наприклад, напружено працює лабораторія з контролю виробництва. Її начальник Ірина Кисіль розповіла, що за добу завод приймає майже 170 машин із сировиною. У зміні працюють начальник і п’ятеро лаборантів. Лабораторія контролює роботу елеватора, де проводять очищення та сушіння насіння.

А начальник цеху залізничного транспорту Юрій Колісник поділився змінами у керованому ним господарстві.

— На залізничний транспорт покладають великі надії, — зазначив Юрій Олександрович. — Нині орендуємо 150 зерновозів і 100 цистерн. Маємо власних 40 цистерн. Цей рухомий склад дає змогу формувати просто на заводі залізничні маршрути (40—45 вагонів). Тож аби поліпшити роботу з перевезень, провели модернізацію під’їзних шляхів. Додатково це дало змогу розмістити на підприємстві ще близько 150 вагонів.

Цього року модернізуємо 12-ту колію, що сприятиме формуванню на заводі додатково ще не 28, а 55—56 вагонів. Це майже новий маршрут. Накопичення вагонів та їхнє завантаження відбуваються одночасно. За добу сьогодні відвантажують 30—40 вагонів, це приблизно 500 вагонів за місяць. У вересні відвантажили шість контейнерних маршрутів.

Партнери Пологівського ОЕЗ

Звісно, розповідаючи про підприємство, було б неправильно не сказати кілька слів і про партнерів товариства. ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» успішно співпрацює з ДП «Ескорт Агро з іноземною інвестицією» (ліцензоване сервісне обслуговування, ремонт, налагодження технологічного обладнання, трубопроводів, арматури та ремонтно-будівельні роботи), адвокатським об’єднанням «Адвокатська компанія «ВІС ЛЕГІС» (юридичний супровід), ДП з ІІ «Сангрант плюс» (один з основних гравців на українському ринку експорту зерна та сільгосппродукції: у сезоні 2016/2017 років дочірнє підприємство вийшло на експортний ринок із шротом ОЕЗ, поставивши у Францію найбільшу партію соняшникового шроту), ТОВ «Торговельний дім «Славія» (дистрибуція, продаж на експорт сировини виробництва ПрАТ «Пологівський ОЕЗ»: олія наливна, шрот, фосфатидний концентрат), ТОВ «БИО-АГРО» (провідний в Україні виробник альтернативного палива з лушпиння соняшнику, тому співпраця товариства з ОЕЗ вигідна для обох сторін).

Вечірнім поїздом Бердянськ — Київ повертався додому. Укотре стало приємно від думки, що є в Україні підприємства, які достойно представляють нашу державу за кордоном. А ще задоволений був тим, що зможу розказати про Пологівский ОЕЗ тисячам українців. Більше б таких публікацій у наших ЗМІ!