Як наші піхотинці б’ються з ворогом? Чи рятують антидронові РЕБи-рюкзаки та плащі-невидимки на передовій? Що із собою беруть на позиції? Який він, стандартний комплект піхотинця? Що з речей найважливіше? Яку їжу вони полюбляють найбільше? Окупанти скидають заборонений газ — як із цим борються? А скільки тривала найдовша евакуація пораненого?

Про це розповів командир 2 стрілецької роти 236 батальйону 129 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ капітан Борис Михно з позивним «Остер».

Боротьба за живучість свого укріплення

Борис із Київщини, з перших днів широкомасштабного вторгнення рф — у лавах ЗСУ. Батальйон воював на різних ділянках фронту російсько-української війни: контрнаступ та визволення правобережної Херсон щини, Новобахмутівка, Авдіївка, Старомайорське та район Великої Новосілки. 2024-го наші захисники потрапили в напівоточення поблизу Успенівки під Кураховим, але відбилися та вийшли звідти. Тепер виконують бойові завдання на покровському напрямку.

«Ворог застосовує тактику малих груп, підходить скритно і старається накрити наші вогневі позиції. І тут головне, щоб наші хлопці були готові до цього. Потрібно постійно вести спостереження, але не виказувати себе, як раніше, коли був, наприклад, спостережний пункт і ти просто спостерігаєш. Нині відкрито спостерігати ворог не дасть змоги.

Якщо ворогові вдасться викрити наші піхотні позиції, туди відразу полетять дрони зі скидами й битимуть в одну точку. Щоб вибити наших піхотинців з обладнаної позиції, рашисти використовують випробуваний алгоритм: розбивають вхід в укриття, розбирають перекриття, скидають запалювальні засоби, далі йдуть скиди зі сльозогінним, дратівливим газом. Хочуть нас викурити, і, на жаль, це масове явище на передовій. Кожен піхотинець має протигаз зі змінними якісними фільтрами. Ми закуповуємо додаткові фільтри високої якості, які витримують газові атаки окупантів. Головне — піхотинцям бути психологічно готовим до застосування газів, не панікувати, не висовуватися з укриття назовні», — розповідає Борис.

А загалом досвідчені бійці вже затямили: хоч як укріплюй бліндаж, FPV-дрони та дрони зі скидами розберуть його. Проте бійці мають боротися за живучість свого укріплення.

«Треба так знищувати ворога, щоб він не розумів, звідки ведуть вогонь. Тому позиції мають бути добре замасковані, щоб їх не було видно з повітря, укріплені зверху перекриттям та обладнані зв’язком. Це має бути фортеця на ті дні, коли хлопці заходять туди на бойові позиції. Зробити бійницю, щоб спостерігати безпосередньо із цього укриття. Усе має бути ретельно прораховано, щоб не було прямої видимості ззовні в укриття, змоги залетіти дроном всередину й підірвати вибуховий пристрій.

Хлопці виконують завдання на передньому краї п’ять діб, потім міняємо їх. Це залежно від бойової обстановки та дій супротивника. Одні на позиціях, інші відновлюються та відпочивають», — зазначає командир роти.

Сіряк — найліпший час для заходу на позицію

Із собою на позицію піхотинці обов’язково беруть сітки для маскування та рибальські сітки для антидронового захисту. А ще спальники та каремати, але такі, яких не шкода, бо після тижневого турне на бойові завдання вони зношуються, горять, шматуються уламками так, що їх вже більше не можна використовувати.

«Хлопці обов’язково несуть із собою лопати — маленькі саперні і великі багнетові, щоб копати, укріплюватися. Вони не можуть просто сидіти склавши руки, чекати зміни. Треба постійно працювати, укріплювати бліндаж, рити додаткові бокові нори, щоб урятуватися від ворожих ударів, тунелі для відходу. Викопану землю набирають у мішки, утрамбовують, зав’язують та прикривають входи у бліндаж так, щоб не залітали і не влучали скиди, запальнички, газові гранати, уламки скинутих гранат.

Що нині дуже важливо? FPV-дрон не має залетіти у бліндаж. Для цього на проході укладаємо лабіринтом мішки із землею. Навіть якщо буде скид чи полетять уламки гранати, хлопці мають бути в безпеці, в укритті. Усередині бліндаж також перекриваємо мішками, щоб навіть тоді, коли ворожий FPV і залетів через пробитий пролом в перекритті, він не зміг уразити людей. Це все дає змогу вижити», — уточнює «Остер».

Звісно, на позиції обов’язково має бути не одна рація, а мінімум дві з додатковими акумуляторами, а ще краще з можливістю дозаряджання від павербанків. А віднедавна з’явилася тенденція, що в кожного військово службовця має бути радіостанція й акумуляторів до неї мінімум на п’ять діб. Це дає змогу якісно виконувати завдання, пересуватися незалежно один від одного, залишатися на зв’язку.

Проблему зі зв’язком глибоко під землею вирішити можливо лише за допомогою антен-павуків. Це теж витратний матеріал. Щільність ворожого вогню може бути дуже великою, і часто уламки кабелі антен перебивають, виводять з ладу, тому має бути запасний такий павук. Зв’язок — це пріоритет, вилазити назовні піхотинець не може, бо помітять — і все!

Нині основні загрози для піхотинця — дрони зі скидами та FPV-дрони (камікадзе), що працюють на різних частотах і потребують окремих засобів радіо електронного захисту. У бійців є два типи РЕБ-рюкзаків, які вони обов’язково беруть із собою. Один — протидія FPV-дронам, другий — проти дронів зі скидами.

Умовно кажучи, два пристрої розраховані на групу із двох — шести осіб. Фактично хлопці використовують ці рюкзаки тоді, коли заходять або виходять з позицій. Бувало, що РЕБ-рюкзаки не рятували, російські безпілотники все одно атакували. Тоді доводилося сидіти в норах та чекати вікно можливостей для зміни. Але здебільшого, коли відбувається ротація хлопців, рюкзачки допомагають та рятують життя. Але, знов-таки, це не панацея. Найкращий час для заходу на позиції або евакуації — сіряк, під ранок.

Ще використовують купольні, стаціонарні для окремої позиції пристрої РЕБ, але вони енергозатратні, потребують генераторів, зарядних пристроїв. За рік активного використання дронів на полі бою через підрозділ під командуванням Бориса пройшло понад 30 різних систем РЕБ: від зовсім примітивних, одночастотних, до більш потужних мультичастотних. Тепер найефективніші для піхотинців антидронові рушниці натовського зразка та наші рюкзачки, мобільні та прості у використанні.

Попри заборону вороги активно використовують газ

«Наступне — протигази з фільтрами, які ми додатково купуємо. Те, що нам видають на складі, може бути виготовленим багато років тому, а ресурс фільтрів невеликий. Нові фільтри-картриджі коштують у середньому 900 гривень. Вони довели свою ефективність, і бійці почуваються більш захищеними.

Пам’ятаю, коли кацапи робили перші скиди зі сльозогінним газом, були великі проблеми. Це заборонено законами війни та міжнародними конвенціями, але росії байдуже. Застосовуючи газ, росіяни намагаються досягти двох цілей: посіяти паніку та змусити бійців покинути укріплені позиції, вийти назовні, а потім знищити наших хлопців артилерією чи дронами. Газ спричиняє шок, блювоту, задуху, порушення роботи легень, подразнення шкіри й очей, а за високої концентрації — опіки. Зрештою, можна просто задихнутися — і все, смерть!

Тому протигази у всіх є обов’язково, перед виходами перевіряємо, щоб протигази були добре підігнані, щільно прилягали до обличчя і надійно захищали. Використання газових гранат ворогом дуже поширене, наші всі бійці вже мають великий досвід виживання в таких умовах», — запевняє Борис.

Небезпечні також міни-пелюстки, які вороги розкидають за допомогою БпЛА поблизу наших позицій на передньому краї. Це ПФМ-1 — протипіхотні фугасні міни натискної дії. Їх ще називають метеликами, а вибухають вони, коли наступаєш. Це найпоширеніший боєприпас, якими ворог дистанційно мінує.

«Ми придумали хитрість для протидії мінам-пелюсткам. Беремо звичайну пластикову пляшку з-під води, обрізаємо під кутом її днище, кріпимо до горла держак 1,5 метра завдовжки і використовуємо як лопатку: де помітили міни, підходимо акуратно та відкидаємо в бік — розміновуємо собі шляхи», — каже командир підрозділу.

Обов’язково хлопці беруть із собою хімічні грілки. У землі холодно, вогко, тому без цих речей ніяк. Гріють ноги, спину, руки. Дія цих грілок — до десяти годин. Також на передову кожен піхотинець несе антитепловізійні плащі, або плащі-невидимки. Якщо взимку, то білого кольору, в інші пори року — зеленого.

До речі, волонтери із Кривого Рогу їх виготовляють двосторонніми. Вони дуже допомагають піхоті на передовій і призначені для погіршення виявлення особового складу тепловізорами ворога. Адже ворожі дрони постійно відстежують наші позиції.

Вікно врятувало не одного пораненого

У піхоти обов’язково мають бути запас води та набір медикаментів. З харчування — переважно сухпайки. Хлопці беруть газові пальники та балончики до них.

Сухпайки видає держава, а також передають рідні, друзі. А ще криворізькі волонтери постійно надсилають бійцям різноманітні борщові набори, гарніри, консерви, сухі супи. Усе дуже смачне: вакуумовані сушене м’ясо, ковбаски, солоні огірочки та копчені реберця, енергетичні батончики, кава, чай, згущене молоко, цукерки, сухофрукти.

«Не розповідатиму всіх нюансів, але у хлопців на позиціях є вся відповідна зброя: гранатомети, гранати, БК та багато мін. Завозимо туди не все відразу, а кількома чергами так, щоб ворог не помітив. Озброєння має бути в достатній кількості, якщо швидші витрати, тоді додатково доставляємо.

За змогою мінуємо підступи до наших позицій. Це так звані загороджувальні міни, які зупиняють просування малих штурмових груп ворога.

Під час руху наших автомобілів, що вивозять особовий склад, в кузові сидить стрілець з помповою багатозарядною рушницею. Він візуально виявляє FPV-дрони або «мавіки». Стріляти картеччю чи дробом значно ефективніше, ніж звичайними кулями. Ще застосовуємо антидронову рушницю, яка протидіє безпілотникам на відстані до кілометра», — розповідає Борис.

Окрема надскладна тема на передовій — евакуація в сучасній дроновій війні. Тут план таких дій розробляють ситуативно, адже заздалегідь складно все продумати. За словами командира, в його підрозділі найдовша евакуація пораненого тривала влітку з 4:00 і до 22:00. Основна проблема — вдень інколи просто неможливо пересуватися під спостереженням та ураженням із дронів супротивника.

Того дня ворог атакував без упину. Піхота, дрони, міномети та ствольна артилерія. На евакомашині під’їхати до позиції неможливо, бо це стовідсоткова загибель.

Хлопці тоді надали першу медичну допомогу в укритті: наклали турнікети, підтримували життєдіяльність побратима. Їм скинули знеболювальні та воду з дрона. Далі зробили бандаж. Довелося перечікувати довгий літній день. У сутінках все-таки заскочили на «хаммері» до укриття та вивезли пораненого углиб позицій.

Часто бійці змушені діяти ситуативно. Іноді потрібно майже 5 кілометрів тягнути пораненого на руках. Доречніше дочекатися сутінків, бо тоді ворожі FPV-дрони переходять з тепловізорів на денні камери або навпаки. Це вікно фактично врятувало не одне життя.

Віталій ПАНЧИШИН,
АрміяІnform, онлайн-медіа Міноборони