Завдяки поєднанню чеського слова pozor, яке означає увага, з українськими словами вийшов ось такий заголовок-каламбур. А чому — спробую пояснити.
Триває чергове щорічне заповнення е-декларації державними чиновниками різних рангів. Гаряча тема заполоняє ефір. Балачки навколо цього тільки й точаться серед людей з державними посадами і простих. Ті, хто мають подати декларацію, бідкаються, що забули, як це робити. Намагаються відновити торішні спогади про послідовність дій на своїй сторінці. Клопочуться, щоб не припуститися помилок і не пропустити термінів. А решта суспільства від нетерплячки отримати офіційне оприлюднення статків тих, чий обов’язок — дбати про їхній же добробут, уже діляться здогадками, припущеннями про те, яке майно побачать у декларації того чи іншого чиновника. Роблять ставки, сперечаються, хто буде лідером у рейтингу з нажитого непосильною працею. Від такого напруження, чого доброго, можна й захворіти.
За редакційним завданням доводиться часто відвідувати урядові прямі телефонні лінії. Громадяни телефонують з усіх усюд, звертаються з проблемами, на перший погляд, зовсім дрібними для тих, кого це не стосується, але життєво важливими для конкретної людини. Іноді в ефірі лунають такі слова відчаю, що сльози неконтрольовано бризкають з очей. Ситуація виявляється патовою для людини, хоч потребує простого втручання місцевого чиновника. Дзвінок на урядову телефонну лінію залишається останнім сподіванням на вихід із ситуації. Люди, пройшовши не раз по колу через черствість і нерозуміння на місцях, телефонують здалеку з надією знайти вихід у столиці.
Неналежне надання комунальних, медичних послуг, забезпечення санаторно-курортним лікуванням, житлом, справедливе визначення меж на городах, навчання, нагороди і ще багато питань, які, як той новий черевик, гризуть людину намозоленим: доки терпіти? Ці питання не для сьогоднішньої репліки.
За живе зачепив дзвінок під час однієї з прямих телефонних ліній, у якій брав участь високопосадовець, жительки селища Безлюдівка Харківської області Олени Гайденко. Вона депутат місцевої ради. І як розповіла телефоном, погодилася виконувати на безоплатній основі депутатські функції. А точніше, виправдати сподівання виборців-земляків. Ішла на це свідомо, щоб докласти зусиль і побудувати автобусну зупинку, зробити все можливе, аби не скасували рейсового автобуса, не закрили школу, хоч якось ремонтували селищні дороги. І все це, каже вона, робила на самому ентузіазмі, але завзято, адже сама тут мешкає. Аж раптом отримала «лист щастя». Її викликали до суду і повідомили, що покарають як корупціонера. Причина — невчасно надіслана торік е-декларація.
Олена Борисівна зі сльозами у голосі запитала: невже саме вона той корупціонер та й чи корупціонер, який заслуговує на покарання? Із перелічених нажитих статків, які зазначила в декларації, 13 тисяч гривень власної пенсії і 14 тисяч гривень чоловікової. За час трудової діяльності не заробила на дачу, не має земельних ділянок і навіть власного комп’ютера.
Найбільше образило в цій ситуації Олену Гайденко, коли в суді назвали її корупціонером нарівні з тими особами, про затримання яких звітує Генпрокуратура. Тож запитує: де логіка у зрівнялівці? Отримавши 1452 гривні пенсії, змушена була сплатити 1222 гривні штрафу. А жити за що? За що така кара?
Чиновник у слухавку зніяковіло, розуміючи ситуацію як людина, намагався щось сказати, бо мусив це зробити, що закон для того й ухвалили, щоб виявляти і карати нечесних посадовців. По той бік дроту насамкінець пролунало прохання переглянути той закон, інакше на місцевому рівні від мандатів відмовляться останні депутати, які дали згоду щось робити для громади.
Та чи буде хоч якась реакція на це звернення? Бо не хотілось би, щоб було як в анекдоті про те, як чоловік заходить у кабінет до психолога і, що називається, без вступної частини починає викладати всі свої проблеми. Наговорившись вволю, раптом звертає увагу, який вигляд має лікар: синя заяложена роба, кирзові чоботи, замащені брудом руки. І ніби після сну приходить до тями і запитує: «А ви хто?» Той відповідає: «Я сантехнік, трубу ремонтую. Док вийшов. Але ви не хвилюйтеся, допомогти нічим не допоможу, але послухаю вас ще з великим задоволенням».