ПОТЕНЦІАЛ
Своїми пріоритетами влада Чернігівщини вважає розвиток тваринництва та переробної галузі в сільськогосподарському виробництві
Природно-кліматичні умови Сіверського краю здавна зумовлювали розвиток скотарства, в якому завжди домінувала м’ясо-молочна галузь. Для того, аби довести, наскільки у цій справі висока конкурентоспроможність регіону порівняно з деякими іншими куточками світу, керівництво головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації запросило фахівців із тваринництва з усіх районів області на відеоекскурсію до… Саудівської Аравії.
Поліські луки — не міраж
«На просторих ділянках, де утримують мільйони голів великої рогатої худоби, не росте ні билинки. Низки вантажівок тягнуться сюди — завантажені тоннами зерна, соєвого м’яса і високобілкового корму для тварин, які незабаром у свою чергу стануть тоннами м’яса. Для того, щоб виростити 1 кг картоплі у пустелі, потрібно затратити 100 л води і 13 тис. л води — на 1 кг яловичини… Не кажучи вже про нафту, витрачену в процесі виробництва і транспортування. Але пластова вода, яку тут використовують, — це невідновлювальний ресурс. Тож у Саудівській Аравії мрія про сільське господарство в пустелях розвіялася, як міраж. Світлі плями на карті — це покинуті наділи, все ще обладнані іригаційними системами. Є й енергія для зрошення земель. А ось джерела пластових вод давно виснажені», — голос диктора у поєднанні з відеозйомкою не просто переконує — вражає!
— А в нас в області 615 мм на квадратний метр вологи падають щорічно з неба, і можливості — величезні: дармові зелені корми упродовж 6 місяців, на яких худоба може нагулювати кілограмові щодобові прирости живої ваги. На різнотрав’ї від Новгорода-Сіверського до Києва можна випасати худобу половини України! — зауважив заступник начальника головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Микола Колесников. — Нам випала історична місія максимально використати закладені в регіоні потенціал та резерв розвитку тваринництва. Можете порахувати, яка продуктивність праці механізатора, що працює на «Джондірі» (а ця «іграшка» дуже дорого коштує) і для порівняння — пастуха, що все літо тулиться у простому вагончику. Хто з них більше заробляє коштів для Чернігівщини?
Це тільки початок!
Питання далеко не риторичне. І багато сільгоспвиробників, які спробували займатися тваринництвом, зрозуміли всі переваги цієї справи. М’ясне скотарство регіону представлене вісьмома породами: симентальська м’ясна, абердин-ангуська, українська м’ясна, знам’янський тип поліської м’ясної, південна м’ясна, поліська м’ясна, шароле, лімузин.
Так, у с. Ховми Борзнянського району побудований і функціонує комплекс, у якому перебувають на відгодівлі понад 2200 бичків. Приклад ефективної роботи розвитку галузі — с. Піски Бахмацького району, де споруджено два приміщення, в яких утримують 400 голів великої рогатої худоби. Тут одержують 1,7 кг приросту живої ваги на тварину щодоби. Розведенням тварин української м’ясної породи займається підприємство с. Головеньки Борзнянського району, яке має статус племзаводу з розведення, а господарство в с. Козацьке Бобровицького району є племінним репродуктором цієї породи. Найбільша частка тварин м’ясного напрямку продукційності належить тваринам симентальської породи. Торік було придбано молодняк французької селекції, який добре призвичаївся до місцевих умов. Тож у планах на нинішній рік — забезпечення потенціалу всієї області будь-якими породами, які господарства захочуть розводити, а нарощування обсягів виробництва високоякісної тваринницької продукції є нині пріоритетним розвитком АПК регіону. І це, за словами фахівців, тільки початок.
Подобається французьким корівкам породи шароле нагулювати вагу на наших травах. Фото надане управлінням АПК в області
Резерви — на поверхні
— Те, що ми маємо позитивну динаміку в тваринництві, добре. Проте треба рівнятися на зовсім інші показники, — переконаний заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації з питань агропромислового розвитку Олександр Шанойло. — Уже сьогодні в області є господарства, де добові прирости на завершальній відгодівлі ВРХ становлять до 2 кг добового приросту живої ваги. Це не мрії, а факти. Треба лише правильно вибудувати технологію — забезпечити достатню кількість кормів і їх якісну структуру. Ми бачимо перспективи для розвитку тваринництва.
Щодо резервів, які слід використати, то вони, як мовиться, на поверхні. Нині аграрії продають вирощене в області фуражне зерно за її межі. А це, вважають фахівці галузі, — саме те, що може дати поштовх для розвитку тваринництва, що у свою чергу забезпечить прибутки, податки для розвитку соціальної сфери, нові робочі місця і нове дихання для регіону, для далеких сіл і селищ. Розрахунок тут простий: із збільшенням обсягів виробництва зерна тенденція цін рухається у бік зменшення. Не всі господарства можуть реалізувати вирощене збіжжя за цінами, що дають змогу вести його рентабельне виробництво. Вихід — у збільшенні обсягів виділення фуражу для годівлі худоби і птиці та отримання виручки через приріст тваринницької продукції, який за правильного збалансування раціону збільшується на 13—15%.
Ще один резерв: завантаження на повну потужність наявних в області 25 машин, які проводять консервування вологого зерна кукурудзи у плівкові рукави. Вони є виходом, оскільки сучасні високопродуктивні сушарки недешеві, окрім того, постійно зростає вартість енергоносіїв. Законсервувати зерно вдвічі дешевше, ніж висушити його до 14% вологості. Майбутнє АПК області — також за розвитком обслуговуючих кооперативів, які мають забезпечити інтереси селянських господарств. Адже співвідношення поголів’я корів цієї категорії виробників та сільгосппідприємств в області поки що становить 60/40.
Саме час зайняти нішу
Дефіцит продукції тваринництва у державі спонукає поліських виробників першими зайняти цю нішу. Прикладів того, як можна ефективно працювати в цьому напрямі, в області достатньо. Взяти хоча б селянсько-фермерське господарство «Колос» у Куликівському районі, яке є фіналістом Всеукраїнського конкурсу якості продукції «100 кращих товарів України», а за виставкову діяльність у 2011 році нагороджене «Знаком Пошани» Міністерства аграрної політики та продовольства України.
«Щастя вам і миру, ковбаси і сиру!» — аж усміхнулася, побачивши цей напис на фірмовому пакеті, який одного разу принесла з магазину, купивши куликівську ковбасу. А тепер розмовляю з Віктором Трушем, керівником господарства, яке працює на практичне наповнення того приємного вислову. Співрозмовник небагатослівний:
— У нас замкнутий цикл виробництва. Вирощуємо кормові культури, потім переробляємо їх на своєму комбікормовому заводі на збалансований корм. У нас є комплекс відгодівлі свиней (понад 5 тис. голів) і великої рогатої худоби (до 5 тис. голів). Робимо м’ясні продукти, продаємо. Одержуємо гроші й знову «закопуємо» їх у землю.
Втім, останнє робиться з науковим підходом: приміром, заради того, щоб садити соняшник і не виснажувати ∂рунти, тут введено семипільну сівозміну, тобто цінна олійна культура вдруге повертається на те саме поле тільки через 7 років. А до того щорічно на лани щедро вносять органіку та міндобрива. Крім того, залишають на полях багато соломи, сіють сидерати, потім приорюють. І заради чого це все? Уявіть: заради худоби. Любить вона соняшникову макуху, від якої росте як на дріжджах. А олія у цьому разі — супутній прибутковий продукт. Ще сіють чимало олійного льону і сої — всі культури, за словами керівника, замикаються на переробному цеху. Тобто вирощують те, що буде корисним для тваринництва.
«Свиней наростити — не проблема»…
Не всі, звісно, кошти «закопують» під новий урожай, адже господарству, природно, треба вкладати деякі фінанси ще й у розвиток. Ця тенденція тримається від самого початку, коли СФГ мало всього 30 га землі. Зараз обробляється 8 тис. га площ. Щороку на 15—20% збільшуються обсяги виробництва.
На запитання, чи прагнуть збільшувати поголів’я худоби, В. Труш відповів заперечно. Тієї, що є, мовляв, на нинішній момент достатньо: тримають стільки, скільки можуть продати ковбаси:
— Свиней наростити — не проблема. Але треба рахувати не скільки виростили, а скільки коштів одержали. Це, до речі, стосується і сільгоспкультур. Якось обрахував щодо пшениці: один рік її було мало, а коштувала дорого. Наступного року вродило багато, а ціни були низькі — те саме вийшло. Так і зі свининою: 3 місяці дорога — 3 місяці дешева. Ми це згладжуємо, бо продукція власна. Ціни на ковбасу під час тих коливань не підвищуємо. Десь трішки збитки — десь прибутки, а в кінцевому підсумку все вирівнюється.
Ось такий замкнутий цикл, який працює на щастя, мир і добробут українських сімей. Більше буде таких господарств — краще житиметься всім.
КОМПЕТЕНТНО
.jpg)
Анатолій МАКСАК,
начальник головного управління
агропромислового розвитку
Чернігівської облдержадміністрації:
— Як свідчить світовий досвід, розв’язання проблеми забезпечення населення м’ясом неможливе без розвиненої галузі спеціалізованого м’ясного скотарства. На початку 2012 року в сільськогосподарських підприємствах області утримують 14 племінних та 30 товарних стад м’ясного напрямку продукційності, які налічують 11,4 тис. голів. За кількістю м’ясної худоби область посідає друге місце після Волинської.
За 2011 рік усі категорії господарств реалізували понад 62 тис. тонн м’яса худоби та птиці. Область демонструє самодостатність у забезпеченні населення продукцією тваринництва. Але в нас не до кінця задіяні резерви, і цього року розвиток тваринницької галузі має піднятися на вищий рівень.