СВЯТО
Воно приурочене до переходу на іншу пору року й шанування дарів природи
Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук,
професор
На Спаса літо зустрічається з осінню. Закінчуються жнива. На полі, дожинаючи ниву, залишили пучок незжатих стебел — так звану «спасову бороду». Колись, а подекуди і тепер її вбирали квітами, клали до неї скибочку хліба, а з колоска виминали зернятка і засівали в «бороді». Колись господар ниви, а у ХХ ст., де зберігалися традиції свята урожаю, то комбайнер після засіву «бороди» качався біля неї, примовляючи: «Спасе, Спасе, перенеси силку на другу нивку». Колоски з неї святили і висівали з першим посівом озимини.
Варто зазначити, що в цей час майже всі європейські народи мали свята, пов’язані зі збиранням урожаю, і святкували їх дуже урочисто. Наше свято Спаса також приурочене до переходу на іншу пору року і шанування дарів природи.
Вірили, що освячені яблука допомагають при сліпоті
В Україні свято має як спільні загальноукраїнські риси, так і локальні особливості у різних етнографічних зонах. За народними уявленнями українців, святий Спас опікувався худобою, городиною й садовиною, бджільництвом. Перед самим святом пасічники качали з вуликів мед і обов’язково роздавали його сусідам і родині, щоб і на другий рік був взяток. Ця традиція йде ще з давніх часів: коли бортники знаходили у лісі дупло з бджолами і медом, то був звичай поділитися із сусідами, бо інакше більше ніколи б не таланило на добування меду.
Освячені дари природи завжди смачніші. Фото УНІАН
На Спаса до церкви дотепер несуть святити яблука, груші, щільники з медом, віск, у південних районах — кукурудзу. Свячений віск і мед зберігали до весни і кидали в першу весняну ситу для годування бджіл.
На Чернігівщині святили і невеличкі хрестики, зв’язані зі стебел жита, які потім використовували при посіві озимини для забезпечення врожаю. На Полтавщині існувало повір’я, що свячені яблука на Спаса допомагають при сліпоті. Записано легенди про чудодійне зцілення дитини від сліпоти, коли їй в обидві руки дали по свяченому яблуку.
І поминальний день теж
Гостини на свято були чудовим спілкуванням родини і сусідів. Готували страви з городини нового врожаю, та обов’язковими обрядовими стравами на Спаса були пироги (або струдлі, завиванці) з яблуками, спечені у печі. Їх споживали з медом. Ще пекли поминальні калачі, хлібці й роздавали їх із яблуками бідним.
Свято Спаса — поминальний день, особливо на Житомирщині, Волині, Поділлі. Подекуди ще на початку ХХ ст. зберігався звичай приготування реліктової страви — куті-колива. На Поліссі в ніч проти свята робили ритуальну вечерю — «діди». Повечерявши, запалювали свічку й молилися Богу. Після вечері залишали страву з ложками на краю печі, щоб уночі їли «діди», тобто душі померлих родичів.
Також із поминальними звичаями пов’язане роздавання садовини старцям біля церкви, а тепер просто пригощають знайомих і сусідів.
Майже всюди в Україні побутувало вірування, що тим, у кого мерли діти, не можна до Спаса споживати фрукти, передусім яблука, бо їхні діти на тому світі не отримають яблучка. Скажуть їм, що яблука з’їли їхні батьки. Це вірування побутує і тепер, але його вже майже ніхто не дотримується.
На Сумщині, коли приносили із церкви свячені овочі, то сідаючи за стіл, насамперед поминали померлих: «Царство небесне померлим родителям, великий покой, а живим хай легко згадується, усьому роду по всьому світу». Це свідчить про те, що культ предків в українців був дуже сильним і давнім. Вони свято вірили, що пошанування родичів сприятиме їм у повсякденному житті.
На Вінниччині несли спеціально випечені поминальні калачі до церкви і замовляли молебень. Традиція почасти зберігається досі.
На Київщині на Спаса замовляли городину, зокрема капусту. Виходили жінки вранці на город і тричі промовляли: «Добридень тобі, святий Спас! Уже ж тобі, капусточко, в’язатися час». Побутувало в народі також чимало приказок: «Прийшло Спаса, розпускай паса!», «Прийшов Спас, бери кожух про запас» та інші. Раніше на Спаса нічого не робили в городі, в полі, не мочили конопель та льону, щоб не було утоплеників у роду.
ЦІКАВО
Горіховий, яблучний, медовий — з розряду фантазій
У 90-х роках минулого століття, ознайомившись з етнографічною літературою, не дочитавшись, що в ній описано свято 6 серпня за старим стилем, аматори від етнографії придумали кілька Спасів — горіховий, яблучний, медовий. Але це з розряду фантазій. У народі був один Спас — 19 серпня. Лише дуже локально часом свято Ма?ковія 14 серпня називали малим Спасом.
Закінчується літо і наближається осінь, багата на свята, весілля, врожай.