Замість передмови — інформація для роздумів: група народних депутатів України для прогресу держави запропонувала… стимулювати самогоноваріння; на запрошення уряду КНР Київський національний університет технологій та дизайну відкрив у Піднебесній Український інститут, в якому китайці вивчають інноваційні технології, розроблені українцями.
З великою вдячністю авторові й газеті прочитав в «Урядовому кур’єрі» (26 вересня цього року) допис Віктора Ліщука «Успішний в науці, в галузі лідер». Як стверджує автор, 90-річчя КНУТД — подія локальна, але має глобальне значення. Цю думку хочу продовжити.
Пропоную поглянути на проблему крізь призму співвідношення доробку Київського національного університету технологій та дизайну з місією держави і ступенем використання нею досягнень науковців. Звісно, піднесено-радісний тон свята замінимо прагматичним підходом.
90-річчя КНУТД — уже історія, а сьогодення — її продовження, яке має бути не менш славним. Прожиті університетом роки тісно вплетені в літопис держави. Адже на цей навчальний заклад спиралась у розбудові легкої промисловості до 1990 року не лише Україна.
З настанням незалежності держава фактично відмовилася від галузі й університету, який готує для неї кадри. Цим скористалися ті, хто наживається на біді народу: вони занесли над університетом меч руйнації. І якби не державницька далекоглядна позиція ректора Івана Грищенка, хтозна, чи відзначив би КНУТД 90-річчя.
Думаєте, держава оцінила подвиг (по-іншому це не назвеш) захисника університету? Руками чиновників, які виступають від її імені, намагались усунути з посади обраного колективом і визнаного виробничниками ректора. Ось така в нас підтримка тих, хто по-справжньому опікується майбутнім суспільства і докладає зусиль для розбудови економіки. Виходить, ставку роблять не на кваліфікованих антикризових менеджерів, не на забезпечення умов для працівників, які можуть зробити освіту і промисловість конкурентоспроможною. 30 років у нас створюють зелені коридори для псевдопатріотів, які на словах тиграми б’ються за державу, а на ділі — злодійкуваті вовки, що шматують понівечене тіло держави.
Якщо в рідній країні чиновники мудрували, як перекрити кисень державотворцям, то уряд Китаю, оцінивши досягнення КНУТД, запропонував відкрити в цій країні Український інститут. Ось так: Київський національний університет технологій та дизайну став першим в Україні експортером освітнього продукту в Китай. Ви чули про це схвальні відгуки влади, її заклики повніше використовувати набутий досвід в Україні?
А він величезний. Не випадково виробничники називають КНУТД лідером легкої промисловості. Адже розроблені в університеті технології, їхній науковий супровід на підприємствах дає змогу виробляти конкурентоспроможну продукцію. Дякують і військові, адже засоби індивідуального захисту, виготовлені за університетськими технологіями, служать їм в окопах, літаках і на кораблях. Тільки ось проблема: все, що виробляють ентузіасти, дешевше і не гіршої якості, ніж імпортне, але чиновники не поспішають з держзамовленнями. Виходить, комусь вигідніше експортувати й так підтримувати закордонного виробника.
Це було добре помітно під час карантину. На підприємствах столичного кластеру легкої промисловості, створеного з ініціативи Івана Грищенка, готові були з перших днів налагодити масове виробництво масок і захисних щитків. І знов-таки без зацікавленості держави: чиновникам, які її представляють, вигідніше було купувати маски за кордоном. Парадокс? Мабуть, ні. Питання треба ставити конкретно: кому вигідна така позиція? Не Україні.
.jpg)
Чому всі ці питання слід ставити в перші дні вступу КНУТД у сторіччя?
Пригадую, як торік потрапив на зустріч випускників університету. З їхніх вуст прозвучало: «У КНУТД навчають краще, ніж за кордоном, але реалізувати свій потенціал легше в інших країнах».
Це не університетська, а державна проблема. Свідчить вона про брак стратегії розвитку і бачення пріоритетів. У державі бракує розуміння ролі й значення університету в розвитку країни — такий висновок останнього 30-річчя. Склалася ситуація, що університет і галузь, для якої він готує кадри, самі по собі, а державні плани і стратегічні завдання, які мають враховувати потенціал університету, — самі. Ось і виходить, що КНУТД, який посідає 62-ге місце в рейтингу ТОП-100 найкращих дизайнерських шкіл світу і випускників якого мають за честь запрошувати у всі країни, славить Україну. Тим часом держава, ігноруючи його напрацювання, ніяк не може відродити легку промисловість, занепад якої руками чиновників сама і спровокувала.
Що ж у цій ситуації робити? Поєднати зусилля влади, університету й бізнесу. Як це зробити, теж запропонував університет, ініціювавши столичний кластер легкої промисловості.
На рівні Києва столичні депутати свого часу продемонстрували розуміння інноваційного кроку університету. На їхнє прохання у КНУТД організовували виставку виробів кластеру. Після неї депутати там же провели виїзне засідання Київради. Були в захопленні. Обіцяли всіляку підтримку. Зокрема внести в замовлення для потреб міста товари виробництва кластеру. З огляду на те, що Київ імпортує спецвзуття і спецодяг на мільйони гривень, а вітчизняна продукція дешевша і не поступається якістю, то виграш очевидний: нові робочі місця, поповнення скарбниці. Однак ви вже здогадалися: коли обіцяє депутат, це не означає, що він щось зробить. Тож знову запитання: «Чиї інтереси обстоює обранець: держави, міста чи особисті?»
Університет продовжує свою історію в тісному зв’язку з інтересами суспільства. Об’єктивна закономірність розвитку передбачає обов’язковість відповідальності перед ним не лише університету (він це відчуває постійно), а й найвищої влади. Адже саме університет — рушій прогресу, своїми досягненнями він формує моральне суспільство. Свідоме чи не свідоме ігнорування науки та освіти веде до аморальності й занепаду. А ще в давнину стверджували: «Де шанують недостойних, там знаходять собі притулок голод, смерть і страх».
В Україні віддають перевагу не тим, хто творить, а тим, хто вміє жити за рахунок пограбування ближніх.
І не треба плакатися, що на підтримку університетської освіти, яка виховує достойних, бракує коштів. Вони є. Однак немає умов їхнього залучення. Один зі шляхів — підвищення попиту на кваліфікованих спеціалістів. Це вже проблема держави. Попит буде, коли створюватимуть умови для розширення виробництва. І це теж підтвердив КНУТД. Де впроваджують його технології, зростає потреба в кадрах і виробничники фінансують наукові дослідження. Отже, рух є. Як він гальмується, бачимо на прикладі Київради під час закупівлі товарів для потреб міста. Тож пріоритети влади — дзеркало майбутнього. Робить вона ставку на науку, створює умови для впровадження інновацій — розвиватимемося. Стимулюватиме самогоноваріння і віддаватиме перевагу імпорту ношеного закордонного взуття та одягу — п’яний дурман огорне країну, а хто не зіп’ється, втече за кордон.
Тож погодьтеся, славна дата в житті славного університету — привід не лише сказати теплі слова на його адресу, а й необхідність узагальнити ситуацію. Один університет, хоч би яким він був ефективним, не витягне із прірви державу. Він локомотив. Щоб рухався, потрібні рейки, вагони. Політики, які визначають напрям руху, повинні керувати не гальмами, а тримати руки на кнопці, що вмикає зелене світло поступу.
Я виробничник, що впроваджує досягнення науково-технічного прогресу. Тому доля університету і його напрацювань мені не байдужа. І добре, що уроки КНУТД засвоюють студенти і ми, виробничники. Прикро, що їх ігнорують ті, що визначає вектор розвитку держави. А їй нині як ніколи потрібна тісна співпраця науки, освіти, бізнесу і влади.
Геннадій КОСМИНА,
член Київського
освітнього інвестиційно-технологічного кластеру
легкої промисловості,
для «Урядового кур’єра»