Як, вочевидь, і кожен християнин, мрію побувати на Святій землі. Мрія, на жаль, щороку дорожчає і не здійснюється. Тому подорожую туди здебільшого у Великодні дні за допомогою телебачення чи інтернету. І не перестаю дивуватися феноменові, здається, всесильного благодатного вогню.
Натомість свіжими враженнями діляться знайомі, яким випала нагода побувати там, де ступала нога Ісуса й особисто доторкнутися до Вічності.
Як і мої співрозмовники, чомусь була переконана, що Ізраїль (площа якого, до речі, дорівнює площі Рівненської області, але населення там у 7 разів більше) живе насамперед із паломництва.
— Виявляється, ні: це лише 8 відсотків ВВП країни, — поділився один із них. — А живуть на Святій землі насамперед з розвитку інформаційних технологій: Wi-Fi є навіть серед поля. Та й воюють ізраїльтяни, як ви розумієте, не голіруч. До речі, вони восьмі у світі за обсягами продажу зброї, там активно розвивають видобуток і продаж алмазів. А ще — всерйоз займаються сільським господарством, дотримуючись рекомендацій аграрної науки.
Ось вам приклад країни, яка весь час воює або ж воюють у неї під боком: тепер он поряд ще й Сирія, де у Великодні дні застосували заборонену хімічну зброю навіть проти дітей.
Воювати ізраїльтянам допомагають не лише високі технології. Не просто виживає в цих умовах, а й розвиває країну насамперед єдиний у своєму прагненні зберегти державу народ. В армії там служать усі: дівчата — 2 роки, хлопці — 3. Відкупитися чи відкосити неможливо. Чим не приклад і для нас?
Ще три десятиріччя тому Ізраїль був однією з найбідніших держав світу, а нині впевнено входить до числа найбагатших. Бо люди, які перетворили кам’яну пустелю на оазу, крім єдності, мають бажання бути першими, заробити гроші, стати успішними. А успішні люди творять успішну країну. Що ж, велика мрія, помножена на нестримне бажання й працьовитість, обов’язково здійсниться, — одностайно стверджують психологи і (особливо в ці Великодні дні) святі отці різних конфесій.
До речі, в Єрусалимі, у храмі Гроба Господнього, почергово служать шість конфесій. У невеличкому Віфлеємі, де народився Ісус і який нині в Палестині, мирно уживаються аж… 16 конфесій. Без сварок і постійних розбірок.
А що ж ми? Скажімо, в селі Птича на Рівненщині віряни ніяк не можуть поділити храм між двома патріархатами. На Великдень поліція його просто опечатала. Тож одні молилися на подвір’ї, інші — ніде. А російське телебачення тим часом смакує цю картинку. Та хіба тільки цю?
Великоднього тижня, готуючись поминати тих, хто вже потрапив у життя вічне, як і раніше, не перестаю мріяти власними ногами ступити на Святу землю. Та маю тепер більшу, вже не особисту мрію і водночас рекомендацію до сильних світу цього: «Поверніться зі Святої землі, де так часто буваєте, людьми. Привезіть із Віфлеєма та Єрусалима безцінну для українців річ — злагоду». Так тепер звучить моя вже майже молитва. Адже це те, чого прагне кожна родина і кожен рід, те, чого для суспільства (особливо для нашого, вкрай розбурханого пристрастями) забагато не буває. І нехай вона стане для України тим благодатним вогнем, який започаткує й нашу впевнену економічну ходу, й самореалізацію кожного на своїй, Богом даній землі. Чим не національна ідея?
Подай нам єдності в її втіленні, Всевишній!