У День Незалежності на вулицях американського Сан-Антоніо в Техасі відбудеться автопробіг з українськими синьо-жовтими прапорами. Відтак учасники цієї акції приїдуть у місто Корпус-Крісті, де до них долучаться представники місцевої громади українців, і вже разом мчатимуть узбережжям океану. Опісля наші співвітчизники влаштують пікнік із приготуванням національних страв. Організує цей святковий захід Українське товариство із Сан-Антоніо, яке очолює Тетяна Харченко-Мак-Гі.

Рідною мовою почала розмовляти… у США

Місто Сан-Антоніо — знаний у США центр промисловості й туризму. За чисельністю населення воно друге в Техасі. Тетяна Харченко-Мак-Гі стала його жителькою 11 років тому. Виросла вона в Павлограді у Дніпропетровській області, вищу освіту здобувала в Харкові. У цьому місті з дипломом учительки іноземних мов залишилася викладати в гімназії, водночас працювала перекладачкою. Згодом розпочала власний бізнес — відкрила салон краси. Але перекладацької діяльності не полишила.

Одного разу познайомилися з американським військовим Джейсоном Мак-Гі. Це була її доля. Вінчалися в рідній країні, а потім на неї чекав Техас. Тут у щасливого подружжя народилася донька Алексія.

Усе життя в рідній стороні українка Тетяна розмовляла російською. На жаль, вона не єдина, це русифікаційне викривлення й досі ятрить душу України. Але треба було поїхати за тисячі кілометрів, аби збагнути, що вона українка. Рідною українською стала спілкуватися саме в Техасі. Не цуралася й народних традицій, обрядів. Вирішила на Великдень спекти паску, разом з іншими наїдками покласти її в кошик та освятити. Православна церква тут є, хоча богослужіння відправляють англійською. Коли прийшла до храму, всі звернули на неї увагу, а може, на великодній кошик. Тоді почула: «Українка, мабуть». Почали знайомитися. Так збагнула, що в багатьох з них не палає вогонь українства, не захотіла мати таких нових друзів. Бо прагнула згуртувати навколо себе тих, хто справді хоче в далекому краї підтримувати українську культуру, все національне, щоб гідно пошановувати українську історію, наших героїв.

П’ять років тому створила Українське товариство у Сан-Антоніо. Першим помічником, порадником, а офіційно адміністратором стала для Тетяни Лілія Колстон (Басок). Лілія вже 22 роки живе в Техасі. Походить із Тернополя. Мріяла стати журналісткою. У творчому доробку мала понад 100 публікацій, але довелося закінчити філологічний факультет місцевого педагогічного університету. Згодом вийшла заміж за американця, з яким нині виховує доньку Еріку-Анастасію. Анастасією звуть Лілину матір. Хоч через ім’я, але хотіла Ліля доньку «пов’язати з Україною». Місцевих діток учить вивчати, любити її Батьківщину через мистецтво. Вона розробила і втілює програму з розвитку творчого мислення дітей 6—11 років. До Дня Незалежності України, а також на Різдво Лілія завжди власним коштом закуповує відповідні матеріали, й хлопчики та дівчатка готують якісь творчі проєкти.

Пані Лілія живе не в Сан-Антоніо, до міста їй треба понад годину добиратися автомобілем. Але не зважати на це змушує її любов до української справи. Лише раз пропустила один із заходів, яке підготувало Українське товариство в Сан-Антоніо.

«Маленька тендітна, а скільки в ній моці й сили! Вона привезла Україну із собою, вона в ній живе. Не можу не допомогти їй, мушу», — висловилася колишня тернополянка Лілія Колстон (Басок) про колишню павлоградку Тетяну Харченко-Мак-Гі. У цьому тандемі міцно поєднався центр і захід України. І це важливо не лише в пізнанні самої України, її культури, народних обрядів і звичаїв, а й у тій впертості, наполегливості, прагненні тримати українськість у Техасі, активно пропагувати свою материзну.

Стоять у справі разом

Українське товариство в Сан-Антоніо діяльність розпочало з доброчинного проєкту Wе Stand («Ми стоїмо»). Узялися збирати одяг, ковдри, іграшки, інші розмаїті речі та відправляти в Україну дітям, вимушеним переселенцям, військовослужбовцям. У шпиталі міста приїжджали на лікування українські воїни, їх українська громада підтримувала, допомагала з ліками, перекладачами. Організували акцію «Ми підтримуємо Україну». Плакат із таким написом тримали українці з різних країн. Світлини з цієї акції, а також з Майдану, що надав один з професійних фотографів-учасників Революції гідності, склали відеоряд пісні, яку написав американський пастор. Цей священнослужитель пильно стежив за телевізійними новинами про Майдан, Небесну Сотню, й душа боліла за Україну. Він написав пісню й хотів донести її до американців, але не мав коштів, аби зробити кліп. Тож звернувся до пані Тетяни. Та вона не лише перейнялася відеозаписом пісні. Каже, майже рік із членами товариства відвідувала різні спільноти, будівельні комплекси, пригощала кавою з печивом і пропонувала подивитися, що відбувається в Україні. Для багатьох американців це ставало відкриттям.

Пані Тетяна — всебічно гармонійно розвинена особистість. Вона знає досконало українську, російську, англійську, німецьку мови, тож і надалі не покидає роботи перекладача, працює в доброчинній католицькій організації Catholic Charities. Ще зі школи писала вірші, навіть ставала в рідному місті переможцем поетичного конкурсу. В Україні закінчила художню школу, десять років займалася танцями і гімнастикою. Тому вирішила більше зануритися в українську культуру, аби доносити її до американців. При товаристві створила вокально-хореографічний ансамбль «Оберіг», на логотипі якого зображено дві ляльки-мотанки, що шкварять гопака. Цікаво, що в колективі, крім українців, танцюють дві американки та мексиканець. Торік виступили на відомому фольклорному фестивалі, на який до Сан-Антоніо з’їжджаються з усіх американських штатів. На дві пісні Руслани підготували вокально-хореографічну композицію. Зацікавився колективом Степан Соколик, який займається вже пів століття танцями. Це його захоплення, а відомий він у Техасі передусім як лікар-хірург. До Далласа, де він живе, запросив «Оберіг» на тренування.

Українських танців навчає й сама Тетяна Харченко-Мак-Гі. А ще активно популяризує серед американців петриківський розпис. На такі майстер-класи збираються до 60 охочих. Вона членкиня асоціації батьків і вчителів у школі доньки. Матері й татусі самі організовують усі заходи для дітей у навчальному закладі.

Якось пані Тетяні треба було створити для фотосесії випускників своєрідний банер із квіткою-символом Техасу блюбоне. Малювала її акриловою фарбою перед усією школою петриківським розписом. Усіх вразила. Дехто з дітей навіть казав, що як виросте, то стане українським художником. Цю картину потім порізали на пазли, заламінували й щороку збирають її й виставляють. У школі її попросили для діток провести майстер-клас із петриківського розпису. Так з’явився задум організовувати такий захід і для дітей, і для дорослих техасців.

Членкиня товариства Наталя Лопес, яка п’ять років тому приїхала у Сан-Антоніо за програмою стажування після отримання диплома магістра у галузі готельно-ресторанного бізнесу в Київському національному торговельно-економічному університеті, запропонувала петриківський розпис застосувати на тортах. Згодом багато хто просив навчити цього. До слова, завдяки Наталі серця техасців завоював і український медовик. Цей кондитерський виріб зацікавив місцеве телебачення, де українка репрезентувала його як частинку української кухні.

Безперечно, в Українському товаристві печуть і наші славетні короваї, пампушки, млинці, ліплять вареники, варять борщ, готують голубці, смажену картоплю. Щорічно в них відбувається свято гарбуза. Із самого гарбуза вирізують козака, розмальовують його українськими візерунками. Привчають дітей до городів. Скажімо, Тетянина донька Алексія дуже любить вирощувати огірки, помідори. Цвітуть на обійсті родини чорнобривці, айстри, соняхи.

Торік Українське товариство, яке очолює Тетяна Харченко-Мак-Гі, організувало 20 офіційних заходів, різних за змістом. Але для української громади передусім важливі ті, що пов’язані з історією рідного краю. Щороку вшановують жертв Голодомору. Для такого заходу пам’яті й скорботи одного року орендували міську публічну бібліотеку. Кілька ночей малювали плакати, роздруковували різні вирізки з періодичних видань, перекладали їх українською та англійською мовами та організували виставку, яка тривала понад тиждень. Демонстрували англійською мовою фільм «Гіркі жнива» про 1932—1933 роки. Відповідного дозволу домоглися у продюсера цієї кінострічки. На перегляд людей зібралося багато, чимало з них стояли в проходах, бо місць не вистачало, чи не всі плакали й не могли повірити, що Україна пережила таке жахіття.

Нині Товариство українців у Сан-Антоніо згуртувало понад 1000 осіб. Серед його членів є й американці, яких зацікавили українською культурою, етнічні білоруси й колишні жителі Росії. Збираються разом у парках, орендують приміщення, часто бувають на обійсті самої пані Тетяни. Вона каже, що подвір’я в неї велике, з пів сотні людей завжди присутні.

Чоловік тішиться такою компанією. Він трохи розмовляє українською, тож любить казати: «Бачили очі, що купували». Для гостей Джейсон готує барбекю, а ті ліплять для нього його улюблені вареники.

Якщо Росія витрачає великі кошти на свою пропаганду, то українці самі, як кажуть, доносять Україну до техасців, американців. До того ж щиро, за покликом душі. Це велика відповідальність.