НА ЧАСІ
Якість виготовлення нагород повинна відповідати їхньому високому статусу
Нещодавно на сайті http://ovsgeneral.org.ua було розміщено лист доктора історичних наук дона Альфонсо де Севальоса-Ескалери, в якому він аналізує плюси та мінуси системи державних нагород України в порівнянні з подібними нагородними системами інших держав.
Саме цей лист одного з найвідоміших та впливових європейських фахівців з геральдики та фалеристики спонукав мене надати коротку історичну довідку про створення державних нагород та висловити свої думки з цього приводу.
Перша ластівка
20 років тому, 31.12.1991 року, за розпорядженням Президента України Леоніда Кравчука завідувачка відділу нагород Секретаріату Верховної Ради УРСР №17а Валентина Куценко була призначена завідувачкою відділу нагород Адміністрації Президента України. Разом з нею до праці став увесь колектив колишнього відділу у складі 23-х «багнетів».
Питання державної символіки та державних нагород чимало століть у всіх народів були «государевою справою». Девіз Сталіна «кадри вирішують все» не впав з неба, а є правильним розумінням людського чинника в політиці. Усі керівники України починаючи з 1919 року добре розуміли значення цих питань.
Уже 3 січня 1992 р. побачила світ постанова №2029-ХІІ «Про Комісію Президії ВР України в питаннях заснування державних нагород України»; 13 лютого рішенням 314 нардепів право заснувати і вручати нагороди отримав також Президент; 19 лютого постановою №2137-ХІІ затверджено вигляд та пропорції Державного Герба України; 9 квітня Комісія прийняла «Концепцію системи Державних нагород України», а 18 серпня вже підписано Указ «Про заснування Почесної відзнаки Президента України» — першої нагороди держави, пробна партія яких у кількості 25 штук була виготовлена ще наприкінці липня за ескізами, затвердженими особисто Президентом Л. Кравчуком ще в квітні.
Це була перша ластівка, яка згодом перетворилася на могутній клин чарівних птахів.
Друг українського народу Альфонсо де Севальос-Ескалера
Ми кращі?
Нагадаємо, що на сьогодні в Україні чинними є такі державні нагороди, як звання Герой України, при присвоєнні якого вручаються ордени «Золота Зірка» або Держави, ордени Свободи, князя Ярослава Мудрого, «За заслуги», Богдана Хмельницького, «За мужність», княгині Ольги, Данила Галицького та «За доблесну шахтарську працю», чотири медалі, іменна вогнепальна зброя, Національна та чотири Державні премії, чотири Президентські відзнаки та 40 почесних звань України.
Поєднання в одній нагородній системі різних за видами і класифікацією нагород — багатоступеневих орденів європейських орденських капітулів, медалей, іменної нагородної зброї, премій та почесних звань — робить сучасну нагородну систему України унікальною у світі, не схожою на нагородні системи інших країн.
До нагород вищого державного рівня України належать також парламентські (Почесна Грамота і Грамота Верховної Ради України) та урядові (Почесна Грамота Кабінету Міністрів України).
Особливо слід відзначити нагороди міністерств та інших органів виконавчої влади. Саме ці «відомчі заохочувальні відзнаки», які ввійшли в правове поле держави завдяки Указу Президента Леоніда Кучми від 18.11.1996 р. №1094/96, піднесли українську фалеристичну школу на верхню сходинку в світовому «табелі про ранги». Ці нагороди визнані у світі, мають високий міжнародний авторитет, вирізняються вишуканим художнім дизайном і легко вгадуються за національним колоритом. До речі, найпершими (21 квітня 1995 року), хто встановив власні відзнаки, було Міністерство внутрішніх справ України, яке почало цей процес ще у грудні 1991 р.
З гордістю можна зазначити, що Росія свої кращі нагороди (недержавні) виготовляє в Україні. За 20 років ми спромоглися обійти державу, традиціям та технологіям якої більше 300 років! Навіть Російський Імператорський дім після багаторічних пошуків почав виготовляти свої нагороди на приватному українському підприємстві. Після Росії до нас прийшли Грузія та Угорщина, на виході «монарші» нагороди Іспанії та Італії, Ефіопії, Єгипту та В’єтнаму.
Це сталося завдяки децентралізації та конкурентності в процесі розробки та виготовлення саме відомчих заохочувальних відзнак, а також об’єднанню зусиль кількох фанатів, які приділяють основну увагу саме художній досконалості того, що виготовляється, а не розміру прибутку, який вони за це отримують.
Одне слово, ми — кращі! Як хотілося б, щоб було ще хоч кілька сфер діяльності, про які ми мали б можливість сказати те саме.
Вочевидь, у діжці меду не може не бути ложки дьогтю. На жаль, саме рівень більшості державних нагород, на думку дона Альфонсо, затримався десь у 1995 році, коли вони і були створені, а надання Законом України №1381-IV, який був підписаний Віктором Ющенком 29.05.2009 року, права їх «виготовлення…ви?ключно БМД Національного банку України» навряд чи стимулює процес вдосконалення у цій делікатній галузі.
За 20 років незалежності не відрегульована низка організаційно-законодавчих питань, як, наприклад, створення єдиного реєстру відомчих заохочувальних відзнак, затвердження єдиного зразка планок, правил носіння нагород на форменому одязі…
Однак завдяки знову створеному Управлінню геральдики та церемоніалу, яке зараз складається аж з однієї людини, процес рушив: уперше в історії України зібрані під одним дахом усі офіційні нагороди України, їхні описи та накази про запровадження. Закінчила роботу Президентська комісія з перевірки використання бюджетних коштів на їх розробку та виготовлення. Ведеться велика робота з оптимізації кількості відомчих заохочувальних відзнак та здійснюється ретельний контроль за їхньою якістю і відповідністю українському законодавству.
В очікуванні змін
Нині в Україні на найвищому рівні поставлено завдання щодо підвищення значимості державних нагород у суспільстві, позаяк вони не просто яскраві прикраси, а візитні картки кожного народу, де закодовані його історія та сучасність. Нагород повинні удостоюватись лише найгідніші з гідних, а якість виготовлення відзнак повинна відповідати їхньому високому статусу. І винятків тут немає! Навіть поважна державна установа, український монополіст — Банкнотно-монетний двір, не зміг здолати ці бар’єри, коли на знакові «Мати-героїня» тільки трішечки був змінений затверджений Верховною Радою вигляд основного Державного символу України.
Не можна в нагородах спотворювати державну символіку і зображати Тризуб із порушенням пропорцій, а синьо-жовтий прапор називати жовто-блакитним! Це неповага до держави! Неповагою, тільки на цей раз до авторитету самої нагороди, є практика масових ювілейних нагороджень, яка практикувалася за часів СРСР (1985 р., 40 років Перемоги — орденом «Вітчизняної війни» ІІ ступеня нагороджено 7 млн 462 тис. осіб; 2000 р., 60 років Перемоги — виготовлено та вручено більше 400 тис. орденів Богдана Хмельницького та «За мужність» ІІІ ступеня і проти чого нині різко виступає Президент, свідченням чого є лише 2068 нагороджених ювілейною медаллю «20 років Незалежності України» (порівняно з десятками тисяч масових нагороджень минулих років).
Запрошую висловити свої думки з цього приводу колишніх та нинішніх керівників відповідних державних установ, а також фахівців з геральдики та фалеристики.
Олександр СОПОВ,
автор ескізу ордена
Свободи,
заслужений
працівник
промисловості Українидля
«Урядового кур’єра»