Нагадаємо: міністр закордонних справ України Павло Клімкін свого часу запропонував запровадити в Україні паралельно латинську і кириличну абетки. Таку ідею йому підкинув у розмові польський історик і журналіст Земовіт Щерек.
Такого ефекту, мабуть, і сам не очікував: відтоді дискусія навколо цього не вщухає. Дехто навіть наводить аргументи на користь такого заходу. Перший, суто психологічний: «Аби не так, як у москалів». Мовляв, кирилиця — це церковнослов’янська абетка, штучно створена Кирилом та Мефодієм і нібито завезена до нас із Росії. Утім, тут наявна плутанина понять: нашу теперішню писемність називаємо кирилицею суто умовно. Натомість, подивившись в інтернеті справжню церковнослов’янську кирилицю, побачимо суттєві відмінності.
Так, Кирило і Мефодій використали у своїй абетці літери давньоруської писемності, але додали до них грецькі та інші, ними вигадані. Такими літерами справді послуговувались писарі Московського царства, тепер їхню шкрябанину можуть прочитати одиниці навіть у самій Росії. Натомість українські документи козацької доби кожен тямущий сучасний українець читає без особливого напруження. Тож не ми перейняли їхню писемність, а вони нашу!
І другий аргумент на користь латиниці: мовляв, так іноземцям буде легше прочитати українські слова. А ось і ні! Освіченим українцям очевидна недолугість спроб застосування латиниці для відтворення слов’янського звукового ряду.
«Це започаткує знищення оригінальності самої мови, — застерігає перекладач Анатолій Омельченко. — У нас друга за досконалістю система графіки серед слов’янських мов після білоруської. Тобто 90% літер відповідають звукам, які вони позначають: що чуємо, те й пишемо. Латиниця істотно ускладнить систему письма: потрібно вводити величезну кількість спеціальних знаків для відображення фонетичних нюансів української мови, в якій багато м’яких, шиплячих, свистячих звуків. У підсумку це неминуче призведе до хаосу в правописі». І цьому є підтвердження.
Прикладом успішного переходу на латиницю зазвичай називають Туреччину. Але це порівняння вкрай некоректне. Адже історично власної писемності турки не мали, а з прийняттям ісламу користувалися арабською. Ці дві мови суттєво відрізняються, навіть не споріднені. І головна відмінність — цілковита несумісність набору звуків і літер, які їх передають.
Тож довелося мудрувати із граматикою, і вона вийшла така складна, що вивчати її було справжньою мукою — недарма у Туреччині за султанів 90% населення було неписьменним. Щоправда, і латиниця підходила туркам не ідеально, довелося доповнювати її численними значками, що передавали особливості турецької вимови: наприклад, слово «виноград» пишеться «ьzьm», а читається «юзюм».
А щодо поляків — вони що, пропонують і нам ускочити в ту саму халепу, в яку втрапили самі? Досить велика кількість українців більш-менш розуміє розмовну польську мову. А ось читати — починаються проблеми через специфічні значки та поєднання літер, що насправді позначають один звук.
Тому, не знаючи польського правопису, жоден іноземець не зможе прочитати більшість польських слів так, як їх вимовляють самі поляки! І на нас чекає те саме? Отак хочемо полегшити читання українських текстів для іноземців?
Тепер ще про одну халепу, в яку втрапили турки. Через перехід на латиницю більшість населення була вже не в змозі прочитати численні літературні та історичні пам’ятки султанської доби, і з часом їхня кількість зростала. Тепер ці пам’ятки можуть читати лише нечисленні фахівці зі спеціальною освітою.
І наостанок: чому приймали латиницю наші західні сусіди — чехи, словаки, словенці, хорвати, поляки, народи Балтії, хоч латинська абетка не відповідала звуковому ряду їхніх мов і її довелось істотно модифікувати? З політичних причин, через католицьку експансію із Заходу.
Тепер загрозу такої експансії відчуваємо зі Сходу. Здається, нелогічно? А поміркуємо: по-перше, втрачаємо майже всю нашу культурну спадщину, а це загрожує втратою національної ідентичності.
По-друге, старші люди будуть не в змозі досконало опанувати новий правопис. Тож вони потребуватимуть літератури, надрукованої звичними їм літерами — і знайдуть, її люб’язно нададуть з-за східного кордону! Бачите, як усе може повернутися?