Рішення про заборону демонстрації на вітчизняних телевізійних каналах російських серіалів, які на всі лади вихваляють героїку тамтешніх поліцейських, спецпризначенців, десантників, шпигунів, диверсантів — одне слово, захисників «єдиної та неділимої», ким завжди пишалася й лякала сусідів Росія, можна лише всіляко вітати.
Ефір справді потроху звільняється від культу бандитизму, насильства, людини зі зброєю. Замість обридлих пошрамованих фізіономій, у яких невтаємничений глядач навряд чи відрізнить негативного героя від позитивного, з’являються нові обличчя, образи, сюжетні лінії. І серед перших, що справді дуже втішає, дедалі частіше впізнаємо наших акторів.
Бачили ми їх і раніше. У безлічі художніх фільмів і серіалів. Часто знятих на вітчизняних студіях нашими ж таки режисерами на вітчизняній технічній базі, на вулицях нашої столиці. Але це лише видима частина айсберга. Дивишся на екран, радієш за своїх, за їхній талант, за те, як вписалися в ансамбль розкрученіших російських зірок. А події чомусь відбуваються в сусідній північній столиці, номери на авто теж трицифрові з позначками відповідного регіону, хоча довкола впізнаєш знайомі проспекти, будівлі, парки.
Назви серіалів згадати вже неможливо, та й потреби такої немає. Вони мерехтять перед очима мало не щодня. Така картина повторюється рік у рік. Щоправда, своїх із часом більшає, проте місце подій чомусь не змінюється. Ось і роз’їжджають українськими вулицями автівки героїв із зарубіжними номерами, переконуючи нас, що відбувається все деінде, тільки не в Україні.
Хтось заперечить: мовляв, дрібниця. Частково можна й погодитися. Північно-східні майстри кіновиробництва давно не гребують знімати фільми в Україні через відносну дешевизну технічного аспекту й місцевої робочої сили. А від збуту продукції на всеосяжних теренах однієї шостої суші значно більший зиск, який не порівняти з нашими масштабами. Бізнес є бізнес, і хоч у такий спосіб сторонам вдається досягти певного компромісу: і витрачені кошти з прибутком відбити, й акторський колектив так-сяк роботою забезпечити. Однак неприємний осад залишається. З відлунням остогидлої меншовартості.
Нині на пальцях однієї руки можна полічити наших акторів, які останніми роками відмовилися від участі в зйомках російських серіалів, хоч би якими нейтральними вони позиціонувалися їх авторами. Мужній крок і чітка громадянська позиція цих людей варта глибокої пошани. Бо не кожен з колег по цеху наважився кинути виклик ідеологічній індустрії країни, яка поставила собі за мету навіть не принизити морально, а знищити нашу Батьківщину в політичному, економічному, культурному сенсах.
Талантами наша земля не була й не буде обділеною ніколи. Порахуйте, скільки наших земляків лише останніми роками стали зірками в тій-таки Москві. Без них (прізвища їхні надто відомі, щоб називати) обличчя сучасного тамтешнього кінематографа вже й не уявиш.
А ось уявити українське кіно справді українським нам цілком до снаги. І не лише уявити глядачам, а й зробити його таким від «А» до «Я» силою таланту наших митців.