Нещодавно пішов другий рік життя нашого суспільства за новим Кримінальним процесуальним кодексом. Принципи гуманізму й захисту прав людини виписані в документі на перший погляд привабливо. Європейський підхід до кваліфікації правопорушень і покарань за них, злам залишених у спадок від старої системи стереотипів поліцейської держави можна лише вітати.
Не збираюся вдаватися в юридичні хащі, адже пересічній нефаховій людині розібратися в них дуже складно. Хоча й можливо. А ось зрозуміти суть і, головне, — кому стало легше жити за новими нормами, не до снаги навіть багатьом міліціонерам. Адже саме вони щодня стикаються з кричущими фактами браку будь-якого здорового глузду у… власних діях і роботі слідчих органів.
Найрезонанснішим прикладом стала втеча з-під домашнього арешту одіозного ректора податкової академії. Поговорили — й забули. Проте у повсякденні раз по раз трапляються пригоди, яких простою людською логікою пояснити не можна. Таким став і випадок із товаришем, якого посеред білого вихідного дня буквально під стінами одного зі столичних торговельно-розважальних центрів двоє молодиків схопили на банальному «гоп-стопі».
Пирснувши без зайвих балачок газовим балончиком в обличчя, вони привласнили пару сотень гривень і зарплатну картку. Кілька хвилин оговтання, телефонний дзвінок небайдужої бабусі — й орієнтування з описом негідників розлетілося міліцейськими патрулями. Затримали зловмисників за гарячим слідом у сусідньому супермаркеті під час спроби розплатитися поцупленою карткою. «Я аж заповажав нашу міліцію», — зізнався мені товариш.
Попередньо наряд зняв записи з відеокамер спостереження, у відділенні зафіксував свідчення очевидців і самого постраждалого, в ході обшуку виявив у хуліганів два ножі. Експертиза показала, що нападники — наркомани зі стажем, двома судимостями й відсидженими термінами. Зрозуміло, що за попередніми нормами КПК їхня подальша доля була б чітко окресленою черговим етапом і за∂ратованими вікнами.
Але тільки не тепер. Навпаки, далі починається найцікавіше і найсумніше водночас. Виявляється, для повноти процедури слід було провести ще й упізнання з підставними. Біда в тім, що з об’єктивних причин заявника не було вдома, коли по нього прибув наряд міліції: правоохоронці ладні були супроводжувати людину на впізнання.
Я особисто спілкувався з міліціонерами, які по телефону вмовляли товариша прибути до відділку саме того вечора. Інакше вони змушені будуть… відпустити злодіїв, вручивши їм повістки на наступний ранок. Отакої! «За новим кодексом ми змушені відпускати більше, ніж закривати, — розповів у приватній розмові лейтенант Михайло, сумно попередивши про ймовірні наслідки: — І ось побачите, скоро звичайним людям страшно буде ходити вулицями».
Так і сталося. Звичайно, наступного ранку ніхто, крім заявника, до райвідділу не з’явився. І лише тоді тих наркоманів оголосили в розшук. Тобто роботи додалося і рядовим патрульним міліціонерам, і кримінальному розшуку. А добропорядним громадянам — остраху. Бо хвиля злочинів, скоєних наркоманами, котрі не обтяжують себе будь-якими нормами цивілізованого життя, накриває нас дедалі сильніше.
Кому ж тоді вигідна подібна гуманізація? Навряд чи більшості нормальних людей. А такі собі виродки завтра за сто гривень підставлять ножа під горло вашій бабусі, дружині, дочці. А згодом у наркоманському притоні потішатимуться над здобутками цивілізації та правоохоронцями, які опинилися в заручниках безпорадності.
Цікаво, а коли травми в подібній ситуації заведуть людину на лікарняне ліжко й вона фізично не зможе бути присутньою на впізнанні або, не доведи Господи, ще далі, — злочинців би теж відпустили мало не з вибаченнями? Шкода, що не запитав про це у міліцейського лейтенанта.