ОБМІН ДОСВІДОМ
Як випускникам інтернатів допомагають адаптуватися до самостійного життя в Україні, Білорусі та Болгарії
Відомо, що коли дитина-сирота або позбавлена батьківського піклування стає повнолітньою і залишає стіни інтернатного закладу, в неї виникає безліч проблем. Найголовніша з них, за словами випускників, — відсутність житла. Та не менш болючими є проблеми із набуттям елементарних побутових навичок, влаштуванням на навчання або роботу, прийняттям самостійних рішень та відповідальності за власну долю. Звісно, цих дітей не кидають напризволяще, їм допомагають як держава, так і громадські організації та інші приватні структури. В різних країнах це відбувається по-різному.
Українським досвідом поділилася Юлія Чорна, координатор проекту «Отримай свій шанс» міжнародної громадської організації «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я». Вона розповіла, що проект уже півтора року реалізовується в Одеській та Вінницькій областях. Створювався він у відповідь на конкретні потреби випускників інтернатів, і саме тому є досить успішним.
Навіть заварити чай та зробити бутерброд для дитини-сироти буває проблемою. Фото з архіву редакції
Пані Юлія повідомила, що робота проводиться як з дітьми (близько 3 тисяч), які перебувають в інтернатах, і випускниками, так і з вихователями, соціальними працівниками, представниками обласних та місцевих адміністрацій, роботодавцями. У самих же випускників основними виявилися проблеми із житлом, працевлаштуванням та освітою. На жаль, держава не може забезпечити кожного випускника інтернату окремим житлом. Соціальні гуртожитки є, але місць у них усім охочим не вистачає. Тому учасники проекту переконані, що слід розглянути можливість надавати їм так зване транзитне соціальне житло, де молода людина мешкатиме 3-4 роки, допоки не розв’яже проблем із власним житлом. Для цього можна перепрофілювати певні обрані помешкання.
Виконавчий директор Державної агенції із соціальної допомоги Болгарії Івайло Іванов розповів, що до 2003 року в цій державі всі заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування, перебували під державним регулюванням. Проте у 2003 році прийняли закон, за яким ці повноваження передали місцевій владі. Держава виділяє гроші меріям міст, які мають право обирати організації, що працюватимуть із сиротами. Серед приватних структур та громадських організацій проводиться тендер. І на конкурсній основі діти почали отримувати набагато кращі послуги, ніж до того. У цій державі є план протягом найближчих 15 років взагалі закрити державні установи для дітей-сиріт, яких нині 250. Та вже є і відчутні здобутки: колишні сироти знайшли домівку в 903 прийомних родинах.
Координатор соціальних програм Білоруської асоціації клубів ЮНЕСКО Галина Бедуліна повідомила, що нині в Білорусі проживає 21 тисяча хлопців і дівчат, які з різних причин залишилися без батьківського піклування. Проте понад 18 тисяч з них влаштовані у родини опікунів, прийомних батьків, дитячі будинки сімейного типу та дитячі селища. І про це подбала саме держава. У Білорусі також є план у найближчі 15 років охопити посиротілих дітей сімейними формами виховання.