До урочища Ропачівка Селятинського лісництва веде знаменитий Шурдинський перевал, що крутим серпантином проклав шлях через Путильські Карпати. Спочатку дорога поспішає вгору, де на стрімких поворотах відкриваються безмежні простори — лише синє небо над зеленим океаном лісу і сині гори хвилями до обрію. Потім різко вниз, уздовж румунського кордону (он той хутір — вже територія ЄС), через річку Сучаву з її сліпучо-кришталевою водою, що біжить без упину.
Біля визначеної для конкурсних змагань ділянки, виокремленої з головного користування, вже зібрались на обласні змагання від кожного лісгоспу кращі майстри краю з лісозаготівельної справи. Вони вислуховують інструктаж — і так щоразу перед тим, як приступити до роботи.
Забити стовбуром кілок
— Мета змагань — показати досягнення у технічних навичках на лісозаготівлях, підвищити майстерність звалювальників лісу та престиж їхньої професії, — зазначає директор Путильського держлісгоспу Петро Фрей, що реєструє конкурсантів.
Учасники повинні були звалити дерево, зрізати вправно на стовбурі гілки, виконати монтаж нового ланцюга бензопили (це як для солдата в армії зібрати-розібрати на швидкість автомат — як зібрав, так і стрілятимеш), точно розкряжувати колоду під кутом, що вимагає ідеального суміщення верхнього і нижнього зрізу. Ці виробничі операції кожний лісоруб виконує щодня.
Звалювання дерев — найважливіший за значимістю етап у технологічному процесі лісозаготівельних робіт. Критерій перемоги дуже простий: представники журі у визначеному місці падіння стовбура забивають кілок, і звалювальник має так спрямувати дерево, щоб воно, падаючи, увігнало його в землю (сила удару, між іншим, дорівнює 5 тоннам).
Цього разу забити кілок не зміг ніхто. Сильний вітер розгойдував смереки. Стрункі 35-метрові, без сучка і задирки аж до самої крони, їхні стовбури дзвеніли на вітру як струни. Домогтися міліметрової точності було просто неможливо. Але ж лісоруб не обирає погоду — у виснажливу спеку і лютий мороз, дощ і вітер він працює в лісі, почасти тижнями, далеко в горах наодинці з природою (професія геть позбавлена комфорту).
Загалом звалювальник — головна особа у лісорубній бригаді, від його вправності залежить уся робота трудового колективу. Його завдання — акуратно зрубати дерево, правильно його завалити, дотримуючись схеми розробки лісової ділянки, і при цьому точно розрахувати траєкторію падіння, щоб нікого не травмувати. Заборонено валити дерево на стіну лісу. Попри несприятливі погодні умови учасники змагань швидко і вправно справлялися із завданням, намагаючись до всього зберігати молодий підріст, що оточував знизу 70-річні смереки, призначені для рубки.
А ви колись цілували руку принцесі?
Судив змагання звалювальник зі світовим ім’ям. Коли звучить прізвище Жебчук, лісоруби від Аляски до Австралії і від Камчатки до південних лісів Чилі з радісними вигуками підкидають догори каски на знак поваги і захоплення. Свого часу Костянтин Жебчук, що із села Долішній Шепіт Вижницького району, входив у п’ятірку кращих лісорубів планети. Брав участь у восьми міжнародних змаганнях (Фінляндії, Шотландії, Данії, Норвегії, Австрії, Швейцарії) у складі команд СРСР, а потім і України.
— А от першість Союзу, про яку мріяв, мені взяти так і не пощастило, — розповідає ас-лісоруб світового класу. — Кілька років поспіль всесоюзні змагання вигравав неперевершений звалювальник із Закарпаття Іван Іванович Пілат. А я йшов за ним другий. Ми виступали в одній команді за Україну і за Радянський Союз і, врешті, змагалися один з одним.
— Як ви забирали золото і срібло навіть у лісорубів Сибіру і Колими з їхніми вимушеними традиціями праці на межі людських можливостей?
— Так, нам, українцям, не було рівних на одній шостій частині планети. Отут, в урочищі Ропачівка, на республіканських змаганнях рівно 25 років тому я виборов у шанованого Івана Івановича титул чемпіона України. І от коли тривалими тренуваннями відшліфував майстерність до останньої, здавалося б, межі і вже сподівався на союзну перемогу — СРСР взяв і розпався. Але потім були перемоги на міжнародних змаганнях.
— А правда, що вас особисто вітала королева Англії?
— Маленька неточність — це була принцеса Данії на міжнародних змаганнях 1988 року. Але королев європейських держав я справді бачив зблизька. Вони нас, учасників світових конкурсів, завжди вітали теплими словами у своїх країнах. Бо професія лісоруба в пошані в усьому світі — на нашій праці поставали цивілізації, розквітали ім?перії, розвивались усі галузі промисловості.
Костянтин Дмитрович тривалий час працював у високогірному, найвіддаленішому Чемернарському лісництві Берегометського лісомисливського господарства. Він і нині працює в рідному лісгоспі, але вже відклав бензопилу і сів за кермо лісовоза. У 2009 році за вагомий особистий внесок у розвиток лісового господарства, підвищення ефективності лісогосподарського виробництва Указом Президента України Костянтин Жебчук був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Тепер перемагають його учні, демонструючи і в змаганнях, і в буденній роботі найвищу професійну майстерність. Приміром, талановитий і перспективний майстер, переможець тогорічних змагань з Вашківецького лісництва Костянтин Жолован.
— Рівень молодих навіть вищий за наш. У ліс прийшла потужна сучасна техніка, — зазначає світовий чемпіон.
Жінки і ліс — поняття несумісні
Лісозаготівельна справа мало чим за своєю суттю змінилася з прадавніх часів, хіба що сокири та механічні пили замінили бензопилами. З новим технічним оснащенням правила безпеки при лісозаготівлі стали ще жорсткішими. Професія лісоруба, особливо звалювальника, завжди була однією з найважчих і найнебезпечніших, вимагала постійної концентрації сили та волі, миттєвої реакції у небезпечній ситуації. Колосальний ризик, величезні фізичні і психологічні навантаження. До речі, до звалювальних робіт ніколи не допускали жінок. Жінки могли працювати на тракторах, у шахтах, але у лісі — ні за яких обставин. Тут усе може трапитись — і зустріч з диким звіром, до речі, також….
У змаганнях у Селятинському лісництві перемогла бригада з Берегометського лісомисливського господарства. Вона і представлятиме Буковину на XVI Всеукраїнському конкурсі-змаганні кращого за професією. В особистому ж заліку найкращим був звалювальник з Берегомета Ілля Понич. Він заслужено зірвав весь банк у 14 тисяч гривень, що призначили переможцю з душевної щедрості організатори змагань — чернівецька обласна організація Товариства лісівників України та Чернівецьке обласне управління лісового та мисливського господарства.
— Працюю в лісі вже 19 років, робота подобається, — розповідає чемпіон. — За зміну можу звалити 30—40 дерев. Рубаємо стиглі і перестиглі, які подекуди вже починають на кореню псуватися. Звичайно, я радий сьогоднішньому успіху. Це престижно. До всього, моя донька якраз вступає до педагогічного коледжу — буде чим оплатити її навчання.