Громадськість Полтавщини надавала і надає великого значення ролі профспілок у суспільно-політичному житті області. Впродовж десятиліть вони не дають місцевій владі всіх рівнів дрімати, через конструктивну співпрацю спонукають до спільної роботи на благо простих роботяг та їхніх сімей. Старші люди кажуть, що саме полтавські профспілки завжди були принциповими і безкомпромісними у виконанні своїх насущних завдань. Попри непросту ситуацію в країні, нині у їхніх лавах 250 тисяч «багнетів», переважно збагачених житейським і виробничим досвідом. Проте цього разу у переповненому залі з-поміж сивочолих представників було чимало й молодих, перспективних. Зокрема з ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», інших підприємств Кременчука. Їхні очі випромінювали завзятість і бажання щось змінити у цій ситуації. Щоб мрія багатьох співвітчизників про наше європейське майбутнє стала реальністю.
Наш народ виборов право на це — втілення європейських цінностей і стандартів. Події Майдану і звитяга Небесної Сотні вже у минулому, а позитивні зміни в країні поки що відбуваються зі скрипом. Порушуються конституційні права українців, зокрема право на високий рівень життя. Населення й надалі зубожіє. Не від хорошого життя в школах скасували харчування 1—4 класів. Громадськість уже готують до того, що подорожчають соціальний хліб, борошно, олія, крупи. Чи міг давньогрецький філософ Епікур уявити, що його теорію збагачення за допомогою обмеження через тисячі років реалізують не в його рідній Елладі, а в прадавній Скіфії із сучасною назвою Україна? Свої права треба обстоювати.
До готового хліба знайдеться губа
Розповідаючи про зроблене за звітний період, голова Полтавської облпрофради Леонід Вернигора говорив прямо. Спілчани піддалися тенденціям, що панують у нинішньому профспілковому русі. Втратили звичний для них наступальний темп і перейшли до численних угод, звернень, прохань, визначення позицій, декларування свого місця в суспільстві. Й не спам’яталися, як опинилися на узбіччі шляху, по якому повинні були рухатися, який визначений Конституцією та законом про профспілки щодо забезпечення прав і гарантій трудящих. Переоцінили значимість соціального діалогу, хоч це й дуже важливо. Тим часом у державі десятиліттями не переглядали генеральну угоду (між роботодавцями, владою і профспілками), натомість галузеві, територіальні не можуть бути своєчасно прийняті, бо попередніх угод немає. Фактично профспілки на сьогодні не мають власної нормативної бази. І кому вони подобатимуться, якщо погоджуються з комунальними тарифами, нікчемними пенсіями, мінімальними зарплатами? Можливо, відповідь на це запитання дасть з’їзд профспілок, що незабаром відбудеться.
До речі, розв’язання проблем у сфері праці облпрофрада вважала найголовнішим своїм завданням у звітному періоді. Ці проблеми нині далекі від задекларованого. За даними Л. Вернигори, в області лише 325 тисяч працівників мають постійні робочі місця. За їхній рахунок утримують 1,5 мільйона полтавців. Рівень безробіття тут становить 9,6%, але насправді він у рази вищий. Існує загроза подальшого скорочення робочих місць. Особливо це відчутно в галузі охорони здоров’я, де за скороченим графіком працює 7,8% працівників. У машинобудуванні підприємства працюють 3-4 дні на тиждень.
— Талановитий і терплячий народ, розуміючи всю складність ситуації в країні, готовий затягнути паски. Але ж не зашморг на шиї, — зауважив він.
Було ваше — стане нашим
На думку Л. Вернигори, ніхто не виправдає спілчан і за те, що позбуваються свого майна, власності, що створена, збудована їхніми руками або руками попередніх поколінь.
— Люди за власні страхові внески зводили санаторії, турбази, спортивні школи. Держава відібрала їх. Звели ми і будівлю для профкурсів — наших, полтавських. Держава і їх записала як «майно Державного фонду майна», — обурювався лідер полтавських профспілок.
Непокоїть його і поширення нелегальної зайнятості, недотримання норм безпеки праці на підприємствах, позбавлення працівників та їхніх дітей санаторно-курортного лікування. Сказав, що за звітний період полтавським профспілкам так і не вдалося домогтися ліквідації боргів із заробітної плати. Хоча деякі позитивні зрушення є. Наприклад, у транспорті й на комунальних підприємствах. Та все одно, попри запевнення влади, роботодавців, заборгованість працюючим полтавцям на сьогодні становить 31,5 мільйона гривень.
— Ми, напевне, єдина держава, яка контролює тільки своєчасність збору податків. А зарплата, мовляв, почекає. І ми не можемо поки що на це вплинути, — зауважив Л. Вернигора.
Ще він сказав, що упродовж п’яти років в області через невиплату заробленого виникали колективні трудові спори. Профспілки активно ставали на захист трудівників, навіть виходили з цим питанням на Кабмін. Нині в області укладено 2780 колективних договорів, ними охоплено 93% працюючих.
Спілчани постійно беруть участь в організації оздоровлення та відпочинку дітей краю. За п’ять років витратили на це 27 мільйонів гривень (утричі більше, ніж держава). Оздоровили за цей період 92 тисячі дітей. Крім того, власним коштом купують новорічні подарунки дітям учасників АТО, які мають інвалідність тощо. Чудово! Цю традицію треба продовжувати. Та через скорочення виробництв профспілкові фінанси вже співають романси. Занепокоєння викликає і стан справ з охороною праці в області. За словами Леоніда Михайловича, брак комплексного підходу в державному управлінні охороною праці та позбавлення профспілок будь-яких важелів впливу щодо захисту життя і здоров’я працюючих призвели до величезної кількості нещасних випадків. Зокрема в 2011 році їх було 242, у 2014-му — 211. З метою профілактики травматизму на рівні федерації проводили спеціальні навчання, курси. Сотні людей їх пройшли. Але цього недостатньо. Однак, щоб частіше проводити такі навчання, потрібні кошти.
Краще бути здоровим і заможним
Існують у краї проблеми і з медичним забезпеченням. Одна з них виникла через ухвалення Кабміном ?постанови про зменшення граничного нормативу забезпечення стаціонарними ліжками. Нині в області функціонує близько 12 тисяч ліжок, що становить 82 ліжка на 10 тисяч населення. Уряд категорично вимагає скоротити їх до 60. Загалом для області доведеться скоротити цього року 3 тисячі 200 ліжок, за якими — 8,5 тисячі працівників медичної галузі. Куди їх подіти? Йде до того, що незабаром хворому не буде в кого і за що отримати медичну допомогу.
До честі полтавських профспілок, останнім часом вони добилися поновлення на роботі 120 протиправно скорочених, тобто без будь-якого порушення трудової дисципліни, працівників. Разом з тим, у звітному періоді не вдалося зберегти сталою чисельність власних рядів. За п’ять років їх поменшало на 32 тисячі осіб. Відтік пов’язаний із реформуванням виробничих структур. Нині облпрофрада об’єднує 21 членську організацію, з яких діє 15, є ще 4 самостійні профкоми й кілька відомчих профорганізацій, з якими вона планує знайти спільну мову. За взаємною угодою рада співпрацює з профспілковими організаціями ПАТ «Лтава», Кременчуцького колісного заводу, ХК «АвтоКрАЗ», профкомом Південної залізниці.
До позитивного в роботі облпрофради можна зарахувати й зміцнення міжнародних зв’язків, налагодження співпраці з керівниками великих підприємств та обласної влади. Підтвердження цьому, що на конференції були присутні та взяли в ній участь керівник апарату Полтавської ОДА Микола Білокінь (до речі, теж член профспілки) й нещодавно обраний голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький. Він погодився підписати майбутню чотиисторонню угоду між роботодавцями, профспілками, ОДА і облрадою щодо концепції і взаємодії.
Отож поглиблення соціального діалогу між владою, роботодавцями і профспілками таки відбувається. Облпрофрада вже має трьох своїх представників в облраді, а незабаром їх там побільшає. Вони працюватимуть одразу в 10 комісіях. Це значить, що буде кому лобіювати інтереси автотранспортників, аграріїв, медиків, промисловців, хіміків, видобувників тощо.
І захистять, і допоможуть
Проблемні питання, що накопичилися в цих галузях, порушили на конференції та накреслили шляхи їх вирішення представники галузей: ЖКГ — Олександра Кириченко, автотранспорту (депутат облради) — Микола Первак, машинобудування та металообробки (член ради Федерації) — Валерій Пухай, хімічної та нафтохімічної — Ольга Колінько, освіти — голова райкому профспілки освітян із Решетилівки Михайло Мержицький, а також державної установи — Ірина Богуш.
Підбив підсумки конференції голова Федерації профспілок України Григорій Осовий. Він сказав, що полтавські спілчани достойно захищають простих людей, трудівників. І бажано було б звітувати про свою роботу не раз на п’ять років, а щоденно. При цьому основним здобутком усіх присутніх він вважає те, що завдяки їм люди не розчарувалися в спроможності й потрібності профспілок. Тоді як влада втрачає свій імідж і привабливість через таку економічну і соціальну політику. Голова федерації закликав не обмежуватися соціальним діалогом. І нагадав, що для профспілок і надалі першочергове завдання — допомагати людям з роботою. Тому що кожна людина повинна реалізувати свою здатність до праці.
За його даними, в Україні із 42 мільйонів тільки 7,9 мільйона людей мають постійну роботу. А щоб зумовити економічний розвиток, зайнятими мають бути хоча б 17—18 мільйонів українців. Григорій Осовий принагідно поінформував колег про свою співпрацю з урядовими організаціями, депутатами ВР України, спрямовану на лобіювання інтересів трудящих. Про роботу над Трудовим кодексом, до якого з подачі профспілок було внесено 1700 поправок. Покритикував владу і разом із тим закликав до тіснішої з нею співпраці. Тому що, сказав він, «ми не на острові. Вся наша діяльність — трудящим України, їхньому процвітанню».
Про те, що нинішня облпрофрада здебільшого впоралася з поставленими завданнями, заявили всі присутні. Відкритим голосуванням було обрано новий її склад. А очолити її знову попросили Леоніда Вернигору, який тягне цей нелегкий плуг уже 33 роки поспіль.