Понад два роки тому після прийняття справ новою командою виконавчої влади на Волині було проголошено програму фінансової підтримки виробників сільгосппродукції. Зокрема селянських родин, які утримують трьох і більше корів.
Нині в регіоні вже склалася чітка тенденція до скорочення кількості великої рогатої худоби у приватних господарствах. І телятам, і коровам дедалі частіше вішали на шию «червону краватку». Бо на український ринок тиснуло ввезене з-за кордону невідомого походження дешеве м’ясо. А ціни на проданий заготівельникам літр молока були значно нижчими, ніж на літр залитої у пет-пляшку води. Не дивно, що з іронічної подачі якогось жартівника оголошену обласною владою фінансову підтримку власників корів почали називати не інакше, ніж «програма «Му-му». З натяком на печальну долю знаменитої дворняжки Муму.
Нині поліське село, що вже майже забуло про колишню хутірську хазяйновитість, часто опускається у злидні, зневіру, запустіння. Бо роботи в ньому, як правило, немає. А саме вона не тільки дає людині зарплату, а й утверджує її людську гідність.
Заклик обласної влади не зводити корів таки почули. Бо якщо у вересні 2011-го в області було 860 власників особистих селянських господарств, в яких утримували три і більше голови ВРХ, то нині таких — вже 2723. І рябульок вони утримують вже не 860, як це було ще відносно недавно, а 9236. Істотна різниця!
Це результат, звичайно, не тільки реалізації обласної Програми підтримки особистих селянських господарств області на 2012—2016 роки, а найперше — працьовитості самих селян. Які уже нікому, здається, не вірять. Але на цей раз владі таки повірили. Адже на Волині, в усякому разі, відповідно до програми «Державна підтримка галузі тваринництва» більш-менш регулярно відчували підтримку 2012-го. І на початку цього року область уже погасила зареєстровану в органах Державного казначейства за минулий рік кредиторську заборгованість перед власниками особистих селянських господарств. Зокрема, як дотація за молодняк 6,2 тисячі волинян виплачено 2,9 мільйона гривень. Ще 264 тисячі гривень державних коштів за закупівлю доїльних апаратів отримали 60 власників особистих селянських господарств. А всього ж на доїння апаратами, отриманими від влади, уже перейшли понад три сотні родинних ферм.
Порівняно із 2010-м торік в області втричі збільшилося і фінансування агропромислового комплексу з місцевих бюджетів. І це абсолютно нормально. Адже практика Євросоюзу показує: країна, яка дбає про продовольчу безпеку, без дотацій свого агровиробника не залишає.
Але підтримувати селянина можна не лише через прямі грошові вливання. Саме тому Волинська облдержадміністрація нині внесла пропозицію законодавчо змінити статус родинних тваринницьких ферм. Адже однією із проблем, яку на рівні області вирішити неможливо, залишається офіційне визнання зайнятості господарів, які не опустили рук і на своїх дворах та паях продукують для нас молоко, сметану, сир, м’ясо. Продукти ці, звісно, не зникають у космосі, їх споживають у країні.
Отож ті, хто робить наше життя ситнішим, на переконання волинян, заслуговують відповідного пошанування. Тому на часі зміни до Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно з яким сімейній (родинній) фермі, де працюють члени однієї сім’ї, що утримують поголів’я від трьох і більше корів, слід надавати статус самозайнятого господарства. Це дасть змогу в майбутньому вирішувати питання пенсійного забезпечення селян. Пропонується зокрема зараховувати стаж роботи принаймні одному членові родинної ферми, котрий не має іншого постійного місця роботи. З урахуванням цього слід також внести зміни до законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалення таких поправок до законодавства також надасть можливість господарям родинних ферм у разі припинення їхньої діяльності набути статусу безробітного і звертатися до відповідних органів по соціальну допомогу. «Для мене буряки, картопля, морква, корови з «програми «Му-му» — не самоціль. З економічної точки зору їх краще виробляти у великотоварних комплексах із високим рівнем механізації та інновацій. Просто люди повинні працювати, — не приховує своєї точки зору на дрібнотоварне виробництво очільник виконавчої влади області Борис Клімчук. — Головне для влади — дати людям шанс, аби вони давали раду собі і своїм сім’ям. А ще — щоб вони довше жили. Бо державна допомога — не головне. Людина повноцінно живе доти, доки має власну гідність, шанує себе і… працює».
Та чи підтримають наші народні депутати ці зміни?