ПРЕЦЕДЕНТ
Українські моряки вважають, що боротися гуманітарними методами із сомалійськими піратами — марна річ
На одному зі слайдів, що демонструвалися під час практичного семінару, проведеного в Одесі фахівцями Центру судноплавства НАТО, можна було прочитати: «2000 сомалійських піратів грабують світову економіку». Схоже, що у цій сентенції немає жодного перебільшення. Через дії сомалійських піратів світова економіка щорічно втрачає 7 мільярдів доларів. Ростуть також апетити тутешніх корсарів. Лише за останні три роки середня вартість викупу захопленого судна збільшилася від 3 до 5 млн доларів.
Україну ця напасть зачіпає переважно через те, що ставить під загрозу життя й здоров’я її моряків, які не мають змоги працювати на давно cпочилому «в Бозі» вітчизняному флоті. Отож тисячі українців наймаються до іноземних судновласників і ходять по всіх закутках Світового океану, включно із лиховісною Аденською затокою. Загалом у полоні африканських морських розбійників побували 80 наших мореплавців, 12 з яких утримують там і зараз. Тож провести антипіратський семінар саме в морській столиці України були всі підстави.
Проти кулемета — барикадування
На перший погляд це може видатися парадоксальним, але експерти НАТО пропонують... «гуманітарну відповідь морському піратству». Два роки тому була започаткована однойменна міжнародна програма. Йдеться про те, що слід робити морякам та всім, хто виявляється втягнутим до піратських інцидентів, аби пережити це лихо з найменшими втратами. «Ми разом із натовцями готуємо українських моряків до потенційної проблеми», — каже Ігор Сафін, генеральний директор компанії Ві Шипс, що займається морським менеджментом.
Арсенал, яким пропонують користуватися морякам у разі небезпеки, доволі розмаїтий: водяний захист, барикадування містка, використання цитаделі (спеціальне приміщення, у якому можна сховатися від нападників), а також проведення судна у складі конвою та під охороною спецназу. «Останнє найбільш ефективне, — каже Ігор Сафін, — оскільки пірати, побачивши озброєну охорону на борту, втрачають охоту підходити до судна». Але про те, щоб припинити саме існування морських розбійників в Аденській затоці, наразі ніхто мову не веде. «Військово-морські сили країн НАТО і ЄС борються насправді із симптомами, утримують ситуацію від погіршення», — констатує представник європейського офіса Центру судноплавства НАТО Стейн Олав Хагалід.
Українським морякам, що пройшли крізь піратське пекло, цього видається замало.
Кадри із презентації Міжнародної програми «Гуманітарна відповідь морському піратству».
Це чистої води тероризм
«Стріляють одразу без балачок!» — ділиться своїми ще свіжими спостереженнями старший механік теплохода «Бліда» Станіслав Яценко. Минуло всього три місяці відтоді, як він визволився із 10-місячного піратського полону. Беззахисне цивільне судно нападники захопили хвилин за 20. Цілковитою дурницею у тій ситуації було б хапатися за пожежні шланги чи багри. Навіть колючий дріт міг зрештою тільки погіршити становище команди — нападників він не спинив би, але розлютити б зміг. «Шланги можна було використовувати у Малакській протоці, коли пірати з ножами нападали, — каже моряк, — а тепер, коли у них купа автоматів та гранатомети, — це не актуально».
«Щоб цього не трапилося, на судна треба ставити озброєну охорону —тільки це допомагає», — каже капітан «Бліди» Валентин Дудник. — Навіть коли судно у конвої — його все одно можуть вихопити».
«Організація самої роботи в каравані неправильна, — вважає ще один український капітан Валерій Євстюнін, — якщо у вас головне судно —військовий корабель, а за ним —десяток цивільних суден, то останнє чи передостаннє з них пірати вихоплюють доволі успішно. Доки військовий корабель відреагує — вони вже беруть заручників — і тут уже нічого не вдієш». Євстюнін каже, що неодноразово був свідком безпорадності військових при піратських нападах — реагували надто пізно, аби спрацювати на випередження. Причину невдач капітан вбачає тільки в поганій організації дій: «32 військових кораблі — їх можна розставити таким чином, що, маючи сучасну техніку, піратів завжди можна вистежити».
Рецепт капітана В. Євстюніна проти сомалійських піратів такий: «Передусім слід перевести піратство у розряд міжнародного тероризму — тоді і ставлення буде відповідне».
Конвенція про вільне застосування зброї проти піратів, про зберігання та застосування зброї екіпажем, а також можливість переслідувати нападників у територіальних водах Сомалі — такими мають бути елементи безпеки в Аденській затоці, на думку моряка, котрий знає, як діють пірати: «У мене на очах на рейді Салалаха вони захопили судно і відвели його у Сомалі. При цьому військовий корабель вийшов з порту лише за 40 хвилин».
А флібустьєр зовсім невеселий...
Представник Міжнародної програми «Гуманітарна відповідь морському піратству» Рой Пол демонструє зображення мультяшних та кінематографічних піратів і запевняє, що з реальними морськими злодіями з Аденської затоки вони не мають нічого спільного. У сомалійських розбійниках немає ж бо нічого ані кумедного, ані романтичного.
«Мавпа, вона і є мавпа», — вже зовсім прямо і повз політкоректність дає їм визначення стармех Станіслав Яценко, котрий мав нагоду 10 місяців поспіль спостерігати їхній побут та звички: «Постійно жують наркотичну траву. Вони навіть між собою стріляються. У нас на захопленні було два чоловіки — вони загинули — між собою перестрілялися. Вони не можуть поділити гроші». Причому гроші ті — сльози навіть за українськими мірками: «Ті, хто нас охороняв, отримали суму дуже маленьку — всього по тисячі доларів за 10 місяців — решту (а вартість викупу становила 2,6 млн доларів. — Прим. «УК») забрали певні люди». Схоже, що на травку для варти ці самі «певні люди» витратили більше, ніж на преміальні своїм бойовикам: «Щовечора близько 4—5 години привозилася трава пучками. За 10 місяців вони за цю травку заплатили більше 200 тис. доларів. Шкода їх, тільки я не хочу їх ніколи більше бачити навіч», — резюмує С. Яценко.
Втім, озброєні дикуни — це лише частина піратського загалу: «Є серед них і грамотні люди — знають електроніку, навігацію, добре знають англійську, вміють спілкуватися». Саме вони й забезпечують добре налагоджену розвідку: «Наше судно у них на замітці було ще з 22 грудня, а захопили у січні».
Капітан Євстюнін згадує, що, аби відірватися від піратів, вимикав прилад автоматичної ідентифікації судна — АІС. «Він показує, де перебуває, яким курсом рухається судно, — цим приладом пірати користуються дуже ефективно».
Високі технології на службі піратів — це один із загальних викликів сучасному суспільству. Люди, котрі відчули його на власній шкірі, вимагають якомога жорсткішої відповіді на нього.
Особливості національної безпорадності
…Гарною залою пустили скриньку, в яку можна було кинути кілька гривень на спорудження корвета «Володимир Великий». Зважаючи, що вартість корабля становить чверть мільярда євро, такою скринькою слід було б обнести всю Україну, аби нашкрябати бодай відчутну для будівництва суму. Зате коли, як планується, у 2016 році цей корвет спустять на воду, він зможе нести службу у складі інтернаціональних військових сил для захисту цивільних суден від піратів. Інакше кажучи, на підтримку рідних ВМС найближчі чотири роки українським морякам не варто розраховувати.
Либонь, ще менше шансів вони мають на те, аби працювати на вітчизняному торговому флоті. Саме цю обставину українські моряки нерідко називають одним з найбільших чинників ризику.
«Безумовно, це допомогло б морякам працевлаштуватися, але в жодному разі не розв’язало б для них проблеми піратських нападів, — відповідальний секретар національної групи Міжнародної програми «Гуманітарна відповідь морському піратству» Олександр Димитревич не схильний абсолютизувати лихо, спричинене відсутністю національного флоту. — Пірати нападають незалежно від прапора, національної належності судна, кольору шкіри чи віросповідання». Однак експерт визнає, що інтернаціональні екіпажі, у складі котрих зазвичай і працюють українці, мають додаткове слабке місце: «У нас є досить прикладів, коли залежно від національності екіпаж дробився на групи, і групи ці вели себе абсолютно по-різному. А пірати, будучи непоганими психологами, використовували цю обставину для маніпулювання екіпажем, надаючи привілеї одним групам і принижуючи інші».
У розряд привілейованих українські бранці не потрапляють. «Нам було гірше за всіх, — пригадує обставини нещодавнього полону капітан Дудник. — Ми були небезпечними для піратів, і нас тримали на капітанському містку — ми спали на підлозі всі ці 10 місяців. Алжирцям (це була більша частина екіпажу. — Прим. «УК») дозволили жити у каютах».
Вижити, каже капітан, допоміг одеський жарт та більшовицьке виховання. Ось тільки традиційне для більшовиків почуття інтернаціоналізму пірати таки понівечили.
«З алжирцями не хочу навіть спілкуватися, — каже стармех С. Яценко, — найгірші люди, яких я бачив». Однак моряк зауважує, що алжирський уряд відразу після інциденту вислав за своїми моряками спеціальний літак. Українцям на такий комфорт розраховувати не випадало. Громадяни морської, але безфлотної держави, вони від початку позбавлені конкурентних переваг на морському ринку праці. «Наші моряки часто змушені працювати на борту не зовсім відповідальних судновласників, котрі нехтують заходами безпеки, економлять на охороні», — каже Олександр Димитревич.
Приречені на перебування у групі ризику, українські моряки жадають від світової спільноти — бо більше нема від кого — більш жорсткої відповіді сомалійським піратам, ніж суто гуманітарна. Але у Сомалі великої нафти немає.