ФОТОРЕПОРТАЖ
Коли по шибках, мов по барабану, вибиває свої імпровізації видатний ударник Дощ, раптом виринає в пам'яті: "Чи любите ви Брамса?". Щось підштовхує до книжкових домашніх полиць, до заголовків інших романів Франсуази Саган - "Здрастуй, смутку", "Чарівні хмари", "Ангел-охоронець", "Трішки сонця в холодній воді", "Прощай, печале", які виструнчуються в один рядок: штрихами до портрета Осені...
Яке коштовне для душі те "трішки сонця", щоб зафарбувати меланхолійний настрій барвами творчої наснаги. Останніми роками Осінь у Києві чомусь не щедра на проміння, у 
її лісах нечасто бігають сонячні зайці, а в гардеробі не завжди вистачає золотавих і червонясто-бордових одяганок для усіх дерев і кущів. Тому полюємо на погожі дні, коли особливе сяйво храмових куполів, на краєвиди в столичних гаях і парках, яким пощастило на ексклюзивні кольорові строї. Там дитина пізнає божественний почерк Творця, фантазії й майстерності якого немає меж, за одним листочком. Горобина на гілці щось приховує за червоними кетягами трикрапок. Зустрівшись із поглядом білочки, забуваєш про автомобільну метушню на дорогах...
А мені цьогорічна осінь подарувала наприкінці жовтня в рідному краї фієсту бабиного літа: стільки її павутин одразу ще не зустрічала. На тих видимих і невидимих срібних струнах звучало багатоголосся тиші. Схоже на мелодії Брамса, Чайковського, Вівальді чи ті неповторні музичні композиції, якими озвалося далеке дитинство.