Валерій ГІРІЙ,
начальник відділу радіаційно-екологічного
контролю Центральної геофізичної обсерваторії
імені Бориса Срезневського, кандидат
фізико-математичних наук,
Олександр КОСОВЕЦЬ,
почесний працівник Гідрометслужби України,
член ученої ради Українського географічного товариства
Питання стану радіоактивного забруднення довкілля залишається болючим для населення України. Трагічні події квітня 1986 року, які завдали значної шкоди довкіллю та негативно позначилися на здоров’ї людей, настільки глибоко закарбувалися в нашій свідомості, що їх відлуння й досі відчувається щовесни, коли до організацій гідрометслужби надходить багато стурбованих запитів щодо радіаційної ситуації у країні. Необхідно визнати, що така стурбованість не завжди буває безпідставною. Досить згадати гучні події останнього десятиріччя — аварію на АЕС Фукусіма-1 2011-го, масштабні лісові пожежі на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення у 2015 та 2020 роках, викид радіонукліду рутенію-106 2017-го з невідомого джерела за межами України, вибух на військовому полігоні в Архангельській області РФ у 2019-му, які супроводжувалися надходженням радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Не варто забувати, що наявність атомних електростанцій на території країни та за її межами становить потенційну загрозу радіаційного забруднення довкілля у разі виникнення нештатних ситуацій.
Здійсненням систематичного радіаційного моніторингу довкілля в нашій країні займається національна гідрометеорологічна служба України, що виконує регулярні спостереження на розгалуженій мережі, яка охоплює всю територію держави.
Хоч початком радіаційно-екологічного моніторингу навколишнього середовища в Україні багато хто вважає сумний рік Чорнобильської катастрофи, насправді організація мережі спостережень за радіо-активним забрудненням довкілля належить ще до 1960-х років. Її створення було зумовлено необхідністю оцінки наслідків використання ядерної енергії в різних сферах діяльності людини, передовсім випробувань ядерних вибухових пристроїв в атмосфері.
Радіометрична мережа української гідрометслужби починалася з 16 пунктів спостережень, а 1985 року складалася вже з 188 пунктів контролю рівнів гамма-випромінювання та 29 пунктів спостережень за забрудненням повітря.
Аварія на Чорнобильській АЕС дала додатковий поштовх розвитку системи радіаційного моніторингу в Україні. На державну гідрометеорологічну службу з огляду на досвід радіаційних спостережень попередніх років було покладено завдання оцінки стану радіоактивного забруднення території країни.
Фахівці служби брали активну участь в оцінці масштабу наслідків Чорнобильської катастрофи, виявленні та уточненні контурів зон радіоактивного забруднення. Отриману інформацію брали за основу під час розроблення програм заходів протирадіаційного захисту населення. Хочеться із вдячністю згадати висококваліфікованих та відданих справі спеціалістів, внесок яких у ліквідацію наслідків аварії та розбудову радіометричної служби неможливо переоцінити. Згадаємо насамперед покійних Тамару Пряміцину і Валерія Деревця, а з нині живих — Володимира Корнійчука та Леоніда Табачного.
Нині в коло завдань гідрометеорологічної служби в царині радіоекологічного моніторингу входять здійснення загальнодержавного моніторингу стану приземної атмосфери та поверхневих вод на території України, а також незалежний моніторинг стану навколишнього природного середовища навколо діючих атомних електростанцій. У сферу постійної діяльності залучено 163 станції спостережень за рівнем гамма-фону, 51 пункт контролю радіоактивного забруднення атмосферних випадань, сім пунктів контролю повітряних аерозолів. Радіаційно-екологічний моніторинг поверхневих вод України охоплює Дніпровську водну систему, річки Південний Буг та Дунай, водні об’єкти у зонах впливу діючих АЕС.
На жаль, радіаційний моніторинг не належить до пріоритетів держави. Упродовж останніх 30 років оснащення мережі необхідними приладами, засобами радіаційного конт-ролю й аналітичним обладнанням фактично не здійснювали, і можливості гідрометслужби ефективно виконувати функції моніторингу довкілля з метою протирадіаційного захисту населення й охорони довкілля рік у рік скорочувалися.
На сьогодні вкрай актуальне розроблення державної програми створення сучасної автоматизованої системи радіаційного контролю, яка нарешті дасть змогу отримувати дані рівнів гамма-випромінювання у режимі реального часу. Деякі кроки у цьому напрямі здійснюють уже зараз. Та це лише один з етапів оновлення. Для повної реновації системи радіаційного моніторингу конче необхідно насамперед здійснити переоснащення аналітичних лабораторій для впровадження сучасних методів визначень широкого спектра радіонуклідів штучного і природного походження, які мають контролювати у природному середовищі відповідно до вимог міжнародних стандартів радіаційної безпеки.
Насамкінець хочемо заспокоїти читачів «Урядового кур’єра»: радіаційна ситуація в Україні стабільна, більшість показників забруднення за абсолютними значеннями навіть нижчі, ніж у передаварійний період. Нічого дивного, адже напередодні аварії на ЧАЕС у довкіллі ще залишалася значна кількість продуктів ядерних випробувань, які сильно забруднили навколишнє сере-довище. Нині ж внаслідок природних процесів самоочищення та розпаду радіонуклідів на всій території України рівні забруднення фактично фонові. Більшість надзвичайних подій, про які ми згадували на початку, справді спричиняли короткочасне підвищення вмісту техногенних радіонуклідів у повітрі, проте їх концентрації залишалися набагато нижчими за допустимі рівні, отже не становили небезпеки для здоров’я людей та дов-кілля.