Десять днів, проведених в Ізраїлі, дали мені багато цікавого пізнавального матеріалу, яким частково вже поділився з читачами «Урядового кур’єра» («Місто трьох релігій», №82 від 27.04 19р., «Репатріанти» №88 від 14.05.19 р. «Шалом, Цахал», №97 від 25.05.19 р., «Країна манни небесної» №121 від 28.06.19 р.). Але поїздка до цієї країни ще й спонукала до багатьох роздумів. Наприклад, був вражений, як місцеві жителі навчилися заробляти не лише на релігійному (найбільш відвідуваним містом Ізраїлю, що приймає щороку майже 78% гостей, залишається Єрусалим), а й на оздоровчому, морському, навіть сільському туризмі.

Країна, яка займає лише 22 072 квадратних кілометри, з населенням трохи більш як 8,5 мільйона осіб (148-ме місце у світі за територією і 95-те — за населенням), притягнула до себе торік понад 3,5 мільйона туристів, які поклали в її державну скарбницю понад 20 мільярдів шекелів (або 5,6 мільярда доларів). Це сприяло тому, що додана вартість (доходи мінус витрати) в індустрії туризму були вищими, ніж в алмазній промисловості Ізраїлю. За словами міністра туризму  Яріва Левіна, в 2017 році (торішніх даних не знайшов) було створено додатково 25 тисяч робочих місць. Загалом у туристичній галузі країни працює нині близько 200 тисяч ізраїльтян.

Шоб ви не сумнівались

До речі, понад 60% території Ізраїлю, яка розташована одразу в п’яти кліматичних зонах, займають посушливі землі й напівпустельне плато Негев, яке переходить у гірські масиви. Але місцеві жителі обожнюють цей випалений сонцем простір, який вони перетворили на розвинену територію відпочинку в усіх її виявах — від добре маркованих маршрутів для екстремалів до розкішних готелів з басейнами і спа-салонами.

Ізраїльтяни, наприклад, можуть похвалитися найбільшим на планеті і знаменитим на весь світ кратером Махтеш Рамон  — проваллям завглибшки півкілометра, завдовжки 40 і завширшки 12 кілометрів. До 1994 року тут неконтрольовано видобували глину, гіпс та пісок, внаслідок чого в регіоні виникли екологічні проблеми. Але євреї не були б євреями: вони зрозуміли, що Махтеш Рамон може давати більше користі як мальовнича природна пам’ятка. Тому в 1998 році кратер став геологічним заповідником, у якому, згідно з розробленим планом, відновили та зберегли природний ландшафт, а також популяцію диких тварин.

Нині Махтеш Рамон милує око туристів, які зупиняються тут на відпочинок, марсіянськими пейзажами. Багато гостей виявляють бажання спуститися на дно кратера, щоб випити під тентом бедуїнського трав’яного чаю чи кави з кардамоном. І доки вони насолоджуються напоями, гіди запевняють гостей, що один зі схилів Махтешу Рамону Мінсара — космодром прибульців з інших планет.

І як кажуть в Ізраїлі, шоб ви не сумнівались, охочих здійснити дводенну (!) екскурсію до Махтешу Рамону — провести ніч у самоті під зоряним небом у бедуїнському наметі, зустріти схід сонця на стіні кратера, повечеряти й поснідати — вистачає. За 420 шекелів (за нинішнім курсом 121,8 долара, або 3045 гривень). Учімося, українці! У нас таких рамонів, навіть кращих, можна з десяток знайти. За бажання! Але ми такі кратери (ями, провалля, печери тощо) завалимо сміттям чи іншим непотребом і навіть не подумаємо на них заробляти гроші.

Природна лікарня

Рухаймося далі країною разом із туристами, як віддають перевагу морському або оздоровчому туризму. Один із популярних об’єктів Ізраїлю — Мертве море, або природна лікарня, що допомагає в разі багатьох захворювань, особливо шкірних та ревматичних. Місцеві курорти не мають світових аналогів у зв’язку з унікальністю цієї водойми. І хоч морем її назвати важко (це озеро, заповнене ропою), відпочити тут на чистому  пляжі біля води годину-другу приємно.

Але найбільше мене на Мертвому морі вразив магазин косметики: вийти звідти без покупки і подарунків майже неможливо. Особливо представницям слабкої статі. Продавчині переконають навіть найскупішу туристку, що вона обов’язково мусить купити наприклад лікувальну грязь, за яку отримає на кордоні (під час повернення до своєї країни) компенсацію.

Я привіз додому один з пакетиків із гряззю для брата дружини, в якого часто болять суглоби. Чи допомогла посилка з Мертвого моря родичеві, не знаю. Але пляшку горілки за його успішне лікування ми випили із задоволенням.

А океан позитивних вражень отримав не від Мертвого моря, а від національного парку Ган Ха-Шлоша — так званого парку трьох озер, відомих більше за арабською назвою Сахне («гарячий»). На його території три водойми, температура в яких не опускається навіть узимку нижче за 28 градусів тепла.

Ган Ха-Шлоша — це не лише каскади водоспадів, зелені галявини, тінисті алеї, прозорий струмок, кам’яні мости між озерами і всі можливі блага цивілізації, а й один із двадцяти красивих парків планети, за версією журналу «Тайм». Я присвятив відпочинку на Сахне цілий день. І дуже був задоволений, бо, по-перше, у квітні тут сонце світить лагідно, а не пече нещадно. По-друге, теплі підводні джерела і струмки, що живлять озера, стікаючи з гори Гільбоа, роблять купання приємним. По-третє, такого шашлику, як у Ган Ха-Шлоша, я не куштував давно. І нарешті, по-четверте, зануривши ноги у воду, безплатно отримуєш пілінг, який роблять тобі… зграйки риб, що бавляться у водоймах. Це зовсім не боляче (часом трохи лоскітно), але після такої процедури шкіра на ногах стає дивовижно гладенькою і м’якою.

До речі, для повноцінного відпочинку біля трьох озер (в окремих місцях їх глибина доходить до восьми метрів, а довжина найбільшого — майже 100 метрів)  створено всі умови: на зелених галявинах облаштовано майданчики з дерев’яними столами і лавочками, спеціальні місця для барбекю, навіть душові кабіни й туалети, від яких зовсім не смердить. І все це одноденне задоволення коштує 185 шекелів (51,8 долара, або 1326 гривень).

Бахайські сади

Про мій відпочинок на Сахне, як і про десятиденне перебування на святій землі, потурбувалася родина Пекерманів з ізраїльського міста Хайфа. Тому, що зібрав такий цікавий матеріал, теж завдячую Едуарду й Маргариті. А ще їхнім друзям і знайомим, колишнім громадянам України, які нині живуть в Ізраїлі.

До речі, Хайфа — третє за важливістю місто країни, головний глибоководний її порт (усі круїзні середземноморські лайнери заходять сюди на кілька днів) та адміністративний центр. Розповідати про Хайфу можна довго, але наостанок скажу, що місто — духовний центр і місце прощі вірян однієї з наймолодших релігій світу бахаїзму (там розташована усипальниця засновника релігії Сеїда Мухаммада Алі Ширазі).

Бахаїзм — друга після християнства найпоширеніша релігія за кількістю країн, де живуть її віряни. Але як запевнив екскурсовод (я приєднався до однієї з російськомовних груп на території Бахайських садів), в Ізраїлі бахаї не живуть. Вони зібрали пожертви на десятирічне будівництво сучасного восьмого дива світу 250 мільйонів доларів.

Розповісти про Бахайські сади не зможе навіть найталановитіший письменник. Їх, як і схід сонця в морі, в горах — будь-де —  потрібно побачити. Лише тоді зрозумієш, що таке рай на землі. І жителі Хайфи, як і всього Ізраїлю, пишаються, що живуть у цьому раю. Ми, українці, можемо їм по-дружньому позаздрити. Із 9 лютого 2011 року, коли між Тель-Авівом та Києвом було скасовано візовий режим, туристи з берегів Дніпра виявляють, окрім заздрощів, ще й великий інтерес до святої землі. Статистика засвідчує, що потік туристів у цю країну зріс майже вдвічі.

Раджу і читачам «Урядового кур’єра» здійснити таку поїздку до Ізраїлю. Не пошкодуєте!