Справді, головнішого питання для сучасного розвитку країни, ніж активне просування експорту товарів та послуг, таки немає. Саме від нього залежить і робота різних галузей, і стан фінансово-банківського ринку, включно з курсом гривні та якістю життя пересічних громадян.
Майже втративши великий російський ринок, і недостатньо закріпившись на ринках країн Європи після початку дії Угоди про асоціацію Україна-ЄС в частині поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, наша країна ризикує стати державою-імпортером або лише сировинним експортером.
Тому останнім часом неодноразово порушували питання експорту, тож чимало й сталося. Адже новий уряд під керівництвом Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана першочерговим завданням для себе обрав вироблення експортної стратегії України — документа, що забезпечуватиме просування на світові ринки наших товарів і послуг.
«Останні два роки нашого життя показали, що ми виявилися не готовими до змін вектора зовнішньої торгівлі. Про це красномовно свідчать і цифри: зовнішній товарообіг України у 2015 році порівняно із 2014-м упав на 30%. Тому ми маємо створити систему державної підтримки експорту, почавши діалог із бізнесом», — заявив у Києві на «круглому столі» щодо проблем розроблення Національної експортної стратегії України перший віце-прем’єр — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів.
Урядовці заявляють, що на створення такої стратегії необхідно 100 днів, і вони з нетерпінням очікуватимуть різних пропозицій від бізнесу та експортерів, адже саме вони не теоретично, а на ділі знають усі білі плями та негаразди зовнішньої торгівлі та діалогу з нашою владою.
Цього часу замало чи, навпаки, забагато? Які перепони створює влада щодо активізації експорту? Чи використовують представники бізнесу необхідні механізми та волю для поліпшення збуту своїх товарів і послуг за кордон? На запитання «УК» шукав відповіді у представників усіх сторін, які брали участь не лише у цьому «круглому столі», а й у другому Національному форумі з підтримки експорту, що також відбувся в Києві за підтримки Торгово-промислової палати (ТПП).
Є і лебідь, і рак, і щука…
Із виступів різних спікерів, які представляли галузеві об’єднання та окремі підприємства, можна було зробити один висновок: в України дуже мало часу для розроблення та впровадження стратегії. Дещо майже втрачено. Приміром, великий ринок Ірану. «Через провальну в цьому питанні політику уряду ми одна з трьох країн, яка не зняла торговельних санкцій з цієї держави. Наприклад, Росія це зробила надшвидко і підписала з керівництвом цієї країни контракт на поставку вагонів на 150 мільйонів доларів», — каже голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк.
Слід додати, що 29 квітня, за словами міністра закордонних справ Павла Клімкіна, Кабмін ухвалив рішення про часткове зняття санкцій з Ірану — буде розроблено та внесено два проекти резолюції. «Один — про скасування секторальних санкцій, другий — щодо персональних, спеціальних та економічних заходів. Одна резолюція буде чинною завдяки указу Президента України, іншу ухвалить парламент», — зазначив він.
Інші народні обранці та представники бізнес-кіл також відверто критикують виконавчу владу. Так, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко вважає, що колишній уряд не впорався з важливим завданням — підприємці не мали допомоги щодо просування наших товарів і послуг за кордон: «У цьому році знову Мінекономрозвитку і торгівлі, Міністерство закордонних справ та Торгово-промислова палата України займаються тільки тим, що перетягують одне в одного головну роль у питаннях експорту. Проте робиться насправді замало, і експортної політики майже немає».
Щоправда, пані Гопко додає, що може похвалити роботу заступника міністра економрозвитку і торгівлі, торгового представника Наталію Микольську, яка допомагає зовнішнім інвесторам та українським компаніям заходити на наш ринок або експортувати власну продукцію. Зрештою, торік Україна таки уклала угоди про зону вільної торгівлі з Канадою та Ізраїлем.
Тож не все так погано. Але й недоліків не бракує, оскільки і виконавча, й законодавча влада зазвичай таки не чують підприємців. За словами одного з представників тієї самої влади Віктора Галасюка, Україна втратила торік 16 мільярдів доларів через усілякі санкції РФ проти нас та несприятливу світову кон’юнктуру, з яких «недоекспорт» металу становить 5 мільярдів доларів, машинобудування — 4 мільярди. Попри те, що українська продукція підкорила нові ринки збуту в країнах ЄС, торік обсяги експорту до держав європейської співдружності зменшилися на 4 мільярди доларів порівняно з 2014-м. Не врятували Україну в цьому сенсі й угоди про зони вільної торгівлі з багатьма іншими країнами (див. діаграму). Результати, на жаль, невтішні. Який вихід із ситуації?
Переформатування Укрексімбанку та 75% валютної виручки
Як відомо, бізнесмени та експерти вже давно волають про створення Експортно-кредитного агентства (про це «УК» писав 26 квітня в № 79 докладніше). Саме ця структура не лише надаватиме консультативні послуги підприємцям-експортерам. Вона також кредитуватиме їх на вигідних умовах. Адже відсотки за позиками в наших банках захмарні. А для будь-якого бізнесу, зокрема й експортно орієнтованого, кредитування конче потрібне. За словами президента Українського союзу промисловців і підприємців Анатолія Кінаха, можна й не чекати на створення цього агентства, а просто «переформатувати» Укрексімбанк на таку структуру.
Що ж бізнес має нині? За словами голови Ради підприємців при Кабміні Леоніда Козаченка, Нацбанк України працює проти експортерів. «Їх змушують віддавати 75% валютної виручки, а потім вони, не маючи доларів чи євро, стають у чергу за тією самою валютою, щоб купити імпортні комплектуючі, обладнання тощо. Держава зовсім не розуміє підприємців. Так, один із виробників міндобрив уклав прямий контракт на поставку газу з-за кордону. Потім йому заборонили це робити — купувати потрібно лише через компанію «Нафтогаз України». А чому це підприємство не може купувати блакитне паливо саме за вигіднішою ціною?» — запитує експерт.
Інший його приклад також доводить недолугість та бюрократизм нашої системи. За словами пана Козаченка, одна велика аграрна компанія хоче власним коштом поглибити русло Дніпра, яке вже давно заросло і міліє. Цій фірмі дати дозвіл на таку благородну справу державні органи не квапляться.
Повна зміна найменувань
Свої поради для вироблення консолідованої стратегії розвитку експорту надав директор державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк: «Нам треба негайно змінювати асортимент випуску продукції, яка у 2000—2015 роках була основною експортною. Так, замість металу та сільгоспсировини, які непогано продавалися за кордоном у ці роки (був великий попит), переходити на виробництво та постачання за кордон товарів з великою доданою вартістю. Нині лише вони забезпечать країну валютою і зумовлять зрушення до розвитку».
На думку фахівця, Україна може виробляти й постачати на зовнішні ринки продукти харчування, машини, обладнання, товари легкої промисловості. Чимало видів цих товарів можна успішно експортувати до країн ЄС, адже Україна охопила тільки 1% цього ринку з-поміж продукції всіх країн.
Що можуть зробити в цьому сенсі бізнесмени? Наведу яскравий приклад роботи компанії з виготовлення меблів із Рівного «Морган Феніче». За словами її президента Лорен МакМахон, вони досить швидко стали лідерами українського ринку меблів завдяки тому, що найняли європейський менеджмент і рухаються у ногу з часом. Тож багато чого залежить від команди й бажання.
Успішно працює і ТОВ «Айсберг» з Одеси, яке виробляє холодильні установки для європейських і світових споживачів. Навіть попри труднощі із закупівлею валюти (вона їм необхідна для закупівлі імпортних комплектуючих). «Нам справді дуже допомогла угода України з ЄС. Тепер ми не платимо великих відсотків за імпорт комплектуючих, і наша продукція конкурентоспроможна як на ринках ЄС, так і в Азії та Америці. Але працюємо ми також по-європейськи», — зазначає директор ТОВ Олег Антоненко.
Від редакції. Можна визначити чіткі причини, які справді гальмують експорт наших товарів і послуг: нечіткість тактики та стратегії у виборі найменувань виробництва й експорту товарів та країн, що імпортують нашу продукцію; недолугі дії Нацбанку, який веде неефективну фінансово-кредитну політику, що гальмує цей процес, і деяку пасивність бізнесу в цьому питанні. Ми живемо у світі, який швидко змінюється, і в умовах воєнних дій. Тому витрачати час на роздуми й гроші на неефективні дії та корупцію — просто злочин перед прийдешніми поколіннями. Це і є рецепт виживання держави.