На початку листопада НБУ анонсував перехід від стадії очищення банківської системи до стадії її перезавантаження. Реформа перебуває на етапі обговорення і переосмислення учасниками ринку. Ймовірно, після цього деякі ключові аспекти реформи банківського нагляду регулятора переглянуть.
Поділ на групи слід відкоригувати
Ідея розділити банки на групи через класифікацію бізнес-моделей правильна. Вивчаючи процеси банкрутства багатьох українських фінустанов, можна дійти висновку, що на українському ринку одні бізнес-моделі працюють краще, інші — гірше. Одні моделі більш ризиковані, інші — менш.
Однак такий висновок зовсім не означає, що більш ризиковані моделі потрібно знищувати, забороняти, і в результаті банківська система стане безпечнішою. Взагалі знищення банків за ознаками походження чи належності до тієї чи тієї бізнес-моделі не відповідають жодним ні міжнародним, ні правовим нормам. Одна справа, коли регулятор намагається вплинути на формування банківської системи до появи в ній небажаних гравців, і зовсім інша, коли ці гравці вже є, і вони збирають депозити, кредитують і становлять частину національної економіки.
Враховуючи досвід криз 1998—1999, 2008—2009, 2014—2015 рр., я б запропонував для банківського нагляду в Україні наступну класифікацію.
Клас 1. Банки зі 100-процентним іноземним капіталом, у яких материнські структури займають значимі позиції в глобальній економіці. Такі структури банків мусять мати рейтинг від міжнародних рейтингових агентств не нижче А-класу, а активи мають становити щонайменше 500 мільярдів євро. Зазвичай у цих банках такі жорсткі системи контролю, які набагато ефективніші, ніж будь-яка модель банківського нагляду в Україні. Ці банки не варто перевантажувати зайвою опікою нацнагляду. Навпаки, їм потрібно створити максимально комфортні умови роботи, щоб вони якомога швидше відновили кредитування в нашій країні.
Клас 2. Банки, контролюючий акціонер яких — держава Україна. Ці банки, навпаки, потребують додаткової уваги НБУ, оскільки з часом видані ними проблемні кредити доводиться компенсувати Міністерству фінансів у формі внесків до статутного фонду. Орган нагляду може взяти на себе не тільки функцію додаткової ревізії їхніх кредитних ризиків, а й убезпечити ці інститути від видачі свідомо проблемних кредитів.
Клас 3. Банки з українським капіталом, які можна віднести до ринкової категорії, та іноземні банки, які не потрапили до класу 1. Ознаками ринкового банку можна вважати: наявність хорошої клієнтської диверсифікації за портфелем кредитів і депозитів. При цьому позитивно має враховуватися той фактор, що банк може залучати капітал на відкритому ринку — через фондову біржу.
Клас 4. Українські кептивні банки, які існують за рахунок кредитування 1—3 клієнтів, і в яких низький рівень клієнтської й галузевої диверсифікації.
Клас 5. Нові банки. Щойно створений банк повинен мати змогу «визначитися з бізнес-моделлю» впродовж 3—5 років, і його можна було б не зараховувати до жодного з класів.
Кептивність — не вада
Як свідчить практика нагляду США, ЄС, Японії, Австралії, Швейцарії та інших країн, банки, що кредитують пов’язаний бізнес своїх акціонерів (кептивні), і маленькі банки мають право на життя. Причин тому декілька:
По-перше, об’єктивно визначити, кептивні банки чи ні, часто неможливо. Якщо вимоги до акціонерів банку жорсткі, то нагляду проблематично точно встановити, чи кредитує банк пов’язаних осіб. Так було з дефолтами більшості банків в Україні у 2015 році. Всі знають, що кредитують пов’язаних осіб, але нагляд цього довести не може.
Формально акціонери позичальника можуть перебувати на Кайманових островах або в інших юрисдикціях. Тому заборона на кептиви — це насправді примус банкірів приховувати пов’язаних із контролюючим акціонером банку позичальників, що створює поле для корупції у нагляді, якщо такі позичальники будуть знайдені.
Власне, принцип «знайти не можу, але якщо знайду, то покараю», працював при ідентифікації «кептивні» в українських банках з часу створення банківської системи. Оцінити його результати тепер можуть фахівці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд). Підхід підлягає змінам, але не в бік заборони, а лібералізації. Українському бізнесменові потрібно дати можливість зареєструвати кептивні банки легально, при цьому нагляд мусить запровадити на діяльність такого банку чимало обмежень, приміром, пов’язаних зі збором депозитів населення, операціями з готівкою і, можливо, встановити жорсткіші нормативи капіталу і ліквідності.
По-друге, не секрет, що в Україні від 30% до 50% банків, що залишилися, потрапляють під визначення «кептивні». Видалення їх з ринку підірве частину національної економіки. Кептивні банки, як бджоли, допомагали своїм господарям кредитувати компанії реального сектору, які вирощували зернові, плели сталеві канати, виробляли труби, будували будинки і займалися ще казна-чим, що зрештою плюсувалося до ВВП України.
Коли в країні немає фондового ринку, кептивні банки виконують функцію венчурних (ризикових) фондів. Вони — справжня ринкова структура, зібрані кошти якої працюють на економіку. Якщо цей канал перекрити, то частина економіки позбудеться фінансування, на заміщення якого потрібен час. Слабке зростання ВВП у 2016—2018 рр. спричинить проблеми для Мінфіну з обслуговуванням внутрішнього боргу і похмурі перспективи утримання соцстандартів.
По-третє, потрібно згадати, чому в «Базелі ІІ» банкам не рекомендують перебувати в межах однієї фінансово-промислової групи з компаніями реального сектору. Базельський комітет не хотів допустити, щоб фінустанови брали ризики компаній з реального сектору. Не можна допускати, щоб усі 50—100% кредитного портфеля йшли на фінансування одного бізнесу з 1—2 галузей. Хоча в Україні кептиви існують так давно, що деякі з них мають дуже хорошу галузеву диверсифікацію. Один банк може поєднувати в собі кредитування та виробництва чорних металів, виробництва залізорудної сировини, телекомунікації і кредитування підприємств АПК. У таких кептивних і багатогалузевих банків нормативи мають бути м’якші, ніж у класичних кептивів.
Тож, з одного боку, із ТОП-100 найбільших нефінансових корпорацій світу третина — дочірні, по суті кептивні банки. А з другого — в Україні на порядку денному питання номер один — боротьба з корупцією. Тому зарегульованість ринку і збільшення заборон, а також ідея добровільно-примусового скорочення кількості учасників ринку у жодному разі не можуть сприяти зменшенню корупції.
І наостанок: банкам, бізнес яких побудований на незаконній торгівлі зброєю, наркотиками, людьми, на відмиванні грошей, ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах, не місце в Україні. Але, як показує практика останніх 12 місяців, на жаль, деякі ганебні питання «успішно» губляться в мережі великих банків, і часто без схвалення менеджменту. Якщо на підозрілі операції є попит, то його з радістю обслуговуватимуть маленькі й великі банки.
Віталій ШАПРАН,
голова комісії Українського товариства фінансових
аналітиків з банківського аналізу, для «Урядового кур’єра»