СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА
Жителі досі пишаються творчою перемогою сільського хору
До межі села Базар сходяться три райони Тернопілля. Сам населений пункт належить до Чортківського. До райцентру звідси 30 км і, безперечно, від такої віддаленості поселення пожинає всі недобрі плоди. 1931 року тут проживали 2166 осіб, зараз - майже 850, половина з яких пенсійного віку. Багато базарчан виїхали в пошуках роботи за кордон.
Асфальтівка, що веде сюди з райцентру через кілька населених пунктів, гірша, мабуть, ніж старовинний тракт. Саме розтанув сніг, вода вщерть заповнила вибоїни, величезні ями, тож було привільно на тому шляху хіба свійським качкам і гусям, які спокійно "приймали ванни".
Базарські хати вподобали собі місце здебільшого на пагорбах чи невеликих узвишшях. Рівнинна вулиця веде до адміністративно-культурно-освітнього куточка села. Тут стоять типові двоповерхові споруди сільської ради, Будинку культури, школи.
Унікальні пологи
У будівлі сільської ради перший поверх торік відвели для амбулаторії. Лікар доїжджає сюди майже за 20 км. Тож зустрітися не вдалося, зате порозмовляв і навіть побачив роботу медсестер Оксани Орлик і Слави Карабін. Слава Михайлівна у медицині вже 45 років, завідувала колись місцевим ФАПом. Каже, колись опікувалася здоров'ям 2000 базарчан, приймала пологи, адже були розгорнуті три "пологових" ліжка. Та й нині в амбулаторії зроблять кардіограму, аналізи крові, фізпроцедури, нададуть долікарську допомогу.
Сільські медики займаються медоглядами, щеплюють дітей, здійснюють патронаж, ходять на виклик до хворих. І пологи теж не відмовляться прийняти. Останній такий випадок трапився, щоправда, 6 років тому. Але він був унікальний -немовля заледве важило 900 грамів. Завдяки медпрацівникам дівчинка пізнала радість життя, тепер вона навчається в першому класі.
Тут знову співають
Сусід амбулаторії - Будинок культури. Ним завідує Марія Асадова. Вона - уродженка села і хоч доля на роки закинула її в Сімферополь, повернулася до рідного краю. Колись шістнадцятирічна Марія Михайлівна була наймолодшою учасницею сільського хору. З 1972 року солістом цього колективу був і теперішній сільський голова Ярослав Гузік. У ті часи базарські аматори часто давали концерти, і не лише для своїх односельців, записувалися на Чернівецькій, Львівській студіях, у всеукраїнському ефірі теж звучали, брали участь у республіканських конкурсах.
1977 року хор здобув почесне звання "народного". А свій родовід цей колектив вів від 1925 року, відколи утворився при місцевій "Просвіті". У селі й нині пишаються вагомою творчою перемогою хору далеких сорокових років, коли у Львові на конкурсі до 100-річчя від дня народження Миколи Лисенка він здобув перше місце з врученням кришталевої диригентської палички та портрета славетного українського композитора.
20 років хор не співав. Тепер базарчани знову стали збиратися на репетиції. Цікаво, що зберегли досі костюми, в яких виступали ще колгоспної пори. Перший виступ мали цього року - в райцентрі на "Різдвяних розмаїттях", підготували й програму до Шевченківських днів. Репертуар стараються поповнювати старовинними піснями, патріотичними і обрядовими.
Подільська Кафа в давні часи
Коли Базар почав писати власну історію, достеменно не відомо. Крізь товщу століть до сьогодення донесені лише певні факти чи уривки. 1912 року чеський доктор Гадачек розпочав у селі розкопки, але не завершив дослідження. 1926 року тут розкопали могильники, в одному з яких знайшли монети, зокрема римські, а в другому - останки воїнів високого рангу.
Народні перекази, легенди, щоправда, в таку сиву давнину не заглядають. Більше базарчани відають про історію від часів татарських набігів і до дня нинішнього. У місцевій школі відкрили музей рідного села. На другому поверсі типової будівлі побачите стилізоване під українську хатинку приміщення з тином, де й зібрали чимало старовинних речей.
Ось бамбетель, застелений домотканою веретою, сільська розмальована півниками, ромашками та виноградним листям піч, розмаїті глиняні горщики, збанки, миски, у кутку знайшов місце підшафник, відомий ще як креденс. Старий обрус на довгому столі - ціла композиція: козак на гнідому коні та дівчина з відерцем постали серед розмаїття квітів, центр вінчає троянда, з'ясувалося, що вона з'явилася на місці тризуба 1939 року з приходом до села червоних.
Звісна річ, є в музеї чимало інших вишитих речей (сорочок, рушників, доріжок), а також народного одягу. Директор школи, вчителька української мови й літератури Олександра Гінда зауважує, що незабаром цей музей "переселиться" в просторіше приміщення, адже односельці охоче віддають до нього родинні раритети. Чесно кажучи, цей факт вразив, бо знаю, що тепер у багатьох селах воліють за краще продати такі речі.
При школі працює учнівське наукове товариство "У пошуках себе", де, зокрема, проводили дослідницьку роботу "Про що мені розповіла хроніка". Таку стару хроніку знайшли про Базар. У сейфі Олександра Антонівна зберігає карту (приблизний ескіз) розташування села до 1690 року, яку малювали три покоління чоловіків однієї із сільських родин. Тим часом у шкільному музеї часто проводять зустрічі з цікавими людьми-односельцями, виховні години, заняття гуртка "Червона калина", уроки з народознавства та історії. На одному з них побував і я.
Цікаво, що її рідне село має сусідів, у назві яких минувшина залишила свій слід. Джурин походить від джури - зброєносця у козацької старшини, Полівці - від половців, Палашівка - від палаша (давньої холодної зброї). Сам Базар відомий з XVІ ст. як Митниця. Тут пролягав торговельний шлях зі Львова на Молдову через містечко Язлівець (нині Бучацький район), де проводили ярмарки. Збирали мито, мабуть, у цьому поселенні, тож і нарекли його Митницею. Але вже у 30-х роках XVІІ ст. село змінює вид діяльності, а отже, й саму назву. Татари зорганізовують тут не лише базар як торговицю, де продають розмаїтий реманент і крам, а й своєрідну подільську Кафу - невільничий ринок.
Нині місцем продажу захоплених татарами у полон українців у Базарі називають то площу, на якій 1901 року постала місцева церква, то сільський куток Червона Криниця. Про цей закуток збереглася в базарчан давня легенда.
Вродлива дівчина Ганна мала побратися зі своїм коханим. Та чорними шуліками налетіли на село татари, серед інших полонили й Ганну. Горда дівчина сказала, що ніколи не зрадить свого кохання. Вороги волочили її за коси, потім порубали й кинули в криницю (джерело). "Три дні й три ночі червона крівця витікала, Ганнине біле тіло полоскала", - стверджує старовинна пісня, а відтак звучать нотки гордості: "Ганно, красуне, ти своєю кров'ю водицю сполонила, але своєї вроди і нашого цвіту дівочого ти не споганила".
Відтоді це трагічне місце в селі й назвали Червоною Криницею. У 30-х роках минулого століття тут постала капличка. Її відреставрували вже за незалежності України. Більше того, впорядкували навколишню територію, посадили туї, спорудили ще більшу капличку та встановили постать св. Івана Хрестителя й на Водохреще святять воду. А потічок, який витікає з цього джерела, несе свою прозору воду до тутешньої річки Джуринки.
Приймлені страви
Що не край - то не лише звичай, а й своя кухня. Які ж страви готують здавна у Базарі? Запитання адресував Наталії Дутці. Aле оскільки вона - cільський бібліотекар, то, звісно, не зміг не перепитати, що читають базарчани. Найбільшими поціновувачами книжок, як і треба було сподіватися, є діти. Але здебільшого вони цікавляться літературою за шкільною програмою. Дорослі віддають перевагу історичним романам і повістям, українській класиці. Торік для поповнення фонду бібліотеки надійшло майже 50 книжок і 20 томів "Літопису УПА".
Наталія також дуже любить вишивати. Чоловікові вишила сорочку, рушники. Зараз захопилася вишиванням ікон. Куховарити теж добре вміє. Із старовинних страв готує приймлені (прийнятні) кулешу з узваром, капусту, гриби. Складників у них небагато, зате це здорова та смачна їжа.
ДОВІДКА "УК"
Коли почав писати власну історію Базар, достеменно не відомо. 1912 року чеський доктор Гадачек розпочав у селі розкопки, але не завершив дослідження. 1926 року тут розкопали могильники, в одному з яких знайшли монети, зокрема римські, а в другому - останки воїнів високого рангу.
Нині в селі майже 850 жителів, половина з яких пенсійного віку. Багато базарчан виїхали в пошуках роботи за кордон.
СМAЧНOГO
Рецепт десерту від Наталії Дутки
Коли вода в каструлі починає кипіти, господиня засипає кукурудзяне борошно, помішує дерев'яною ложкою. Окремо варить узвар із сушених яблук, слив і груш, цукрує. Відтак додає цей узвар до кулеші й подає на стіл.