Проблема зайнятості сільського населення нині актуальна для всієї країни, а для Полтавської області й поготів, тому що тут його чи не найбільше. Статистика свідчить, що офіційно не мають роботи 73 тисячі жителів сіл. І цей факт змушує обласне керівництво і владу на місцях шукати шляхів виходу з цієї ситуації. Тож намагаються розвивати дрібнотоварне сільськогосподарське виробництво. Нині в області функціонує 13 сільськогосподарських кооперативів, 9 із них — молочарські.
Інший рівень співпраці
Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) «Молочний Світанок», розташований у селі Сухорабівка Решетилівського району, в серпні якраз святкує рік свого існування. Людина, яка доклала до цього чимало зусиль, а це начальник управління агропромислового розвитку Решетилівської райдержадміністрації Володимир Маслюк, розповідає, що це було непросто. Людей доводилося переконувати в тому, що це роблять для їхньої ж вигоди. Потихеньку справа зрушила з місця, і нині вже «танк» ємністю 2 тонни не вміщає всього молока, яке здають члени кооперативу.
— Коли створюєш кооператив, головне — знайти лідера, того, хто хоче працювати, вміє це робити й решту за собою веде. Мені пощастило знайти таку людину, хоча довелося на це витратити всю відпустку, — розказує він. — Кооператив почав розвиватися, а потім так сталося, що той чоловік змінив вид діяльності. Тоді ми підшукали іншого директора: Руслан Жванко раніше жив і працював у Полтаві, а нині душею і серцем пройнявся ідеєю кооперативного руху на селі. Під його керівництвом кількість членів кооперативу збільшилася майже в десять разів — до ста чоловік.
Під час нашого спілкування Руслан охоче ділився планами: штучне запліднення корів членів кооперативу, заготівля сіна, будівництво міні-комбікормового заводу. А поки що займається заготівлею молока, яке забирає Кременчуцький молокозавод. Приймає сировину двічі на день: рано-вранці і в обід, щоб не втрачалася його якість. За прийнятий товар розраховуються щочетверга, готівкою. Є базова ціна на молоко з вмістом жиру 3,4% — 2 гривні 15 копійок за літр. А за кожну десяту відсотка жиру доплачують 10 копійок. У середньому здавачам за літр молока кооператив платить 3 гривні. А ті, хто здає жирніше молоко, отримують і по 3 гривні 60 копійок за літр.
За його словами, незалежно від показника жирності, всі члени кооперативу отримують за кожен зданий літр молока по 20 копійок доплати, що накопичують на окремому рахунку. Каже: потім за ці гроші вони купують для них макуху. Погодьтеся, приємно отримати 3—4 мішки макухи просто так, безплатно.
Статутом кооперативу, який фінансує міжнародна громадська організація «Добробут громад», передбачено й інші пільги, але не менш важливо й те, що його члени юридично захищені й мають соціальні гарантії. Це вже зовсім інший рівень співпраці, аніж з перекупниками.
Громада громаді друг
— Коли СОК запрацював і з’явилися перші результати, виникла ідея залучити в галузь району додаткові інвестиції. Обговорили ми її із зацікавленими громадянами, й за підтримки департаменту тваринництва облдержадміністрації та обласної сільськогосподарської дорадчої служби почали створювати сімейні тваринницькі ферми. Нині 5 із 10 наявних в області сімейних ферм розташовані саме в Решетилівському районі. А до кінця року їх тут може навіть побільшати, тому що таку ферму на 20 корів планує заснувати вже й Руслан Жванко, — розповідає Володимир Маслюк.
ГО «Добробут громад» та фірма «Данон Україна» допомагають селянам створювати сімейні ферми, здійснювати реконструкцію домашніх корівників за євростандартом, ще й безкоштовно забезпечують їх двома тільними телицями голландської породи на загальну суму 30 тисяч гривень. А ще — новими шведськими доїльними апаратами, вартістю 14 тисяч гривень кожен, поїлками, спеціальними гумовими килимками, світильниками, вентиляторами тощо. За його словами, інвестори якихось особливих умов не висувають, вкладають у розвиток нашого тваринництва значні кошти. Можуть навіть кредит надати. Тому активніша частина сільських жителів бере участь у цьому проекті, сподіваючись з його допомогою започаткувати і власний сімейний бізнес.
Як, приміром, подружжя Таньків із Сухорабівки. Глава цієї родини, Андрій Олексійович, раніше 15 років працював слюсарем на ГЕС, потім потрапив під скорочення. А його дружина Ольга Іванівна чимало років вчителювала в школі, була її директором, але за свою багаторічну сумлінну працю заробила від держави 1093 гривні пенсії. Як на неї прожити? Ось і пристали на пропозицію Володимира Маслюка, вирішили спробувати себе ще й у цій галузі.
— Інвестори дали нам для цього все необхідне — корови, обладнання, доїльний апарат, зробили проект реконструкції нашого корівника, — показує нове сучасне стійло Андрій Танько. — Утримуємо три корови свої і дві телиці «данонівські». На СОКівський молокопункт щодня здаємо 40 літрів продукту по 3 гривні за літр. До того, як у селі з’явився «Молочний Світанок», людям платили 1,5—1,8 гривні за літр. Бути членом СОК і одночасно мати власну сімейну ферму вигідно. Якщо є свої корми. А для цього потрібно мати свою землю й відповідну сільськогосподарську техніку. Ми з дружиною підрахували, що тюк купленого сіна обходиться нам удвічі дорожче, ніж коли заготовляємо його самі. Тому й робимо це.
Послідовники будуть
— Але, на жаль, у нас немає трактора і свого паю, не заробили, — долучається до розмови Ольга Іванівна. — Вважаю, це несправедливо, що сільській інтелігенції не дають паїв. Адже ми багато років живемо в Сухорабівці, я навчала дітей колгоспників.
Не маючи власної землі, подружжя її орендує, а заготовляти корми їм допомагає сусід, у минулому будівельник, а нині — партнер по новому бізнесу Павло Шапар, який утримує 5 корів.
— Якби я не довіряв інвесторам і місцевій владі, то не погодився б створити сімейну ферму. Тепер такий час, що слід жити за європейськими нормами, законами. Європейці п’ють якісне молоко. А ми чим гірші? Чому наші діти мають купувати в магазинах молоко з порошку? — каже він.
Труднощі чоловіка не лякають. Де не справляється сам, на допомогу приходять сусіди, син, дружина, навіть онуки. Такий він і є, цей сімейний бізнес.
Задоволений тим, що на території їхньої сільської ради відроджується тваринництво, і Сухорабівський сільський голова Володимир Гавриленко. Адже це нові робочі місця і додаткові податкові надходження у сільську казну, де коштів катастрофічно не вистачає. Окрім цього, з’явилася можливість використовувати за призначенням 800 гектарів сільських лук і пасовищ, які вже встигли місцями покритися самосівом. Саме тому він робить усе від нього залежне, щоб процес тривав: зустрічається з людьми, роз’яснює, переконує. І йому це вдається, тому й працює сільським головою ось уже 31 рік поспіль.
— Беремо участь уже в четвертому проекті, — каже Володимир Гавриленко. — Коштом європейських громадських організацій замінили на території сільради дві водонапірні башти, зробили чудовий інтернет-клас. Тепер ось цим проектом займаємося. Його умови ми почали вивчати ще 2,5 року тому, бо наші землі прилягають до річки Псел, тут велика кількість сінокосів і пасовищ. Ця територія здавна славилася тваринництвом, та й нині більшість місцевих жителів виживає завдяки коровам. У самій лише Сухорабівці їх десь 250. Тому для нас цей рух природний. Я впевнений, що і в районі, і в області у нас будуть послідовники.
Вірить у це і директор департаменту з питань тваринництва облдержадміністрації Іван Филоненко, тож дбає, щоб на Полтавщині створювали кооперативи з виробництва овочів, фруктів, картоплі, меду, риби, птиці. Бо такі сільгосптоваровиробництва дадуть поштовх і для розвитку в області переробних підприємств. Наприклад, коров’ячого молока тамтешні підприємства можуть переробити за рік один мільйон тонн. А нині його тут виробляють уже понад 800 тисяч тонн. Прогрес буде відчутніший, якщо тваринникам держава виділятиме хоч якісь кошти на доплати за утримання молодняка ВРХ, селекцію тощо. В області й щодо цього великий потенціал. Нині нам важко всім, але дорогу здолає тільки той, хто йде. Інакше й бути не може.