Уряди країн-членів Ради Європи мають створити постійні консультаційні механізми, які дадуть змогу національним меншинам брати ефективну участь в обговоренні всіх проблем, які стосуються їхніх прав, і впливати на їх розв’язання. Про це йдеться у резолюції ПАРЄ «Збереження національних меншин у Європі», яку підготувала сербська депутатка від групи Європейської народної партії Ельвіра Ковач і яку було ухвалено під час весняної сесії асамблеї.

Один з головних механізмів, у межах якого Рада Європи відстежує дотримання прав нацменшин, — рамкова конвенція із захисту національних меншин, яку було відкрито до підписання 1995 року. Відтоді 39 країн із 47 членів РЄ ратифікували її, серед них Україна та Росія. Конвенція передбачає, що держави-підписанти додержуватимуться духу цього документа й ухвалюватимуть національне законодавство, яке стоятиме на захисті прав нацменшин.

Держава має встановити мовний баланс

У резолюції констатовано, що нині у Європі виникли проблеми, що становлять загрозу захисту прав осіб, які належать до національних меншин. Серед них міждержавні конфлікти, які призвели до того, що центральна влада стала сприймати нацменшини як загрозу безпеці й територіальній цілісності держав, а їхні права використовують як інструмент для досягнення політичних цілей.

У тексті резолюції та доповіді, яка її доповнює, авторка не згадує конкретних країн, аналізуючи стан з захисту прав нацменшин у державах-членах РЄ комплексно. Проте у доповіді є додаток, присвячений мовним правам нацменшин в Україні, Латвії та Вельсі.

Нове мовне законодавство України, зокрема стаття 7 закону про освіту та закон про державну мову, вже перебували в центрі уваги РЄ. Доповідачка нагадує, що Венеційська комісія висловила занепокоєння із приводу диференційованого підходу українського закону про освіту до навчання, яке ведуть мовами ЄС та іншими. Зокрема, для шкіл із навчанням мовами ЄС закон передбачає перехід на українську, обсяг якого зростатиме з 20% у 5 класі до 60% — у старших. Для шкіл, де викладання досі вели мовами не країн ЄС, навчальний процес українською має становити 80% загального обсягу із 5 класу.

Єдиний компроміс, на який погодилась українська влада з цього питання, — відтермінування переходу на українську мову викладання у школах, де навчальний процес відбувається мовами ЄС, до вересня 2023 року.

«Щодо інших мов, то обмеження на їх вивчення набули чинності у вересні 2020 року, — зауважує авторка. За словами Ельвіри Ковач, такі кроки в у поєднанні з останніми змінами до державного закону про мову не створюють достатньої юридичної чіткості й гарантій для захисту лінгвістичних прав нацменшин. — Я не маю на меті зробити власну оцінку цих законів, але, на мою думку, щонайменше нацменшинам слід дати достатньо часу, щоб вони могли адаптуватися до змін, які посилюють роль державної мови».

Конфлікт із Росією на сході України та нелегальна окупація Криму Російською Федерацією, «безсумнівно, зробили двосторонні відносини цих країн надзвичайно складними й додали чутливості до використання державної української мови та російської в Україні. Попри це, політика щодо нацменшин не має за жодних обставин бути залежною від міждержавних відносин», — наголосила Ельвіра Ковач, зауваживши, що влада має знайти необхідний баланс між закономірним правом на просування державної мови та необхідністю захищати права осіб, які належать до нацменшин.

Утім, лише наші співгромадяни усвідомлюють, що складно назвати росіян в Україні словом «нацменшина».

За що критикують латвійців і співчувають валлійцям

Цікаво, що приблизно такі самі аргументи доповідачка використала, щоб описати ситуацію в Латвії, яка ухвалила поправки до освітнього законодавства, які теж запровадили диференційований підхід для навчання мовами ЄС та іншими. Ельвіра Ковач критикує латвійську владу, що зміни до мовного законодавства було ухвалено без належної участі представників нацменшин. На її думку, такий підхід в освіті «призведе до того, що значна частина населення Латвії почуватиметься стигматизованою та недооціненою».

Мовна ситуація у Вельсі — промовистий приклад того, як складно повернути престиж мові народу, який тривалий час бореться за національну ідентичність. Із 1535-го по 1967 рік єдиною мовою, яку використовували у громадських місцях та судочинстві Вельсу, була англійська. Валлійська здобула статус офіційної лише 2011 року. Проте на її просування й популяризацію досі впливає складне історичне минуле, століття заборон і переслідувань.

«Англійська залишається домінантною мовою у Вельсі», — констатує доповідачка і закликає урядові структури Вельсу та Об’єднаного Королівства спільними зусиллями всіх причетних відомств популяризувати і зміцнювати роль валлійської мови.

Ковач висловила переконання, що глибокі знання державної мови «критично важливі для осіб, які належать до нацменшин, оскільки це дасть їм змогу стати інтегрованими членами суспільства. А держава має робити вивчення державної мови для нацменшин привабливим».