Жоден торговець не вирушить на ринок, не знаючи достеменно, скільки у нього товару й чи справді весь цей товар належить саме йому. А ось ринок землі з 1 липня 2021 року можуть відкрити у стані цілковитої невизначеності.

Ця проблема стала предметом обговорення в Українському кризовому медіа-центрі. Голова союзу українського селянства Іван Томич зазначив: 9—10 мільйонів гектарів української орної землі перебувають у тіні. Тобто значні площі земель вважають державними і нібито не обробляють. Насправді ж їх обробляє нелегально невідомо хто, не сплачуючи жодних податків державі, а сільськогосподарська продукція приблизно на 500 мільйонів гривень жодним чином не обліковується.

На цьому бюджети всіх рівнів втрачають, за приблизними підрахунками, 70—90 мільярдів гривень (можливо, й більше). Це одна з причин, чому Україна залишається країною з бідним населенням на багатих землях.

Державне — значить нічиє

Зламати цю ситуацію, на думку Івана Томича, має тотальна ревізія та інвентаризація всіх земель сільськогосподарського призначення. Її й нині нібито проводять, втім, вважає Іван Томич, це лише імітація діяльності. Справжня інвентаризація має бути відкритою, у ній мають брати участь, окрім Держгеокадастру, місцеві органи влади та громадськість.

Щоправда, мусимо зауважити: участь місцевих органів влади в інвентаризації сільськогосподарських земель — це палиця з двома кінцями. З одного боку, доходи від використання земель у легальний спосіб поповнять бюджет місцевих громад, тут державницький інтерес. А з іншого — від тіньового обробітку цих земель певні діячі місцевого масштабу мають власну частку, тут уже інтерес особистий. Який переважить — серйозне питання, що скоро набуде нового звучання.

Нещодавно призначений голова Держгеокадастру Роман Лещенко повідомив, що незабаром на виконання постанови Кабінету Міністрів №1118 від 16 листопада 2020 року розпочнеться ліквідація головних управлінь цього відомства в обласних центрах і Києві. Їх буде замінено на територіальні управління, що займатимуться наданням сервісних послуг та наповненням кадастру. Завдяки цьому штат відомства буде скорочено до чотирьох тисяч замість наявних 10. Це, за словами голови Держгеокадастру, стало можливим завдяки передачі земель за межами населених пунктів у розпорядження ОТГ.

Однак, зауважує Іван Томич, ще не здійснено остаточного розмежування земель державної, комунальної та приватної власності. Тож виходить, що цю роботу, пов’язані з нею витрати (а землевпорядні роботи коштують недешево) і численні судові позови державне відомство перекладає на плечі ОТГ.

Як продати те, чого нема

Там, де розмежування земель різних форм власності не здійснено, корупція посилюється. Навіть пересічна людина може уявити, який тут простір для зловживань, а у махінаторів фантазія щодо цього значно багатша. У самій же владі заявляють, що 5 мільйонів гектарів державної землі десь прилипли до чиїхось загребущих рук. Як так, адже державна власність має перебувати під особливим захистом держави? Виходить, ні.

То як ми збираємося продавати те, чого насправді нема в наявності? Уявіть: хтось законно придбав державну землю запасу, а її, виявляється, вже хтось обробляє і віддавати не збирається. Добре, коли дійде лише до суду, а не до сутичок! А скільки таких справ з’явиться у судах і скільки часу триватиме їхній розгляд? І як це вплине на загальну політичну обстановку у державі?

У розвинених країнах діють державні органи (саме державні!), які перевіряють кожну угоду з купівлі-продажу землі й засвідчують її законність. В Україні такого нема і не передбачається. Свого часу наш кореспондент поставив питання про це тодішньому міністрові економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофієві Милованову, але відповідь отримав ухильну. Тож вірогідність купити проблемну земельну ділянку дуже велика.

Чужі ґрунти ніхто не зберігатиме

Ще одна проблема — збереженість ґрунтів. Адже якщо землю обробляють нелегально, за її раціональне, дбайливе використання ніхто не відповідає. Тож не дивно, що в нас розораність сільськогосподарських земель сягає понад 70%, тоді як у європейських країнах, де вільного, нічийного клаптика нема, — менш як 50%. Приблизно 5 мільйонів га вже деградовані, виснажені через хижацьке використання. Розорюють прибережні смуги, а це вже злочин. Посіви на таких землях першими страждають від природних катаклізмів, яких останнім часом доволі. Тож не варто нарікати лише на природу — люди часто самі докладають рук, аби створити собі ж біду.

Деградовані землі слід вивести з обороту, доки не відновиться їхня родючість. Але як це зробити, є такий організаційно-правовий механізм? А нема!

Передати землю, а не корупцію

Справжня, а не показова інвентаризація земель потребує докорінної реформи Держгеокадастру, але Іван Томич застерігає проти примітивного скорочення чисельності відомства, яке вже заплановано, або його повної ліквідації. Хоч, за його словами, там доволі корупції, що відбувається у симбіозі з місцевими органами влади та правоохоронними структурами. Це головне підґрунтя рейдерства.

Злочинні схеми, що складалися роками, слід розірвати, але професійні кадри зберегти. Без підтримки уряду та Президента це зробити неможливо. Адже новопризначене керівництво відомства саме не зможе подолати негативні явища. Головне — не передати місцевим органам влади землю разом із корупцією. Це треба зробити прозоро, допомогти місцевим громадам інформаційно, адміністративно, юридично і контролювати їхню діяльність у земельній галузі.

Фермер, віцепрезидент союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Леонід Кириченко теж зауважує на корумпованості Держгеокадастру, зокрема на саботажі всіх спроб керівництва реформувати відомство з боку працівників середньої ланки. Як приклад Леонід Кириченко навів ситуацію на Херсонщині. Там новопризначений начальник територіального управління Держгеокадастру, намагаючись навести лад, наштовхнувся на прихований саботаж усіх трьох заступників: всі водночас пішли на лікарняний — і викручуйся, як собі хочеш, якщо такий розумний!

Ще один важливий момент, на якому наголосив Леонід Кириченко: у державного відомства, що має справу з малими приватними виробниками, крім контролюючої функції, має бути й консультативна, функція допомоги. Натомість на практиці її майже не існує. Фермер навів приклади, як колеги роками не можуть вирішити просте питання, бо державне відомство не може (чи не хоче?) пояснити, як це зробити.

Фермер, перший голова асоціації фермерів Чернігівської області Олександр Гудименко додає: земля у фермерів перебуває не на однакових правових засадах: у когось у постійному користуванні, в інших — у довічному з правом успадкування, а у когось — на правах приватної власності. У багатьох виникають проблеми з успадкуванням господарства у разі смерті фермера, а єдиного механізму їх розв’язання нема. У тому полягає одна з причин, чому нині фермерів менше, ніж їх було на початку фермерського руху в 1990-х: 20 тисяч порівняно з понад 30.

Олександр Гудименко не може говорити за всю країну, але у його районі інвентаризація земель тривала лише місяць і оприявнила проблем більше, ніж їх було. Тепер остаточно не зрозуміло, де чия земля і хто де має сіяти. Сам Гудименко за підсумками тієї інвентаризації взагалі втратив землю, що перебувала у нього у приватній власності, й тепер марно намагається її повернути.

Тож із чим збираємося йти на земельний ринок? Мало справ роками очікують на вирішення в судах, треба більше? І хіба рідко під час суперечок за землю поля зрошують кров’ю хлібороби? Відповісти на ці запитання потрібно якомога раніше до 1 липня.

ПРЯМА МОВА

Роман ЛЕЩЕНКО,
голова Держгеокадастру:

— Щодо співробітників і їхньої подальшої долі — ми розглядатимемо можливість максимального збереження профільних фахівців. У цьому нам доведеться конкурувати з територіальними громадами, які у зв’язку з передачею їм земель за межами населених пунктів теж шукатимуть відповідних спеціалістів.