Словами, які ми винесли у заголовок, Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман охарактеризував оптимальну систему відносин бізнесу з владою у регуляторному середовищі. На жаль, в реальності справи стоять не завжди так: на думку фахівців, через неефективне регулювання на ринку зерна бізнес щомісяця втрачає мільйон доларів США. Цій темі був присвячений круглий стіл «Український ринок зерна: ефективне регулювання для світового лідерства», організований Офісом ефективного регулювання BRDO (незалежна неурядова структура, створена з ініціативи Міністерства економічного розвитку і торгівлі й західних партнерів — Світового банку та уряду Канади).
Україна входить у топ-8 найбільших виробників зерна, формуючи 3% світового виробництва зернових. У 2016/2017 маркетинговому році було зібрано 66 мільйонів тонн зернових, що більш ніж удвічі перевищує внутрішнє споживання країни. Експорт становив 43,9 мільйона тонн, що є абсолютним рекордом для України, і вивів її на 2-ге місце серед світових експортерів зерна після США. Однак неефективність регулювання, нерозвиненість транспортної інфраструктури, брак механізмів забезпечення належного зберігання зерна і державної підтримки гальмують розвиток галузі.
Вимести мотлох
Аташе з економічної співпраці, соціального та регіонального розвитку Представництва ЄС в Україні Борис Філіпов зауважив: Україна, укладаючи угоди про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС, взяла на себе певні зобов’язання щодо гармонізації національних стандартів з європейськими. Крім того, важливий напрям — підтримка малих і середніх підприємців, і тут важлива правильна регуляторна політика, вади якої передовсім впливають саме на цей прошарок населення.
Однак в українському регуляторному середовищі, що стосується аграрного сектору, є акти, що потребують змін чи скасування. Про це детальніше сказано у «Зеленій книзі», підготовленій офісом BRDO.
Керівник сектору «Сільське господарство» BRDO Андрій Заблоцький, презентуючи результати цього дослідження, доповів: із 56 регуляторних актів на ринку зерна 22, або 40% всього нормативного поля, незаконні або неактуальні, бо їх ухвалено з перевищенням повноважень або на виконання законодавчих норм, які скасовано, тощо. Такі акти, вочевидь, потребують зміни чи скасування. На жаль, і базовий закон про зерно не виняток: 80% його положень застаріли чи не відповідають реаліям і потребують змін.
Найпершими документами, розроблення й ухвалення яких на часі, у BRDO вважають гармонізацію стандартів зерна і продуктів його переробки із стандартами ЄС; зміни до законодавства щодо складського зберігання зерна, ухвалення регламенту зберігання зерна і продуктів його переробки. Потребують узгодження норми Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» з нормами Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність». І цей перелік не вичерпано.
Зміни, які на часі
Проблему розуміють у профільному міністерстві. Андрій Заблоцький зауважує, що заступник міністра аграрної політики та продовольства Олена Ковальова вже підготувала 40 сторінок коментарів до «Зеленої книги». Як поінформувала сама пані Ковальова, підготовлено пропозиції щодо змін до Закону України «Про зерно та ринок зерна».
Ось тільки не вперше спостерігаємо, як корисні ініціативи галузевого міністерства, поки дійдуть до сесійної зали парламенту, або розчиняються в повітрі, або їх настільки вихолощують, що самі розробники вже не можуть упізнати. Шкода, якщо так само станеться і цього разу.
Розвитку ринку зерна заважають й інші проблеми, як-от брак дієвих механізмів простеження якості зерна і забезпечення його належного зберігання, незахищеність інтересів поклажодавців, невідповідність законодавства вимогам ЄС щодо визначення якості й класифікації зерна і продуктів його переробки, а також фітосанітарних заходів.
Про ті заходи учасникам зернового ринку знайшлося чимало що сказати: приміром, представники аграрних компаній вважають, що треба офіційно визнати право приватних компаній надавати фітосанітарні послуги, бо державний орган самотужки не впорається з цим завданням. Терміни видачі необхідних висновків експертизи порушують, трапляються випадки вимагання хабарів за видачу необхідних документів, а притягти за це до відповідальності майже неможливо. Зернові трейдери вважають, що наявність конкуренції на ринку фітосанітарних послуг змусить державних інспекторів поводитися скромніше.
Окремий чинник, який істотно (і, на жаль, негативно) впливає на прибутковість виробництва зернових, — ефективність інфраструктури та логістики. Попит на залізничні перевезення вдвічі-втричі перевищує пропозицію. Збитки бізнесу через затримки з подачею вагонів та брак зерновозів оцінюють у мільйон доларів США щомісяця. Перевезення автошляхами мають певні обмеження, і їх необхідність можна пояснити турботою про збереження тих самих шляхів.
На думку заступника генерального директора СП «НІБУЛОН» Володимира Клименка, можливості наявної транспортної інфраструктури майже вичерпано, тож коли говоримо про зростання виробництва зерна в Україні, то мусимо пам’ятати про те, як його перевозити. У компанії «НІБУЛОН» виходом вважають розвиток річкових перевезень і багато роблять для цього, однак державна підтримка тут не завадила б, принаймні адміністративна й нормативна. Непогано було б запровадити і заохочувальні механізми для тих, хто вживає заходів щодо розвитку логістики в країні.
Хлібороб — годувальник країни чи бюджету?
Потребує докорінної зміни і чинна система державної підтримки галузі. На цьому зауважив президент Української аграрної конфедерації, член профільного парламентського комітету Леонід Козаченко. За його словами, щоб Україна наростила експорт зерна до 70 мільйонів тонн і в складі ЄС стала провідним світовим експортером, потрібно 75 мільярдів доларів інвестицій протягом десяти років.
Натомість поки що держава ставиться до хліборобів не відповідно до їхньої ролі в суспільстві. Скажімо, за минулий рік аграрії сплатили податків майже 100 мільярдів гривень, натомість у вигляді державної підтримки отримали менш як чверть цієї суми (як ця підтримка розподіляється — то окрема тема).
Отож маємо визначитися з пріоритетами: що для нас аграрна галузь, чи це просто головне на сьогодні джерело наповнення бюджету (кожний шостий долар валютної виручки країни — від експорту зерна), чи хлібороби — годувальники країни, гаранти продовольчої безпеки. Залежно від цього мусимо формувати державну політику галузі, бо ж сумістити одне з одним важко, принаймні за наших умов.
І ще один момент потребує ясності. Борис Філіпов сказав, що хотілося б бачити ширшу участь малих і середніх виробників зерна в українському експорті. Нині вони становлять 70% всіх виробників зерна, однак їхня частка в зерновому експорті не перевищує 16%. Шлях до подолання цієї тенденції, на думку експертів, лише один: кооперація, утворення власних фермерських експортних структур, як у Канаді.
А деяким малим виробникам зерна, мабуть, і не варто вступати у нерівну боротьбу з великими агрохолдингами. Адже не секрет, що зерновий напрям аграрного виробництва у малих виробників менш рентабельний, накладні витрати більші. То, може, доцільніше було б обрати ті прибуткові напрями господарювання, якими великі холдинги не займаються, як-от виробництво овочів, фруктів, ягід, інших нішевих культур, органічної продукції тощо?